Ухвала суду № 11742248, 14.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2010 р. м. КиївК-16396/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Степанко О.І., Усенко Є.А., Федоров М.О.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Керчі»(далі Підприємство)

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2007

у справі № 2-27/5784-2006А

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у м. Керчі (далі ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.03.2007 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.11.2005 № 0004331502/0 з мотивів відсутності у податкового органу права самовільно змінювати визначене платником призначення платежу шляхом зарахування сплачених Підприємством поточних зобовязань з ПДВ в рахунок погашення податкового боргу з цього податку в порядку календарної черговості його виникнення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2007 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з факту порушення позивачем граничних строків сплати ПДВ, позаяк установлена пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»черговість погашення податкових зобовязань застосовується незалежно від волі платника.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильної та обґрунтованої постанови господарського суду Автономної Республіки Крим.

Представники сторін у судове засідання не зявились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- в ході проведеної ДПІ невиїзної документальної перевірки з питання своєчасної сплати Підприємством узгодженого податкового зобовязання з ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2003 року та січень, лютий 2004 року, оформленої актом від 18.11.2005 №123/15-2/19195199, було виявлено факт несвоєчасної сплати позивачем названого податку у загальній сумі 253880грн. із затримкою понад 90 днів;

- наведена обставина стала підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству нараховано штраф у сумі 126940 грн.;

- фактично за платіжними дорученнями від 20.09.2005 №1129 на суму 18000грн., від 30.09.2005 № 1139 на суму 68000 грн., від 17.10.2005 № 1198 на суму 31000 грн., від 19.10.2005 №1218 на суму 3000 грн., від 28.10.2005 №1247 на суму 10000 грн., від 31.10.2005 №1251 на суму 57000 грн. та від 08.11.2005 №1282 на суму 2000 грн. позивачем було своєчасно здійснено сплату поточних зобовязань з ПДВ, що підтверджується визначеним Підприємством у цих платіжних документах призначенням платежу, однак ці кошти було самовільно зараховано ДПІ в рахунок оплати податкового боргу позивача за минулі періоди.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування до позивача штрафу за порушення граничних строків сплати податкових зобовязань з ПДВ за вказані податкові періоди.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків щодо правомірності самостійного зарахування відповідачем платежів, спрямованих Підприємством в рахунок погашення поточних податкових зобовязань з ПДВ, у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Згідно ж з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї ж статті 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

З аналізу норм цього Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобовязань.

Таким чином, як вірно зазначив місцевий суд, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Водночас, як вбачається з установлених судами обставин справи, в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, прийнятому на підставі акта перевірки, йдеться про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань з ПДВ у сумі 253880грн. Втім судами було досліджено лише обставини щодо сплати Підприємством за названими платіжними дорученнями податкових зобовязань з ПДВ у сумі 189000 грн. При цьому судами не було зясовано коли саме та за які податкові періоди позивачем було сплачено решту суми податку, на яку було нараховано оспорювані штрафні санкції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на допущені порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Керчі»задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2007 у справі № 2-27/5784-2006А скасувати.

3. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.03.2007 у справі № 2-27/5784-2006А скасувати в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2005 № 0004331502/0 щодо зобовязання Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Керчі»сплатити штраф у сумі 32440 грн.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. В решті постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.03.2007 у справі № 2-27/5784-2006А залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак О.І. Степашко Є.А. Усенко М.О. Федоров