Постанова № 11741549, 21.07.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2010 р. Справа № 2-а-47790/09/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Верман А. М.,

представника позивача - Запорожця В.В.,

представника відповідача - Щурика О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2010р. по справі№2-а-47790/09/1670

за позовом Приватного підприємства "БФ"Каріатида" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "БФ"Каріатида" (далі за текстом - ПП "БФ"Каріатида"), звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі за текстом - Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області) та, з урахуванням доповнених позовних позовних вимог, просило постановити рішення, згідно якого визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.07.2009 року за № 0000422302/0/2334 та податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.09.2009 року за № 0000422302/1/3102. Позовні вимоги обґрунтовує незаконністю та необґрунтованістю оскаржуваних рішень.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що рішення прийняті обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року позов задоволено частково: податкові повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області №0000422302/0/2334 від 21.07.2009 року та №0000422302/1/3102 від 30.09.2009 року визнано недійсними.

Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, 216, ЦК України, ст. 159 КАС України.

Позивач подав до суду заперечення на апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області та просив суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як прийняту на підставі правильно встановлених обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на зазначене вище. Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.195 КАС України (в межах апеляційної скарги), дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 07.07.2009 по 09.07.2009 відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП "БФ "Каріатида" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Стіларт" за період: травень 2008 року, серпень 2008 року.

За результатами перевірки складений акт № 3014/23-309/31622486 від 10.07.2009 року (а.с. 10-16, 137-143), згідно висновків якого позивачем допущено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет: за травень 2008 року на суму ПДВ - 2230,00 грн.; за серпень 2008 року на суму ПДВ - 2125,00 грн., а всього 4355,00 грн. При цьому, вищезазначені висновки відповідача обґрунтовувалися нікчемністю угод, укладених між позивачем та ПП "Стіларт", на підставі яких останньому були сплачені кошти (проведено розрахунки) в сумі 26128,80 грн., в тому числі ПДВ - 4354,80 грн.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0000422302/0/2334 від 21.07.2009 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму 6533,00 грн., в тому числі: за основним платежем 4355,00 грн., за штрафними санкціями 2178,00 грн. (а.с.17).

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000422302/1/3102 від 30.09.2009 про донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 6533,00 грн., в тому числі: за основним платежем 4355,00 грн., за штрафними санкціями 2178,00 грн.(а.с.106).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних рішень, оскільки висновки відповідача щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та ПП "Стіларт", не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ПП "БФ"Каріатида" та ПП "Стіларт" досягнуто усної домовленості на поставку в травні та серпні 2008 року товарів (штукатурки та ґрунтовки) для проведення позивачем робіт на будівельних об'єктах.

На підставі виписаних ПП "Стіларт" рахунків № 350 від 15.05.2008 року, № 676 від 17.07.2008 року (а.с.54) позивачем згідно платіжних доручень № 3310 від 15.05.2008 року на суму 13377,60 грн. (а.с.55), № 3532 від 29.07.2008 року на суму 12751,00 грн. (а.с.55) здійснено оплату товарів. Доставка штукатурки та ґрунтовки проводилась до місця знаходження позивача засобами постачальником.

Виконання сторонами умов договорів підтверджується також долученими до матеріалів справи копіями документів: видаткових накладних №412 від 16.05.2008 року та №766 від 30.07.2008 року (а.с.56); податкових накладних № 386 від 15.05.2008 року, № 760 від 29.07.2008 року (а.с.57, 58); реєстрами отриманих та виданих податкових накладних № 5 та № 8 (а.с. 63-66); реєстрами приходних документів за травень та серпень 2008 року (а.с.73-75); ксерокопіями сторінок з журналу обліку розрахунків з постачальниками (а.с.67-72).

Відповідно до пп.7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.5.1. п. 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, про фактичне надходження товару на ПП "БФ"Каріатида" та його подальше використання в господарській діяльності підприємства свідчать досліджені судом приходні ордери № 157 від 16.05.2008 року, № 281 від 28.08.2008 року (а.с.61, 62); ксерокопії сторінок з книги обліку довіреностей на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженою особою (а.с.59, 60); звіти по складу за травень та серпень 2008 року (а.с.76-79); внутріцехові вимоги (а.с.80-81); матеріальні звіти; акти приймання виконаних робіт (а.с.86-105).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно відображено у бухгалтерському обліку операції з придбання у ПП "Стіларт" товару в травні, серпні 2008 року, оскільки вони зафіксовані первинними документами, зміст та форма яких відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Встановлені судом обставини фактичного надходження товару позивачу та подальше його використання в господарській діяльності підприємства спростовують твердження відповідача про те, що угоди, укладені між позивачем та ПП "Стіларт" не спричинили реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Дане твердження відповідача спростовується матеріалами справи. Крім того, відповідно до положень ч.1 ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним, а згідно ч.2 зазначеної статті фіктивний правочин визнається недійсним судом, а отже, він не є нікчемним (недійсним в силу закону).

При цьому, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Зазначена правова позиція викладена в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9.

Виходячи з наведеного, угоди укладені між позивачем та ПП "Стіларт" не є фіктивними та відповідно не можуть бути визнані недійсними на підставі ч.5 ст. 203, ст.234 ЦК України.

Щодо посилань відповідача, як на підставу нікчемності укладених правочинів на ст. 228 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході розгляду справи колегією суддів не встановлено обставин, які б вказували на укладення позивачем та ПП "Стіларт" договору з метою, спрямованою на незаконне заволодіння майном держави або з іншими протиправними цілями.

Навпаки, виконання вищевказаних договорів характеризується дотриманням кожною стороною його умов: постачальник ПП "Стіларт" здійснив власними силами доставку штукатурки та ґрунтовки до місця знаходження позивача, а позивач прийняв та оплатив товар в безготівковій формі. Станом на момент проведення перевірки заборгованість позивача перед ПП "Стіларт" відсутня.

Доставка товару у такий спосіб не може свідчити про нікчемність угод, оскільки згідно з приписами статей 6, 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вини позивача або його контрагента відповідачем не представлено та не повідомлено про їх наявність.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України в абз. 6 п. 18 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" доказом такої вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доводи представника відповідача про наявність у штаті ПП "Стіларт" тільки однієї особи, відсутність основних засобів, земельних ділянок та транспортних засобів не може розцінюватись судом як належне підтвердження факту укладення позивачем договору з метою, спрямованою на незаконне заволодіння майном держави або з іншими протиправними цілям, оскільки в даному випадку, з урахуванням способу виконання договору, зазначені обставини не вплинули на належне виконання умов угоди.

У зв'язку з цим є необґрунтованими висновки відповідача, викладені в акті перевірки про безпідставне завищення ПП "БФ"Каріатида" податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість за травень, серпень 2008 року.

Згідно положень з підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В матеріалах справи наявні податкові накладні, на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту зарахований сплачений в ціні товару податок на додану вартість. Всі накладні містять адресу місцезнаходження покупця, кількість проданих товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних відповідачем в ході проведення перевірки не виявлено та судом не встановлено.

Фактів безтоварності угод, укладених між позивачем та ПП "Стіларт" ("поза людське око") також не встановлено.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складення податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку на додану вартість до дати його анулювання.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію ПП "Стіларт" на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. У зв'язку з цим, посилання представника Кременчуцької ОДПІ на акт № 129 від 20.07.2009, згідно якого було здійснено анулювання реєстрації контрагента позивача як платника податку на додану вартість, суд вважає неналежним доказом, оскільки він не містить інформації щодо предмету доказування.

Отже, матеріалами справи порушення позивачем зазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" не підтверджується. Податковий кредит сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних уповноваженою особою його контрагента - ПП "Стіларт".

Доводи відповідача про те, що відображення операцій у податковій звітності лише однієї зі сторін угоди не створює жодних юридичних наслідків, а тому і формування позивачем податкового кредиту внаслідок такого правочину є безпідставним, колегія суддів також критично оцінює з огляду на наступне.

Відсутність документального підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальником товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача віднести до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товарів своїх податкових зобов'язань та сплати їх до бюджету.

Таким чином, твердження відповідача про завищення позивачем податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, серпень 2008 року на суму 4354,80 грн. з операцій по придбанню товару від постачальника ПП "Стіларт" не ґрунтуються на фактичних обставинах та положеннях діючого законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач, оскарживши податкові повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 21.07.2009 року за № 0000422302/0/2334 та від 30.09.2009 року за № 0000422302/1/3102, просив визнати їх недійсними, посилаючись при цьому на їх протиправність, та судом першої інстанції оскаржувані рішення-повідомлення були визнані саме недійсними.

Проте, як вбачається з аналізу положень ч.2 ст.162 КАС України в системному зв'язку з п.1 ч.1 ст.17, п.1 ч.3 ст. 105, ч.1 ст.171 зазначеного Кодексу, правовий акт індивідуальної дії, якими безумовно є оскаржувані рішення, у разі його протиправності підлягає скасуванню.

Особливість встановлення незаконності (протиправності) акту індивідуальної дії та його скасуванні полягає, зокрема в моменті втрати чинності таким актом - у разі визнання незаконним (протиправним) та скасуванні індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та застосувавши норми матеріального права допустився порушення норм процесуального права у зв'язку з чим на підставі п.1 ст. 201 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198 ч.1 п.2, 201 ч.1 п.1, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року по справі №2-а-47790/09/1670 змінити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області №0000422302/0/2334 від 21 липня 2009 року та №0000422302/1/3102 від 30 вересня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Кононенко З.О. Калиновський В.А. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 26.07.2010 р.