Постанова № 11747467, 22.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2010 р. м. КиївК-23671/07

Справа №2-5/663-2006А

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду

від14.11.2007 р.

у справі№2-5/663-2006А

за позовомДержавного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой»(пансіонат «Рибаче»Державного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой»)

доДержавної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя М.П.Гаврилюк) від 02.02.2006 р. задоволено позовні вимоги Державного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой»(пансіонат «Рибаче»Державного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой») (далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим (далі відповідач, ДПІ у м. Алушті Автономної Республіки Крим). Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 01.12.2005 р. №002812301/0 та №002842301/0, повернуто позивачу з Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя І.В.Черткова, судді: Ю.В.Борисова, О.А.Щепанська) від 14.11.2007р. рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинним у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 01.12.2005 р. №002812301/0 та від 01.12.2005 р. №002842301/0 у частині донарахування податку на прибуток у сумі 7.400,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2.220,00 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності донарахування податковим органом позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість з огляду на те, що підприємство, як постійне представництво нерезидента, було зобовязане подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, обраховувати, подавати звітність та сплачувати податок на додану вартість з моменту, коли починаючи з 31.03.2005 р. було внесено зміни до Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР та поширено термін «особа»на представництва нерезидентів, обсяг його оподатковуваних операцій досяг 300.000,00 грн..

Крім того, судовими інстанціями встановлено безпідставність донарахування підприємству податку на прибуток з огляду на правомірність віднесення позивачем до складу амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні фонди 1-ої групи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині донарахування податку на прибуток у звязку з неправомірним віднесенням позивачем до складу валових витрат сум здійсненого страхування, суди виходили з того, що обраний позивачем вид страхування не належить до категорії обовязкового, а відтак витрати на його оплату не можуть бути визнані такими, що повязані з господарською діяльністю підприємства.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Письмових заперечень від позивача на касаційну скаргу відповідача не надійшло.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Податковим органом було проведено планову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р., якою, крім інших, встановлено порушення підприємством п.1.2, 1.3 ст.1, п.2.1, п.2.2, п.2.3 ст.2, п.3.1 ст.3, п.6.1 ст.6, п.7.3 ст.7 та ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 та пп.8.1.4 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР.

За результатами зазначеної перевірки 24.11.2005 р. складено акт №162/23/19441787, на підставі якого 01.12.2005 р. прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №002812301/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 141.360,00 грн., в т.ч. 93.900,00 грн. за основним платежем та 47.460,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №002842301/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 17.120,00 грн., в т.ч. 12.400,00 грн. за основним платежем та 4.720,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість стало порушення останнім п.1.2 ст.1 та пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємство не зареєструвалося платником податку на додану вартість, не подавало звітність та не сплачувало податок на додану вартість, незважаючи на те, що обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг) перевищив 300.000,00 грн..

Змінами, внесенимиЗаконом України від 25.03.2005 р. №2505-IV у Закон України «Про податок на додану вартість», було доповнено п.1.2 ст.1 вказаного Закону та з 31.03.2005 р. віднесено представництва нерезидентів, що не мають статусу юридичної особи, до осіб, які є платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 зазначеного Закону, особа підлягає обовязковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної компютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобовязань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300.000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що термін «особа»в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»поширений на представництва нерезидентів України тільки з 31.03.2005 р. дати набрання чинності Законом України від 25.03.2005 р. №2505-IV. Проте помилковими є висновки відносно того, що облік сум від здійснення оподатковуваних операцій з метою встановлення межі, необхідної для обовязкової реєстрації особи, як платника податку на додану вартість, повинен здійснюватися лише з вказаної дати (31.03.2005 р.).

Положення п.1.2 ст.1 та пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»визначають дві підстави, необхідні для обовязкової реєстрації особи, як платника податку на додану вартість, а саме можливість бути визнаним особою-платником податку на додану вартість та наявність обсягу оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг) на загальну суму, що перевищує 300.000,00 грн..

Викладене дає підстави суду касаційної інстанції зробити висновок, що за обставин, які склалися у даній справі, а саме наявності у позивача обсягу оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг) на зальну суму, що перевищила 300.000,00 грн. на момент набрання чинності змін до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(31.03.2005 р.), обґрунтованими є доводи податкового органу щодо необхідності реєстрації позивача платником податку на додану вартість у відповідності з п.9.6 ст.9 зазначеного Закону, тобто не пізніше 12-ого календарного дня з моменту досягнення вказаної суми оподатковуваних операцій. Тому донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій є правомірним.

Відносно неправомірності донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 7.400,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2.220,00 грн. судовими інстанціями обґрунтовано встановлено безпідставність такого донарахування, з огляду на правомірність віднесення позивачем до складу амортизаційних відрахувань у 4-ому кварталі 2005 року відрахувань, нарахованих на основні фонди 1-ої групи (кінотеатр). Посилання податкового органу на те, що до амортизаційних слід було відносити лише відрахування, нараховані на основні фонди 1-ої групи за 2-ий та 3-ій квартали 2005 року, тобто за період їх фактичного використання, є безпідставними. Так, як правильно встановлено судовими інстанціями пансіонат є закладом відпочинку, а отже відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.1997 р. №278 «Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей»відноситься до обєктів, які функціонують сезонно, що є особливістю його господарської діяльності. Суди першої та апеляційної інстанцій аргументовано зазначили, що сезонний характер роботи підприємства не є підставою для віднесення обєктів нерухомості до невиробничих фондів у період, коли вони не використовуються.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині донарахування податку на прибуток у звязку з неправомірним віднесенням позивачем до складу валових витрат сум здійсненого страхування, яке не належить до категорії обовязкового, дійшов правильних висновків, що пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР передбачено включення до складу валових витрат лише витрат по страхуванню, обовязковість якого передбачена законодавчо, а здійснене позивачем страхування не є обовязковим у розумінні п.31 ст.7 Закону України «Про страхування»від 07.03.1996 р. №85/96-ВР.

Відповідно до ст.229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але невірно застосували норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 р. у справі №2-5/663-2006А задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2006 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2007 р. у справі №2-5/663-2006А скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 01.12.2005 р. №002842301/0 у частині донарахування податку на прибуток у сумі 7.400,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2.220,00 грн..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой»(пансіонат «Рибаче» Державного унітарного підприємства «Трест «Шахтспецстрой») 1,70 грн. судового збору.

3. Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.