Ухвала суду № 117528748, 06.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 березня 2024 року Справа 160/5745/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали повної заяви ОСОБА_1 в особі представника Темченка Сергія Леонідовича до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 29.02.2024 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Темченка Сергія Леонідовича до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26 від 15.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37806243, місцезнаходження: вул. В. Липинського, буд. 7, м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по справі, а саме - витрати на професійну правничу допомогу.

Означені позовні вимоги вмотивовані наступним. Після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 ОСОБА_1 залишився проживати в Україні нелегально, оскільки, враховуючі політичні антиросійські переконання ОСОБА_1 , у країні його походження існує небезпека для його свободи та життя як безпосередньо, так і через загрозу бути мобілізованим та в подальшому знищеним, що суперечить статті 3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». 30.01.2024 року позивача було зареєстровано відділом з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, на нього оформлена особова справа №2024 DP 0001, йому було видано Довідку про звернення за захистом в Україні №003617. Тож, 05.02.2024 року, у процесі попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із позивачем було проведено співбесіду, на якій він детально описав існуючі ризики його повернення у країну походження. 23.02.2024 позивач отримав поштою Лист № 1201.3.3-2285/000393-24 від 16.02.2024 року та повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26 від 15.02.2024 року. Відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтовано тим, що заява є очевидно необґрунтованою, відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону ВР України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI, надалі «Закон № 3671-VI». Позивач вважає, що наказ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 26 від 15.02.2024 року прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ, а тому такий слід скасувати як протиправний.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено формальне ставлення до перевірки усіх обставин, викладених позивачем в процесі попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, що робить неможливим зробити висновок про очевидну необґрунтованість заяви позивача, який, відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У повідомленні не зазначено з яких саме підстав відповідач зробив висновки про явну необґрунтованість Заяви Позивача та відсутність умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, що є порушенням принципу правової визначеності у цій справі. В процесі співбесіди із позивачем 05.02.2024 року він заявляв про наявність загрози для його свободи та життя як безпосередньо, так і через імовірність бути мобілізованим та в подальшому знищеним, оскільки він неодноразово висловлював свої політичні антиросійські переконання. Крім того, 22.05.2022 року було прийнято Закон України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну», який набрав чинності 12.06.2022 року. У пунктах 1, 2 статті 2 означеного Закону Російську Федерацію офіційно визнано державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах. Політичний режим Російської Федерації визнано нацистським за своєю суттю і практикою, який ідеологічно наслідує націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим. Отже навіть в силу цього закону примусове повернення цивільних громадян з України до РФ наразі становить загрозу їх життю та здоров`ю, безпеці та свободі. Враховуючи те, що позивач одружений із громадянкою України та має чотирьох дітей, які є громадянами України, це створює додаткову небезпеку бути підданим перевіркам спецслужб РФ, із застосуванням методів, які створюють небезпеку свободі та особистій недоторканості людини, необґрунтованим звинуваченням у співпраці із органами безпеки та розвідки України. При цьому заявник (позивач), в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів.

Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Стосовно позивача відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність. Спірне рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача, яка передбачена статтею 8 Закону № 3671-VI. Прийняте відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень. метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, необхідно застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання відповідача прийняти стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, за наявності достатніх підстав для цього, зобов`язує відповідача прийняти таке рішення стосовно позивача. Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. Разом з тим, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Тобто, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 04.03.2024 року передана судді Пруднику С.В.

Відповідно до пунктів 3 та 6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Так, згідно із приписами ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Так, у поданій до суду позовній заяві представник позивача Темченко С.Л. зазначає, що наказ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 26 від 15.02.2024 року прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ, а тому такий слід скасувати як протиправний.

Проте, означений наказ до суду не надано.

Окрім того, як стверджує представник позивача у позові, ОСОБА_1 одружений із громадянкою України та має чотирьох дітей, які є громадянами України, це створює додаткову небезпеку бути підданим перевіркам спецслужб РФ, із застосуванням методів, які створюють небезпеку свободі та особистій недоторканості людини, необґрунтованим звинуваченням у співпраці із органами безпеки та розвідки України.

Натомість, відповідні докази щодо укладення шлюбу із громадянкою України, підтвердження щодо власних чотирьох дітей, які є громадянами України представник позивача до суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 133, 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Темченка Сергія Леонідовича до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:

- копію наказу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 26 від 15.02.2024 року та копії відповідних доказів щодо укладення шлюбу із громадянкою України, підтвердження щодо власних чотирьох дітей, які є громадянами України.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник