Ухвала суду № 11747106, 11.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2010 р. м. КиївК-17715/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І,

секретар Євтушевський В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року

у справі № 1/58-АП-07

за позовом Закритого акціонерного товариства «Теплотехніка»

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні

про визнання частково недійсним податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Теплотехніка»(далі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні (далі відповідач) про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 13 листопада 2006 року №0008792301/0 у сумі 100695,00 грн., в тому числі за основним платежем 67130,00 грн. та за штрафними санкціями 33565,00 грн.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року позов задоволено. Визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 13 листопада 2006 року №0008792301/0 в частині визначення ЗАТ «Теплотехніка», код ЄДРПОУ 24107677, податку на додану вартість в сумі 67130,00 грн. та штрафної санкції, нарахованої на цю суму в розмірі 33565,00 грн. Повернуто ЗАТ «Теплотехніка»з Державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 85,00 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року постанову Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Херсоні, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга ДПІ у м. Херсоні задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Херсоні провела виїзну планову перевірку ЗАТ «Теплотехніка»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 3343/23-4/24107688 від 22 грудня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ЗАТ «Теплотехніка»на загальну суму 87645,00 грн.

В акті перевірки було встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ПП «Праця»в листопаді 2004 року на суму 2958,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 493,00 грн. та в грудні 2004 року на суму 402782,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 67130,00 грн., установчі документи якого було визнано недійсними з моменту їх державної реєстрації та припинено юридичну особу ПП «Праця»згідно рішення Господарського суду Херсонської області від 14 листопада 2005 року у справі № 14/243-ПН-05.

13 листопада 2006 року ДПІ у м. Херсоні на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0008792301/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ЗАТ «Теплотехніка»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 131017,50 грн., з яких 87345,00 грн. за основним платежем, 43672,500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скаргу було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 67130,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 33565,00 грн. є безпідставним, оскільки ЗАТ «Теплотехніка» правомірно включило до складу податкового кредиту грудня 2004 року суму податку на додану вартість у розмірі 67130,00 грн. згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Праця», яке на момент виконання господарських операцій було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності та перебувало на податковому обліку.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом грудня 2004 року ПП «Праця»виконувало для ЗАТ «Теплотехніка» роботи з проектування систем теплопостачання та будівельно-монтажні роботи на загальну суму 402782,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 67130,00 грн.

Факт виконання вказаних робіт та їх вартість підтверджується актами прийняття-передачі виконаних робіт за грудень 2004 року (форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт за грудень 2004 року (форма КБ-3), складеними та підписаними між ПП «Праця»та ЗАТ «Теплотехніка».

За вказаними операціями ПП «Праця»видало ЗАТ «Теплотехніка»податкові накладні № 87 від 05 грудня 2004 року, № 88 від 05 грудня 2004 року, № 89 від 13 грудня 2004 року, № 90 від 13 грудня 2004 року, № 91 від 24 грудня 2004 року, № 92 від 24 грудня 2004 року, № 93 від 27 грудня 2004 року, № 94 від 27 грудня 2004 року, № 95 від 28 грудня 2004 року, № 96 від 28 грудня 2004 року, № 97 від 28 грудня 2004 року, № 98 від 30 грудня 2004 року, № 99 від 30 грудня 2004 року, № 100 від 30 грудня 2004 року, № 101 від 30 грудня 2004 року на загальну суму податку на додану вартість 67130,00 грн.

Відповідно до актів виконаних робіт, визначені роботи були частково оплачені позивачем на загальну суму 86975,00 грн., згідно платіжних доручень № 258 від 08 грудня 2004 року, № 499 від 06 грудня 2004 року, № 500 від 06 грудня 2005 року, № 662 від 16 грудня 2005 року та № 695 від 22 грудня 2005 року.

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Херсонської області від 14 листопада 2005 року у справі № 14/243-ПН-05 за позовом ДПІ у м. Херсоні до ПП «Праця»про визнання недійсними установчих документів з моменту державної реєстрації та припинення підприємства було визнано недійсними установчі документи ПП «праця»з моменту їх державної реєстрації та припинено юридичну особу ПП «Праця». Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Праця» було анульовано згідно акту анулюванню від 17 січня 2006 року № 3.

Матеріали справи також містять витяг від 06 лютого 2007 року № 62 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, в якому вказано, що станом на 06 лютого 2007 року ПП «Праця»значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 8 частини 2 статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виконання робіт, складення актів про їх виконання, видачі податкових накладних ПП «Праця»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім іншого, матеріали справи містять податкові декларації з податку на додану вартість ПП «Праця», зокрема, за листопад 2004 року, у якій підприємство звітувало до ДПІ у м. Херсоні з наступними показниками: усього податкових зобовязань 82915,00 грн. (рядок 9), усього податкового кредиту 82500,00 грн. (рядок 17) та за грудень 2004 року, у якій підприємство звітувало до ДПІ у м. Херсоні з наступними показниками: усього податкових зобовязань 266777,00 грн. (рядок 9), усього податкового кредиту 266777,00 грн. (рядок 17).

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту грудня 2004 року суму податку на додану вартість у розмірі 67130,00 грн.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції було правомірно встановлено відсутність порушень позивачем податкового законодавства, відсутні підстави також для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення суми податкового зобовязання у розмірі 67130,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33565,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у місті Херсоні підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Херсонської області від 04 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

______ О.І. Степашко