Рішення № 117322443, 28.02.2024, Новоушицький районний суд Хмельницької області

Справа № 680/787/23

№2/680/39/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року селище Нова Ушиця

Новоушицький районний суд Хмельницької області в складі :

головуючого судді Яцини О.І.,

за участю секретаря судового засідання Стандрійчук М.П.,

представника позивачки - адвоката Солов`я О.В.,

представника відповідача Кабінету Міністрів України - адвоката Дмитришиної В.В.,

представника відповідача - начальника Новоушицького ВДВС Пукаса В.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який поданий її представником - адвокатом Солов`єм Олександром Васильовичем,до Новоушицького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, про зняття арешту з майна та визнання права власності у порядку спадкування,

встановив:

Позивачка звернулася до суду із вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 є її матір`ю, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 , яку заявниця прийняла.

Проте оформити право на спадкове майно не має можливості по причині накладення арешту на майно померлої ОСОБА_2 , а саме 06 листопада 2006 року Новоушицькою державною нотаріальною конторою, на підставі постанови державного виконавця державної виконавчої служби у Новоушицькому районі АА658860 від 14 липня 2003 року, накладено арешт на усе майно боржника ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження. З огляду на зазначене, 04 жовтня 2023 року заявниця направила до відділу виконавчої служби заяву щодо звільнення з під арешту майна ОСОБА_2 . Листом відділу від 10 жовтня 2023 року у звільненні майна з під арешту відмовлено.

Вважає, що дії органу державної виконавчої служби не відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають до скасування.

Станом на сьогодні у провадженні відділу відсутній виконавчий документ відносно ОСОБА_2 , результати його виконання не відомі. Стягувач у виконавчому провадженні - АКБ «Україна» з 13 квітня 2009 року виключений з реєстру банків у зв`язку із завершенням процедури ліквідації.

Строк пред`явлення виконавчого листа, задля виконання якого накладено арешт, до виконання закінчився і він не може бути пред`явленим до виконання. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Скаржниця, яка є правонаступником боржника ОСОБА_2 , яка була боржником у виконавчому провадженні, позбавлена іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, а ніж звернутися до суду. За таких обставин просить позов задовольнити та стягнути судові витрати з відповідачів.

Ухвалою суду від 29 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за даним позовом та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, надано відповідачці строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 20 грудня 2023 року залучено до участі в даній справі в якості співвідповідача Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою суду від 17 січня 2024року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

10 січня 2024 року представник відповідача Кабінету Міністрів України надіслала до суду відзив на позовну заяву в якому вказала, що позов є необґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню. Зазначила, що у спірних правовідносинах Державу Україна повинен представляти орган до компетенції якого належить реалізація порушених прав позивачки. ОСОБА_3 не зазначає, яким саме державним органом її право власності на квартиру порушене.Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України не є належним відповідачем у вказаній справі, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки заявлені до неналежного відповідача. 19 січня 2024 року представниця відповідача Кабінету Міністрів України надіслала до суду заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

22 січня 2024 року представник відповідача Кабінету Міністрів України надіслала до суду заяву у якій просила суд відмовити в задоволенні позову доДержави Україна в особі Кабінету Міністрів України з підстав пропущення строку позовної давності. Заява мотивована тим, що в матеріалах судової справи міститься інформаційна довідка №203879247 від 12 березня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, підставою її формування є оформлення спадщини.

Відтак, позивачці з 12 березня 2020 року відомо про наявність зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження відносно усього нерухомого майна ОСОБА_2 на підставі постанови про арешт майна боржника від 14 липня 2003 року, винесеної державним виконавцем Новоушицького відділу державної виконавчої служби. Більше того, позивачка вчиняла дії для прийняття спадщини, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №51817762 від 07 травня 2018 року. Отже, позивачка мала звернутись до суду з даним позовом до 12 березня 2023 року.

Представник позивачки - адвокат Соловей О.В. у судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача - начальника Новоушицького ВДВС Пукас В.М. у судовому засіданні проти позову заперечив.

Представниця відповідача Кабінету Міністрів України Дмитришина В.В. у судовому засіданні проти позову заперечила.

Заслухавши представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до таких висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.12).

Позивачка є дочкою ОСОБА_2 (а.с.12 на звороті, 13).

Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла позивачка (а.с.10).

За життя ОСОБА_2 належала квартири АДРЕСА_1 , вартістю 99510 грн (а.с.11, 15 на звороті).

На майно ОСОБА_2 , в тому числі і на вказану квартиру, 14 липня 2003 року накладено арешт (а.с.13 на звороті, 14, 15)

Згідно із повідомленням від 12 жовтня 2023 року відповідно до інформаційної довідки №350090733 відносно ОСОБА_2 встановлено обтяження всього нерухомого майна відповідно до постанови про арешт майна АА658860 від 14 липня 2003 року державного виконавця Новоушицького відділу ДВС Реуса В.А. Відомості щодо звернення стягнення на кошти боржника у відділі ДВС відсутні. Відповідно до автоматизованої системи виконавчих проваджень даних щодо перебування виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 немає. Термін зберігання матеріалів виконавчих проваджень не перевищує три роки, тому підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

З метою встановлення інформації щодо стягнення коштів з доходів боржника до ГУ ПФУ у Хмельницькій області направлено запит щодо надання відповідної інформації (а.с.9).

Згідно зі ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Нормами статей 1217, 1218, 1223, 1261, 1268, 1269 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

Частиною першою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV) передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону № 606-XIV арешт може бути знятий за рішенням суду.

Пунктами 1, 2 Постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Право власності належить до основоположних прав людини. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст.13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками або досудового розслідування або судового розгляду, або виконавчого провадження. Процедури накладення арешту на підставі повідомлення підприємства на законодавчому рівні не існує, тому таке втручання в право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення ст.3 Конституції України, ст.13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Також, відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час накладення арешту) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Представник відповідача Кабінету Міністрів України в ході розгляду справи заявила клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У своїй постанові № 686/26138/18 від 11 січня 2023 року Верховний Суд роз`яснив: «У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14- 479цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України.

У такому разі позовну вимогу про звільнення майна з-під арешту потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав іпотекодержателя».

З урахуванням вищенаведеного позиція представника відповідача Кабінету Міністрів України щодо порушення строку позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом є хибною.

Щодо позовних вимог до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначаються, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

У свою чергу, під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов`язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

У свою чергу, під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов`язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.

Діяльність Кабінету Міністрів України регулюється Законом України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до норм якого, до компетенції Уряду не належить накладення чи зняття арешту з майна.

Із системного аналізу вищевказаних положень законодавства суд дійшов висновку, що Держава Україна в особі Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем у вказаній справі, тому позовні вимоги, які спрямовані до нього не підлягають до задоволення, оскільки заявлені до неналежного відповідача.

Щодо позовних вимог до Новоушицького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто постановити рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

У справі, що розглядається позивачка пред`явила позовні вимоги до Новоушицького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей щодо відсутності у ОСОБА_2 погашеної заборгованості перед стягувачем.

При цьому стягувач, в інтересах якого був накладений арешт, як відповідач залучений не був. Доказів на підтвердження його ліквідації, як юридичної особи суду не надано. Більше того, під час судового засідання не здобуто доказів про відсутність у боржника правонаступників у разі його ліквідації.

Слід вказати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки це слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без осіб, які повинні відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів яких такий прямо стосується (належного відповідача). Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позов заявлений позивачкою до неналежних відповідачів, які не мають відповідати за позовом з підстав, які в ньому викладені, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

У відповідності до ст.141 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, відносить судові витрати за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В позові ОСОБА_1 , який поданий її представником - адвокатом Солов`єм Олександром Васильовичем,до Новоушицького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, про зняття арешту з майна та визнання права власності у порядку спадкування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 29 лютого 2024 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: Новоушицький відділ державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: селище Нова Ушиця, вул. Українська, 28, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ - 35029023.

Відповідач: Кабінет Міністрів України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Михайла Грушевського 12/2, код ЄДРПОУ - 00031101.

Суддя О. І. Яцина