Постанова № 11740357, 13.10.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2010 р. № 2а-7647/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судового засідання Новосад В.М.

представників сторін:

від позивача Думич Н.Б.,

від відповідача Копняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові матеріали адміністративної справи за позовом Державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні звернулося в суд із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та адміністративним позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін №163 від 11.05.2010 року.

Позивач вважає, що відповідач без достатніх на те правових підстав зроблено висновок про отримання необґрунтовано виручки в сумі 6215 грн. 00 коп., оскільки обмеження, визначені Законом України «Про захист конституційних прав громадян на землю», не поширюються на послуги, які надавались фізичним особам. Також, позивач зазначив про те, що оскільки послуги, які надавались КП Львівської обласної ради «Центр просторового розвитку», ПП «Шопяк», Підберізцівській сільській раді, Домажирській сільській раді, Управлінню архітектури Львівської міської ради не фінансувались з Державною бюджету України, при визначенні вартості таких не застосовувались обмеження передбачені Збірником укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи. Також, позивач вважає, що відсутні порушення і при визначенні кошторисної вартості топографо-картографічних та геодезичних робіт за договором з Державною службою геодезії, картографії та кадастру №13/1-30-09 від 30.03.2009 року, оскільки діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.

Відповідач у запереченні на позовну на позовну заяву від 06.10.2010 року вважає, що ним у повній відповідності до вимог чинного законодавства визначено суму необґрунтовано отриманої виручки, а тому правові підстави для скасування спірного рішення відсутні.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами перевірки відповідачем складено акт за №000219 від 30.04.2010 року, на підставі якого прийнято рішення за №163 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 11.05.2010 року, яким вирішено вилучити у позивача 355936 грн. 53 коп.

В акті перевірки зазначено, що в порушення ч.2 ст.1 Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю»ДП «Західгеодезкартографія»завищено вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України, та необґрунтовано отримано виручку за травень 2009 року на суму 6215 грн. 00 коп.

Також, зазначено, що внаслідок порушення вимог наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.02.2003 року №29/м «Про затвердження Збірника укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи»та наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.07.2007 року №330 «Про затвердження індексів до кошторисної вартості топографо-геодезичних та картографічних робіт»необґрунтовано отримано виручку за період травень 2009 року-березень 2010 року у розмірі 112430 грн. 51 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та вимоги чинного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, за №507-ХІІ від 03.12.1990 року, з наступними змінами та доповненнями, законодавство в Україні про ціноутворення складається з цього закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього. Як вбачається з преамбули цього Закону, він визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України.

Відповідно до ст. 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення” вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно з ст. 8 вищезазначеного Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про ціни та ціноутворення” державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Частиною 1 статті 190 ГК України передбачено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Щодо висновків відповідача про завищення вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1 Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю»від 20 січня 2005 року №2375-IV, вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, крім випадків, визначених частиною першою цієї статті, не може перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року №858-ІV, з наступними змінами та доповненнями, видами робіт із землеустрою - є обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Пунктом «і»частини 2 ст.25 цього ж Закону передбачено, що одним із видом технічної документації є технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, перелік якої надано ст.56 Закону.

Як вбачається зі змісту наданих позивачем договорів з фізичними особами ним надавались послуги з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

А відтак, висновки відповідача про завищення позивачем вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України та отримання необґрунтованої виручки за травень 2009 року на суму 6215 грн. 00 коп. є правомірним.

Щодо порушення вимог наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.02.2003 року №29/м «Про затвердження Збірника укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи»та наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.07.2007 року №330 «Про затвердження індексів до кошторисної вартості топографо-геодезичних та картографічних робіт».

Так у відповідності до вимог п.2 Збірника укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 19 лютого 2003 року №29/м, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 червня 2003 року за №484/7805, з наступними змінами та доповненнями (надалі Збірник), збірник містить кошторисні розцінки (далі - розцінки) та нормативи заробітної плати і трудових витрат на геодезичні роботи, топографічні зйомки, оновлення карт і планів, картографічні, обчислювальні, проектно-кошторисні роботи та складання технічних звітів про виконані роботи.

Як передбачено п.6 цього Збірника, розцінки у Збірнику за кожним процесом робіт наведені у гривнях на одиницю виміру (пункт, кв. км, пог. км, тощо) і включають витрати виробництва за статтями основних витрат: основна зарплата працівників; додаткова зарплата працівників; відрахування на соціальні заходи; польове забезпечення; вартість матеріалів; знос малоцінних предметів; амортизація основних фондів; транспортні витрати; інші витрати, пов'язані з безпосереднім виконанням робіт.

Як вбачається з наведених норм Збірник, містить розцінки витрат за статтями основних витрат та не визначає фіксованої ціни на згадані роботи.

Згідно з п.11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, з наступними змінами та доповненнями, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Абзацом 2 п.16 згаданого Положення, передбачено, що до постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

У пункті 17 цього ж Положення зазначено, що витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Порівнюючи зміст понять «основні витрати», які визначені у Збірнику, та «нерозподілені постійні загальновиробничі витрати»і «витрати повязані з операційною діяльністю»визначені Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», суд вважає, що Збірник укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи, не містить розцінок зазначених останніх витрат.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для висновку про порушення позивачем вимог наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.02.2003 року №29/м «Про затвердження Збірника укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи»та наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.07.2007 року №330 «Про затвердження індексів до кошторисної вартості топографо-геодезичних та картографічних робіт».

Крім того, як вбачається зі змісту п.1 згаданого Збірника, він призначений для визначення кошторисної вартості загальнодержавних топографо-геодезичних та картографічних робіт, які фінансуються з Державного бюджету України.

Отже, згаданий Збірник встановлює обмеження кошторисної вартості лише на ті загальнодержавні топографо-геодезичні та картографічні роботи, які фінансуються з Державного бюджету України.

З врахуванням того, що послуги, які надавались позивачем КП Львівської обласної ради «Центр просторового розвитку», ПП «Шопяк», Підберізцівській сільській раді, Домажирській сільській раді, Управлінню архітектури Львівської міської ради не фінансувались з Державною бюджету України, відповідачем без достатніх на те правових підстав поширено обмеження щодо визначення кошторисної вартості загальнодержавних топографо-геодезичних та картографічних робіт, передбачені у згаданому Збірнику, на Державне підприємство геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні при наданні згаданих послуг наведеним субєктам.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що з врахуванням вимог ст.216 та ст.218 ГК України, однією з підстав господарської відповідальності є наявність вини в діях субєкта господарювання.

У відповідності до абзацу 13 п.4 Положення про Державну службу геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2005 року №979, з наступними змінами та доповненнями, Укргеодезкартографія відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний геодезичний нагляд, спрямований на забезпечення додержання суб'єктами господарювання встановленого порядку виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт.

В матеріалах справи наявний лист Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 13.07.2006 року за №397/32/03-11 «Щодо розяснення до Збірника укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та картографічні роботи», в якому зазначено, що до згаданого Збірника не включені загально виробничі та адміністративні витрати. Також в листі зазначено, що ці витрати включаються окремим рядком «Накладні витрати»по нормативах доведених листами Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 15.01.1999 року №09-07/40, Департаменту геодезії, картографії та кадастру Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.05.2002 року №09-05/360.

З врахуванням того, що позивач діяв у відповідності до таких розяснень, суд вважає, що в його діях відсутня вини, а відтак і відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо скасування рішення №163 від 11.05.2010 року в частині вилучення у позивача в дохід Державного бюджету України 337291 грн. 53 коп. є обґрунтовані, а тому підлягають до задоволення. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

При цьому, в резолютивній частині постанови суд вважає за необхідне зазначити також і про протиправність спірного акту індивідуальної дії, як цього вимагає ст.162 КАС України.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення №163 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 11.05.2010 року, прийнятого Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області, в частині вилучення у Державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні 337291 грн. 53 коп.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Богдана Хмельницького, 120, (код ЄДРПО 04609689) 3 грн. 22 коп., сплаченого судового збору.

5.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6.Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст виготовлено та підписано 13 жовтня 2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк