Ухвала суду № 117432966, 29.02.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16817/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю :

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілого - ОСОБА_6

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалісудув м.Ужгород кримінальне провадження№308/16817/23,відомостіпро якевнесено доЄдиного реєструдосудових розслідувань№ 12023078030000460 від 27.05.2023 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 186 КК України,-

в с т а н о в и в :

28 вересня 2023 року доУжгородського міськрайонногосуду Закарпатськоїобласті зУжгородської окружноїпрокуратури надійшовобвинувальний акту кримінальному провадженні, відомості прояке внесенодо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за №12023078030000460 від 27.05.2023 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 186 КК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2023 року даний обвинувальний акт передано для розгляду судді ОСОБА_1 .

Ухвалою Ужгородськогоміськрайонногосудувід02жовтня2023року призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою слідчогосуддіУжгородськогоміськрайонногосудувід 03.10.2023рокупродовженодію запобіжногозаходуувигляді триманняпідвартоюстроком до60днів,асамедо 01грудня2023року включно.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід16листопада2023року обвинуваченому ОСОБА_5 продовженодіюзапобіжного заходуувиглядітримання підвартоюстрокомдо 60днів,асамедо 12січня2024року включно.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід10січня2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено діюзапобіжного заходуу виглядітримання підвартою строкомдо 60днів,а самедо 07 березня 2024 року включно.

Всудовому засіданні,прокурор заявив клопотанняпро продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке подав у письмовому вигляді. Прокурор зазначив пронаявність ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України,а саме:переховуватися відсуду;незаконно впливатина свідків, потерпілих; вчинити інше кримінальне правопорушення. Просив врахувати,даніпроособу обвинуваченого ОСОБА_5 ,зокрема вік, відсутність міцних соціальних зв`язків, незадовільний майновий стан та стан здоров`я, непостійне місце проживання та те, що обвинувачений ранішепритягувавсядо кримінальноївідповідальності, що свідчить про те, що останній після засудження належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та через невеликий проміжок часу повторно обвинувачується у вчиненні двох епізодів корисливих кримінальних правопорушень.

Прокурор зазначає на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 , дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Просила обрати менш тяжкий запобіжний захід. Наголосила на відсутності ризику впливу обвинуваченого на потерпілих, оскільки один потерпілий допитаний в судовому засіданні, а за епізодом кримінального правопорушення щодо іншого потерпілого обвинувачений вину визнає.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав доводизахисника. Заперечив наявність ризиків.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора.

Потерпілий ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився. В матеріалах справи наявна заява про проведення судового засідання та судового розгляду без його участі.

Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.

Строктриманняпідвартоюобвинуваченого ОСОБА_5 укримінальному провадженні закінчується 07 березня 2024 року. Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.

Відповіднодо вимогп.9ч.2ст.131КПКУкраїнизапобіжний західє заходом забезпечення кримінальногопровадження.Однієюзпідставдлязастосування заходу забезпечення кримінального провадженняєнаявністьобґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступенютяжкості.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Вирішуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відносно ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність особи до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає.Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.

Кримінальне правопорушення передбачене ч.2ст.190Кримінального кодексуУкраїни, передбачає покаранняувигляді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, що відповідно до ст.12КК України є нетяжкимзлочином, а санкція ч.4 ст.186 КК України передбачає покаранняувиглядіпозбавлення волі на строк від семи до десяти років, що відповідно до ст.12КК України є тяжкимзлочином.

Суд,звертає увагусторони захистуна те,що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою.Суд не вирішуєпитанняпродоведеність винитаправильністькваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 190, ч.4 ст. 186 КК України.

Європейськийсудзправлюдинивсвоємурішенніусправі«ЛетельєпротиФранції»від26 червня 1991 рокузазначив,що особливатяжкість деякихзлочинів може викликати таку реакцію суспільстваісоціальнінаслідки,які виправдовуютьпопереднє ув`язненняяк виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобтоіззазначеного рішення Європейського судузправ людини вбачається, щоусправах,деособа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення можебути застосоване.Суд зобов`язаний врахувати всідійсні обставини справиі за наявностіпідстав, вичерпний перелік яких визначений вст. 183КПКУкраїни,застосувати винятковийвид запобіжного заходу.

Вкожномувипадку,якпідкреслює Європейськийсудзправлюдини, судсвоїм рішенням повинен забезпечитинетільки правапідозрюваного, обвинуваченого,айвисокі стандарти охорони загальносуспільних правтаінтересів.

Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Вирішуючипитанняпроіснуванняпередбаченихкримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальноїповедінкиобвинуваченого,суд відмічає, щоризикомне можна вважати прогнозовануподію, настанняякоїрозглядається якцілком гарантоване.

Ризикомуконтексті кримінальногопровадженняєпевнаступінь ймовірності того, що особа,у цьому випадкуобвинувачений,можутьвдатисядо вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду абожстворятьзагрозусуспільству.

Такимчином, суд,оцінюючивірогідність такоїповедінкиобвинуваченого,має дійти обґрунтованого висновкупровисокуступінь ймовірностіпозапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідьсвідчитьпрореальноіснуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.

Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.

Існування ризиків,передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалою слідчого судді Ужгородськогоміськрайонного судувід 16.11.2023 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.

Щодо існування ризику переховування від суду

Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_5 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема за ч.4 ст.186 КК України передбачає покаранняувиглядіпозбавлення волі на строк від семи до десяти років, що відповідно до ст.12КК України є тяжкимзлочином, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

Суд погоджуєтьсяіз доводамипрокурора,що натеперішній час ризик переховування ОСОБА_5 встановлений під час обрання та продовження дії запобіжного заходу , не втратив свою актуальність.

Існування цьогоризикупов`язане,упершучергу,ізтяжкістюзлочину,увчиненніякого обвинувачується ОСОБА_5 .Так,санкціястаттізакримінальне правопорушення,передбаченеч.2ст.190КримінальногокодексуУкраїни,передбачаєпокаранняувигляді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, що відповідно до ст.12КК України є нетяжкимзлочином, а санкція ч.4 ст.186 КК України передбачає покаранняувиглядіпозбавлення волі на строк від семи до десяти років, що відповідно до ст.12КК України є тяжкимзлочином.

Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Співставленнянегативнихдляобвинуваченогонаслідків переховування у вигляді його покаранняуневизначеномумайбутньому,ззасудженнямдопокаранняу разі доведення прокурором його винуватостіу найближчійперспективідоводять, щоцей ризик є достатньо високим.

Судвважає,що небезпекапереховуванняобвинуваченого здається явно переконливою.

Суд вважає, що направленням обвинувального акта до суду означений ризик не нівелюється, а навпаки актуалізується.

Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов`язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування.На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_5 від суду наразі якщо не збільшився, то залишився високим.

Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.

Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_5 від суду є актуальним, продовжує існувати.

Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, не міцні соціальні зв`язки, незадовільний майновий стан, відсутністьпостійного місця проживання , вказує на наявність ризику переховування від суду.

Кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_5 за ч.2ст.190КК Україниналежить до нетяжких злочинів, відповідальність за який передбачено у вигляді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, а за ч.4 ст. 186 КК України відноситься до тяжких злочинів, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Дана обставина, може спонукати обвинуваченого до переховування від суду.

З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченимист. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 у статусі обвинуваченого не може свідчити про відсутність даного ризику.

Щодо існування ризику незаконного впливу на свідків

Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Суд вважає, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв`язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).

Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обгрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процессуальними джерелами доказів ( ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.

Наданийчасіснуєреальнанеобхідністьдопитусвідків, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних)дій,відтак, напереконання суду,існує об`єктивна реальність ризикуможливоговпливу обвинуваченого насвідків.

Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження, відповідно, свідки сторони обвинувачення судом не допитані, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_5 такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків , які не допитані продовжує існувати.

Щодо ризикувчинити іншекримінальне правопорушення. Про наявність та продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчитьнаступне.

Суд, зважає на те, що обвинувачений ранішепритягувався докримінальної відповідальності,а саме судимийвироком Стрийськогоміськрайонного суду Львівськоїобласті від01.10.2019року зач.2ст.186,ч.ч.2,3ст.185,ч.2ст.190,ч.1ст.70КК Українидо покаранняу виглядіпозбавлення волідо 4років,звільнений 29.11.2022по відбуттюпокарання;26.07.2023вироком Ужгородськогоміськрайонного суду заст.395КК Українидо 2-хмісяців арешту,що свідчитьпро те,що останнійпісля засудженняналежних висновківдля себене зробив,на шляхвиправлення нестав тачерез невеликийпроміжок часуповторно обвинувачуєтьсяу вчиненнідвох епізодівкорисливих кримінальнихправопорушень , що підтверджує існування ризику, передбачений п. 5 ч. 1ст. 177 КПК України, вагомість якого є значно висока, і який на даний час продовжує існувати і бути реальним.

З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела прибутків, а тому не має сталих соціальних зв`язків, суд дійшов висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.

На підтвердження наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України також свідчить те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходу немає, а відтак може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином,судом констатованопродовження існування ризиків -переховування від суду,незаконного впливуна свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України.

Існування такихризиків обґрунтовується також характером протиправних дій,спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які мають високийступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкиминаслідкаминелише для конкретних осіб,а і для суспільствавцілому татяжкість покарання,яке загрожує обвинуваченому уразі визнання його винуватим у інкримінованих злочинах та наявність реальнихознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючина презумпцію невинуватості, переважає принцип повагидо особистості, а також враховує практику Європейського судуз прав людини, відповіднодо якоїсудсвоїм рішенням повинензабезпечитине лише права підозрюваного, алейвисокі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, щовимагає від суду більшої суворості воцінціпорушень цінностей суспільства.

Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду,незаконного впливуна свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.

Аналізуючи доцільність подальшого продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров`я обвинуваченого суду не надано.

Застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора.

Дані про особу ОСОБА_5 : раніше судимий, має місце проживання, офіційно не працює, не одружений, що свідчитьпровідсутність тіснихсоціальнихзвязківта підтверджуєіснування ризиків, а відтак дані про особу суд визнає такими, що не спростовують визнані доведеними вказані вище ризики.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який теж відсутні. Застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання ним процесуальних обов`язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.

Будь-яких інших обставин, якібсвідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 60 днів.

Добросовісне виконання ОСОБА_5 процесуальнихобов`язківсамепособінеспростовуєіне нівелюєризиків, про які йдеться вище та в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 .. Виконання процесуальних обов`язків є обов`язковим для особи, щодо якої вони встановлені приписами кримінального процесуального закону, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі підозрюваного (обвинуваченого) і, тим більше, обумовлює скасування чи зміну запобіжного заходу. Більше того, визначеністаттею 42 КПК Українипроцесуальні обов`язки діють незалежно від основного запобіжного заходу, отже їх виконання саме по собі не може впливати на суть та порядок виконання запобіжного заходу.

Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв`язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Водночас суд вважає, що вік та стан здоров`я ОСОБА_5 дозволяють та не перешкоджають продовженню відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів про те, що стан здоров`я ОСОБА_5 перешкоджає продовженню відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано.

Таким чином,запобіжнийзахіду виглядітриманняпідвартою єспівмірниміснуючим ризикам, відповідаєособіобвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Щодо розміру застави та обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, які необхідно покласти на обвинуваченого

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачені випадки, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

В судовому засіданні не встановлено передбачених вказаною нормою підстав для не визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч.3ст.183 КПК Українислідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбаченихчастиною четвертоюцієї статті.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 4ст. 182 КПК Українирозмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбаченихст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Цей розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами та\або покладених судом на нього обов`язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку, та не була надмірною. Водночас також слід враховувати, що застава може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч. 2ст. 182 КПК.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд з урахуванням положень ст. ст.177,178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникло бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою, суд, відповідно до ч. 3ст. 183 КПК України, визначає розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У п.2 ч.5статті 182 КПК Українивизначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При вирішенні питання про розмір застави, який необхідно визначити обвинуваченому, суд має враховувати тяжкість злочину, в якому він обвинувачується, , його майновий та сімейний стан, інші дані про особу обвинуваченого та ризики, передбачені статтею 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого ; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого ; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" обвинуваченого ; помірність обраного розміру застави та можливість її внесення, а також за певних обставин розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Зважаючи на тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , обставини кримінального правопорушення та індивідуальні особливостіобвинуваченого, суддоходить висновку,що заставау сумі 50 розмірівпрожиткового мінімумудля працездатних осіб,тобто151 400,00 грн. будедостатнім стримуючимфактором длязапобігання існуючим ризикам кримінального провадження.

Саме такий розмір, на переконання суду, буде тим стимулюючим фактором, який стримуватиме обвинуваченого від реалізації наявних ризиків і такий розмір обвинувачений або інша особа (заставодавець) боятиметься втратити внаслідок невиконання процесуальних обов`язків. Такий розмір застави є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження та не є завідомо непомірним для обвинуваченого .

Відповідно до ч.7ст.182 КПК Україниобвинувачений або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду . У разі внесення застави, на ОСОБА_5 відповідно до ч. 5ст. 194 КПК України, слід покласти відповідні обов`язки.

У разі внесення застави за ОСОБА_5 відповідно до ч. 5 ст.194 КПК України, слід покласти наступні обов`язки:

-прибувати до суду за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Також роз`яснити ОСОБА_5 що в разі невиконання вище перерахованих обов`язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином,запобіжнийзахідувиглядітриманняпідвартою єспівмірниміснуючим ризикам, відповідаєособіобвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкостіпред`явленого йому обвинувачення,зможе забезпечитивиконання обвинуваченимсвоїх процесуальних обов`язків,а відтакє необхіднимза данихобставин тавідповідає характеру кримінального провадженнята суспільномуінтересу,а відтакслід продовжитистрок тримання ОСОБА_5 під вартоюна періодсудового розглядусправи,але небільше ніжна 60днів з визначенням розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.

Водночас, оцінюючи інші доводи обвинуваченого та його захисника, суд виходив з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. Так, хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти Українивід 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,27,314-316 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання прокурора Ужгородськоїокружноїпрокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжногозаходуувиглядітриманняпід вартоювідносно обвинуваченого ОСОБА_5 ? задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стрий, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого, обвинуваченого увчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ч.2ст.190, ч.4ст. 186 КК України ? запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 26 квітня 2024 року включно.

Визначити заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 , покладених на нього обов`язків передбачених цим Кодексом в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн. ), тобто 151 400,00 грн.

Роз`яснити, що обвинувачений ОСОБА_5 або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі внесення застави у вказаному розмірі покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , наступні обов`язки:

-прибувати до суду за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Строк дії покладених на обвинуваченого обов`язків два місяці.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що в разі невиконання вище перерахованих обов`язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Після внесення застави у визначеному розмірі оригінал документу із відміткою банку має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, яка після його отримання та перевірки має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 5 днів з дня її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.

Повний текст ухвали у звязку з перебуванням судді в нарадчий кімнаті в іншій справі оголошено 05.03.2024 року о 09 год.00 хв.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1