Ухвала суду № 11747371, 22.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2010 року м. КиївК-2088/07

Справа №А27/88

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Острович С.Е.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

при секретарі:Альошиній Г.А.

за участю представників сторін

позивача:не зявився

відповідача:Долідзе А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиНікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

таТовариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський мясокомбінат»

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від19.12.2006 р.

у справі№А27/88

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський мясокомбінат»

доНікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2006 р. (суддя В.О.Татарчук) у справі № А27/88 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський мясокомбінат»(далі позивач, ТОВ «Нікопольський мясокомбінат») до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі відповідач, Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області). Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області від 27.02.2006 р. №0002292342/2/7060, від 27.02.2006 р. №0002282342/2/7061, №0002292342/3/15459 від 19.04.2006 р., №0002292342/3/15458 від 19.04.2006 р., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя І.Л.Кузнєцова, судді В.В.Швець, Л.О.Чимбар) частково скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області №0002292342/2/7060 від 27.02.2006 р. та №0002292342/3/15459 від 19.04.2006 р., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. витрат по сплаті судового збору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності доводів податкового органу про заниження позивачем валового доходу та безпідставності збільшення підприємству податкового зобовязання з податку на додану вартість, оскільки висновки відповідача про невідповідність законодавству проведених позивачем коригувань у результаті повернення авансових платежів не узгоджуються з нормами Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 р. (з наступними змінами та доповненнями) та «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (з наступними змінами та доповненнями).

Крім того, судовими інстанціями встановлено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів по оплаті послуг мобільного звязку, враховуючи що в порушення ч.2 ст.71 КАС України податковим органом не було доведено здійснення зазначених витрат підприємством поза межами власної господарської діяльності, а відтак посилання відповідача на недостатність підтвердження позивачем звязку між господарською діяльністю товариства та використанням мобільного звязку визнано неаргументованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині донарахування відповідачем підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з заниженням останнім бази оподаткування податком на додану вартість та визнаючи таке донарахування правомірним, суд апеляційної інстанції виходив з того, що норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»№2285-IV від 23.12.2004 р. (з наступними змінами та доповненнями) є спеціальними, а норми Закону України «Про податок на додану вартість»загальними. Тому при визначенні бази оподаткування зазначеним податком підприємство мало керуватися саме нормами спеціального закону, яким було встановлено обовязок платника податку визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг) виходячи з їх договірної вартості, але не нижчої ніж фактичні витрати на їх виготовлення, що не було враховано позивачем.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та постановити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач, не погоджуючись із рішенням, прийнятим судом апеляційної інстанції, також звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення Дніпропетровським апеляційним господарським судом норм матеріального права просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У запереченні на касаційну скаргу позивача відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р., якою встановлено порушення товариством пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 р., п.4.5 ст.4, п.5.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. та ст.9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»№2285-IV від 23.12.2004 р..

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 28.09.2005 р. було складено акт №144/231.32358146, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 27.02.2006 р. №0002292342/2/7060 (яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 139.767,99 грн., у т.ч. 93.178,65 грн. за основним платежем та 46.589,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій), від 27.02.2006 р. №0002282342/2/7061 (яким визначено позивачу суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження було прийнято нові, аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення №0002292342/3/15459 від 19.04.2006 р., №0002292342/3/15458 від 19.04.2006 р..

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції, рішення якого позивач просить залишити в силі, надав перевагу нормам п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), за змістом якого база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Між тим, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», статтею 9 якого встановлено, що база оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, дійшов необґрунтованого висновку, що за своєю правовою природою закон про Державний бюджет України не є законом з питань оподаткування, а відтак ним не може визначатися база оподаткування податком на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтримує доводи суду апеляційної інстанції відносно того, що судом першої інстанції безпідставно надано перевагу Закону України «Про податок на додану вартість», який у даному випадку є загальним, а не спеціальним. Спеціальним є Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».

Так, закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків, тобто його дія поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на відповідний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет на відповідний рік визначає базу оподаткування податком, передбачає розмір податкових ставок, зупинення дії податкових зобовязань для визначеного кола субєктів і звільнення окремих субєктів господарювання від сплати певних видів податків.

З огляду на положення ст.75 Конституції України щодо статусу Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в державі встановлення законом про Державний бюджет дії інших законів, зокрема з питань порядку сплати податків та встановлення порядку визначення бази оподаткування відповідним податком, на відповідний бюджетний рік не є неконституційним, доки інше не визнано Конституційним Судом України.

Отже, порядок визначення бази оподаткування відповідним податком визначається законом, діючим у спірний період.

Судом попередньої інстанції правомірно зроблено висновок про наявність юридичних підстав для застосування при вирішенні спору у даній справі Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», тому донарахування податковим органом позивачу податкових зобовязань в цій частині є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги позивача безпідставними.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно безпідставності тверджень податкового органу про порушення підприємством п.4.5 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зважаючи на таке.

У вересні 2004 року між позивачем та його контрагентом (ТОВ «СВК Торгова компанія») було укладено договори №285/П-1 та №285/П-2 купівлі-продажу товарів на загальну суму 300.000,00 грн. та 310.000,00 грн. відповідно. Позивачем на виконання зазначених договорів було отримано від контрагента авансові платежі на зазначені суми.

У жовтні 2004 року ТОВ «СВК Торгова компанія»було розірвано укладені договори та повідомлено позивача про необхідність повернення частини авансових платежів у сумі 300.000,00 грн. ТОВ «СВК»у звязку з уступкою йому права вимоги на зазначену суму ТОВ «СВК Торгова компанія». Як встановлено попередніми судовими інстанціями та не заперечується податковим органом, позивачем у жовтні 2004 року було повернено авансові платежі (в т.ч. і ПДВ 50.000,00 грн.), здійснені ТОВ «СВК Торгова компанія».

Відповідно до п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли після поставки товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за поставку товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у звязку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у звязку з такою поставкою, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобовязання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобовязання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобовязань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 вказаного Закону датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо правомірності проведених платником податку коригувань податкового зобовязання з податку на додану вартість в сторону його зменшення.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 50.000,00 грн. правомірно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено судами правильно.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг мобільного звязку у розмірі 5.950,00 грн. та безпідставності нарахування податковим органом штрафних санкцій у цій частині, враховуючи що в порушення ч.2 ст.71 КАС України податковим органом не було доведено здійснення зазначених витрат підприємством поза межами власної господарської діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський мясокомбінат»залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 р. у справі № А27/88 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло