Рішення № 117528749, 06.11.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 рокуСправа №160/21951/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №046050017677 від 11.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком: період догляду за дитиною до 3 років згідно із свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.08.2023 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відмова у призначенні пенсії за п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку є протиправною. Також, позивач вважає неправомірними дії пенсійного органу щодо неврахування до її загального страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком: період догляду за дитиною до 3 років згідно із свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_2 .

Ухвалою від 31.08.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

27.09.2023 року на електронну адресу суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог, так як позивач не досягла віку 50 років. Разом з тим, період догляду за дитиною до 3 років не зараховано, оскільки у свідоцтві про народження відсутня відмітка про отримання паспорта, а також в ЕПС відсутнє свідоцтво про шлюб (Ушкань-Борисова). Відповідач наголошує, що період догляду за дитиною до 3 років ОСОБА_2 зараховано до страхового стажу відповідно до наданої трудової книжки НОМЕР_1 , уточнюючої довідки та індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5).

01.11.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.08.2023 ркоу №046050017677 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.1 п. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з огляду на відсутність не обхідного пенсійного віку.

Також вказаним рішенням не зараховано догляд за дитиною до 3 років, оскільки відсутнє свідоцтво про шлюб (Ушкань-Борісова).

Незгода позивача із вищезазначеним рішенням стала підставою звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Як визначено ст. 83 Закону №1788-XII, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 1) частини 2 статті 114 Закону №1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII (в редакції до 01.04.2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

З 01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, яким також внесені зміні до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, зокрема, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Конституційний Суд України 23.01.2020 року за результатами розгляду справи № 1-5/2018(746/15) прийняв рішення №1-р/2020 та вирішив таке:

- визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII;

- стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

При цьому спір між сторонами виник також і з приводу недосягнення, на думку відповідачів, необхідного віку для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах.

При вирішенні питання про застосовність до спірних правовідносин положень Закону №1058-IV чи Закону №1788-XII, суд враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 року за результатами перегляду зразкового рішення №360/3611/20 від 21.04.2021 року: "[…] Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

При прийнятті цього рішення суд враховує, що у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року Конституційний Суд України вказав таке: статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років. Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті „а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років. У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах „б"-„з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік). Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком, з урахуванням наведеного рішення Конституційного Суду України, чинною є редакція пункту а) частини першої статті 13 Закону №1788-XII, відповідно до якої право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому на момент звернення із цією заявою позивач мала вік: повних 45 років.

Отже, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач досягла визначеного пунктом а) частини 1 статті 13 Закону №1788-XII пенсійного віку.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що пенсійним органом не зараховано догляд за дитиною до 3 років, оскільки відсутнє свідоцтво про шлюб ( ОСОБА_3 ).

У відзиві на позовну заяву відповідач також вказав, що цей період не зараховано, оскільки у свідоцтві про народження відсутня відмітка про отримання паспорта, а також в ЕПС відсутнє свідоцтво про шлюб ( ОСОБА_4 ).

Вказані твердження у відзиві на позовну заяву суд не враховує, так як вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Окрім того, відповідач наголошує, що період догляду за дитиною до 3 років ОСОБА_2 зараховано до страхового стажу відповідно до наданої трудової книжки НОМЕР_1 , уточнюючої довідки та індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5).

Так, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону №1788-ХІІ та законодавством СРСР.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

- свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

У матеріалах справи наявне свідоцтво серії НОМЕР_2 про народження дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно, записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 підтверджено, що остання з 21.08.1996 року до 15.02.2005 року працювала машиністом конвеєра 2 розряду.

Одночасно, у матеріалах справи наявний розрахунок пенсії позивача відповідно до якого періоди роботи з 21.08.1996 року по 30.06.2000 року та з 01.01.2001 року по 15.10.2003 року враховані пенсійним органом до роботи за Списком №1, а отже, ці періоди враховані і до страхового стажу позивача.

Таким чином, позовна вимога про зарахування до страхового стажу періоду по догляду за дитиною по досягненню нею 3-х річного віку не відлягає задоволенню, зважаючи на те, що у цей період позивач буле працевлаштованою та не довела, що до досягнення дитиною 3-річного віку не працювала.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Тож, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України належним та ефективним способом захисту прав позивача буде саме зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши при цьому вказані періоди до її пільгового стажу.

Суд вважає, що, в даному випадку, позивач не може бути позбавлена свого права на призначення пільгової пенсії, оскільки вона зі свого боку вчинила всі необхідні для призначення пенсії дії та надала всі документи для призначення їй пенсії за Списком №1.

Таким чином, суд вважає, що зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.08.2023 року буде належним способом захисту.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 72-77, 139, 241-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №046050017677 від 11.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.08.2023 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати з оплати судового збору у розмірі 715,73 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко