Постанова № 11746340, 20.10.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2010 р. № 2а- 9624/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Самойлової В.В.

суддів - Зінченко А.В., Кухар М.Д.,

при секретарі-Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "ВентТехСервіс" до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив про скасування податкового повідомлення-рішення від16.06.2007 року № 0000231600/0, прийнятого останнім про нарахування йому суми податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 4 434 259,00 грн., обґрунтувуючи це наступним.

ТОВ "ВентТехСервіс" не погоджується з висновками щодо використання ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова обмежень для вексельних розрахунків, встановлених п.4.8 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР для бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки згідно до п.4.8 ст.4 зазначеного Закону у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями -договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку.

Отже, на думку позивача, виходячи зі змісту п.4.8 вказаного Закону вбачається, що:

-по-перше, стаття виписана для випадків, коли відвантаження відбувається під забезпечення боргових зобов'язань (не плутати з розрахунком);

-по-друге, законодавець обмежив векселі, видані і одержані як засіб платежу лише для цілей оподаткування, а не взагалі для застосування в рамках даного Закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" оподаткування - це обкладення податком на додану вартість. Тобто, порядок виникнення (нарахування) податкових зобов'язань (п.7.3), податкового кредиту (п.7.4 - 7.5) і визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету (пп.7.7.1) регулюється цим Законом.

Окрім того, позивач вказав, що після п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" процес "оподаткування" фактично закінчується, оскільки далі законодавець виписує технічну процедуру оформлення Декларації і додатків до неї, що дозволяє платнику податків одержати бюджетне відшкодування (пп.7.7.2 пп.7.7.11).

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 даного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому, саме право застосування позивачем абз. а) п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" і не визнається відповідачем в контексті п.4.8 ст.4 останнього.

Також позивач зазначив, що оскільки в процедурі формування бюджетного відшкодування не беруть участь правила для оподаткування, то не можуть діяти і обмеження, пов'язані з ним.

Крім того, як слідує зі ст.4 Закону України "Про оборот векселів в Україні" від 05.04.01р. № 2374-ПІ передача векселя припиняє зобов'язання по оплаті товарів і замінюється вексельним зобов'язанням, що носить абстрактний характер, тобто не пов'язаний з подіями, що послужили підставою для формування кредиторської заборгованості.

Позивач звертав увагу суду, що для здійснення розрахунків з постачальниками були використані векселі третіх осіб, а не векселя власної емісії підприємства.

Оскільки в рамках проведення розрахункових операцій, фактично відбувається операція по відчуженню цінного паперу (векселя третьої особи), який в свою чергу, згідно нормам п.1.6 ст.1 Закону про прибуток є товаром, то має місце не передача боргової розписки (ст.14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.06г. № 3480-ІУ), а надання постачальнику компенсації вартості одних товарів, іншими матеріальними цінностями (цінними паперами), тобто, - оплата (розрахунок).

Статті 598 і 599 ЦК України визначають таке припинення зобов'язань як припинення виконанням на підставах, встановлених Законом.

Також, позивач звернув увагу на те, що Закон України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу.

Частиною 2 п.4.1 ст. 4 вказаного Закону встановлено, що види безготівкових розрахунків визначаються законами і прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.04р. № 22, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), що базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

При цьому ч. 3 ст. 341 ГК України встановлено, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток і інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Таким чином, зазначив позивач, передача векселів третіх осіб у разі здійснення розрахунку за товар (індосамент) по своїй правовій природі є повноцінною формою оплати (розрахунку), тому відмова ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова в бюджетному відшкодуванні ТОВ "ВентТехСервіс" є помилковою та неправомірною.

Відносно твердження відповідача про збитковість операцій по комісійній торгівлі товарами (ТОВ "ВентТехСервіс" - комітент), а також - про неправомірність включення до складу податкового кредиту ПДВ по комісійних винагородах на загальну суму 1 400 000,00 грн., позивач зазначив, що згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність, як діяльність, направлену на отримання доходу.

Згідно Статуту підприємства, продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ТОВ "ВентТехСервіс".

Оскільки послуги комісіонера безпосередньо пов'язані з продажем товарів, що в свою чергу приносить підприємству дохід, то отримання таких послуг безумовно пов'язане з його господарською діяльністю.

Нарахування і виплата комісійних винагород, а так само інших компенсацій витрат комісіонера, пов'язаних з виконанням доручень комітента, передбачена умовами договорів комісії, укладеними між комітентом ТОВ "ВентТехСервіс" і фірмами контрагентами - комісіонерами, зокрема тими, які наведені в акті перевірки.

Комісійна винагорода, як вказав позивач, за своєю природою є сплатою за послуги, що в свою чергу, згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" відноситься до об'єктів обкладення ПДВ.

Розмір комісійної винагороди визначається сторонами договору комісії, а не регулюється державою на законодавчому рівні, у зв'язку з чим не може бути об'єктом регулювання податковими органами.

Як зазначив позивач, підприємство має право на податковий кредит по комісійних винагородах, згідно наданим перевіряючим податковим накладним, оформленим в повній відповідності з вимогами вказаного Закону та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. № 165.

Представник відповідача Симонов А.А. проти позову заперечував, посилаючись на те, що данні відображені в акті № 1653/16-016/31060630 від 16.06.07 р. виїзної позапланової перевірки ТОВ "ВентТехСервис" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень та квітень 2007 року є обґрунтованими.

Податкове повідомлення - рішення від 16.06.2007 року № 0000231600/0, винесене ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкові стосовно товариства у відповідності до законодавства України, у зв"язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд вислухавши сторони, дослідивши наявні матеріали справи, прийшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 08.06.07 р. по 15.06.07 р. фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ "ВентТехСервис" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень та квітень 2007 року, за наслідками якої був складений акт № 1653/16-016/31060630 від 16.06.07 р. та на його підставі відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.07 р. № 0000231600/0, згідно якого ТОВ "ВентТехСервіс" зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 4 434 259,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідна сторона не надала безспірних доказів щодо правомірності оскаржуваного рішення.

Окрім того, доводи податкового органу спростовуються встановленими судом обставинам справи, як такими.

Стосовно висновку відповідача щодо операцій з поставки векселів третіх осіб в обмін на поставлений товар, який є розрахунком, оскільки такі векселі є відчудженою цінною цінного паперу, в даному випадку суд не погоджується тому, що при розрахунку борговими зобов'язаннями третіх осіб не здійснюється сплата грошових коштів в бюджет, а ця обставина згідно п. та 1.8 ст.1 та п."а" пп.7.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є необхідною умовою для здійснення бюджетного відшкодування ПДВ з бюджету, яке задекларував позивач.

Окрім того, згідно положень п.1.3 та 1.8 ст.1, п."а" пп.7.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також п. 19 ст. 2 та ст. 9 Бюджетного кодексу України передбачена така обов'язкова умова для здійснення відшкодування ПДВ з Держбюджету, як "надмірна сплата" цього податку в бюджет, в чому і міститься сенс введення даного непрямого податку - надати можливість державі користуватися певний час коштами, на суму яких виробник товару збільшує його перчену вартість, та повернення цих коштів останньому покупцю цього товару за умови сплати до бюджету ПДВ від збільшення вартості товару по ланцюгу всіма посередниками операції.

Згідно абз. 3 п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Із аналізу змісту вище вказаного Закону вбачається, що він не пов'язує залежність застосування наведеної норми з видами векселів - емітовані вони векселедавцем чи третіми особами, головним є те, що ці векселі не є податковими векселями.

Тому з урахуванням зазначеного вище суд приходить до висновку, що позивач має право на бюджетне відшкодування по ПДВ на 3034256,00 грн., відображеного у графі 3 Додатку 3 до Декларації по ПДВ за березень квітень 2007 року.

Що стосується порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту за квітень 2007 року суми ПДВ в розмірі 1400000,00 грн., щодо операцій по комісійній торгівлі товарами (ТОВ "ВентТехСервіс"-комітент), то суд не може погодитись з твердженням відповідача у звязку з тим, що у відповідності до положення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також суд зазначає, що згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Окрім того, згідно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 вищевказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У відповідності до статуту ТОВ "ВентТехСервіс" продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ТОВ "ВентТехСервіс", що не заперечувався відповідачем, як і факт виконання комісіонером договору та перерахування ТОВ "ВентТехСервіс" коштів згідно цього договору, що позивачем документально підтверджено та є доказами у справі.

Згідно до положення ст. 1031 ЦК України, якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за такі послуги.

Щодо посилання відповідача на необхідність в даному випадку застосування звичайних цін на нарахування комісійної винагороди, то в судовому засіданні представник відповідача не надав доказів щодо останнього, у зв"язку з чим суд не має підстав вважати рішення позивача в цій частині правомірним.

Виходячи з вище викладеного суд вважає, що право ТОВ "ВентТехСервіс" на податковий кредит по комісійних винагородах на законавчому рівні урегулювано та знайшло своє підтвердження при судовому розгляді.

Згідно з ч.1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупеердженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб"єкта владних повноважень є неправомірним, що є правовою підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 16.06.2007 року № 0000231600/0, прийняте щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Венттехсервіс".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 21.10.10 р.

Головуючий Самойлова В.В.

Судді Зінченко А.В.

Кухар М.Д.