Рішення № 117309288, 13.02.2024, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/1218/23

Провадження №2/548/49/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2024 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Листопад В.Л., Манжос Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "ОТП БАНК", третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АЛАНД " про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

-визнати недійсним Кредитнй договір № 2012476217 від 24.05.2016 року

Посилається в позові на те, що 07 квітня 2023 року позивач отримав від Державної установи «Полтавська виправна колонія (№ 64)» довідку № 15/10-66-23, зі змісту якої вбачалося, що за виконавчим провадженням № 62284437 від 18.10.2021 р. винесеним при примусовому виконанні виконавчого напису № 10898 від 13.03.2020 року приватним нотаріусом КМНО Хара Н.С., із ОСОБА_1 , 1989 року народження, позов на користь ТОВ «Фінансова компанія «АЛАНД» за період з 06.11.2021 р. по 04.01.2023 р. із заробітної плати кошти утримані в розмірі 5095,56 грн. Кошти перераховано на реквізити приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., згідно постанови. (Додаток № 1).

Розуміючи, що жодних зобов`язань щодо сплати грошових коштів третім особам позивач не має, він звернувся до приватного виконавця та отримав наступні копії документів:

- Копію Постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2020 року в м. Полтава, зі змісту якої вбачається, що з боржника ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД» заборгованість в розмірі 21610,47 гривень, на примусове виконання виконавчого напису № 10898 виданого 13.03.2020 року; (Додаток № 2);

- Копію заяви про примусове виконання рішення вих. № 146988; адреса в заяві не відповідала адресі проживання позивача на момент її подання; (Додаток № 3);

- Копію виконавчого напису від 13 березня 2020 року, зі змісту якого вбачалося, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є боржником за Кредитним договором № 2012476217 від 24.05.2016 року, укладеним ним із ПАТ «ОТП БАНК», право вимоги за яким перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД», на підставі договору відступлення права вимоги № 02/10/2019-ФА, укладеного 02 жовтня 2019 року, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЛАНД». Строк платежу за кредитним договором № 2012476217 від 24.05.2016 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 08.09.2018 року по 23.10.2019 року. Сума заборгованості складає 21310,47 гривень, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 21308,68 гривень; прострочена заборгованість за процентами 1,79 гривень; прострочена заборгованість за комісією 0 гривень; (Додаток № 4);

- Копію договору, предметом якого є надання кредиту на наступних умовах: на придбання товару 19098,80 гривень; на сплату комісії за надання кредиту 1909,88 гривень; - за сплату послуг за надання виписок в електронному вигляді 300 гривень; загальна сума кредиту 21308,68 гривень. Дана копія договору містить пункт 4 Реквізити та підписи сторін. В даному пункті зазначено дані позивача як позичальника, як і у вступній частині договору, в графі «підпис позичальника» виконано якісь незрозумілі підписи невідомою особою, але ПІБ зазначено ОСОБА_1 ; (Додаток № 5).

Детально ознайомившись зі змістом даного договору позивач виявив, що підпис в ньому від імені позивача виконано іншою, невідомою особою, але саме він є підставою для стягнення коштів з його заробітної плати.

Позивач вважає, що від його імені правочин щодо отримання кредиту було вчинено невідомою особою, а наслідки укладення даного правочину настали в вигляді стягнення коштів з його заробітної плати.

Позивач не вчиняв даного правочину та не отримував жодних документів щодо стягнення з нього заборгованості в межах строків, передбачених чинним законодавством.

Виходячи з того, що він не укладав вказаний договір позики, на сайті товариства не реєструвався та згоду на обробку своїх персональних даних не давав, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 02.06.2023 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 06.06.2023 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження .

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав направлені йому судом документи .

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву. Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що на ім`я позивача було оформлено договір позики - кредитний договір 2012476217 від 24.02.2016 року .

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, визначає різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, оскільки є невчиненими.

Так, згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис (в тому числі електронний) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №405/223/17 (провадження №61-18434св20).

Позивачем обрано спосіб відновлення порушеного права (визнання кредитного договору недійсним), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1- 4ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1-3ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, щопринцип змагальностізабезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18),ст. 204 ЦК Українизакріплюєпрезумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності)сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

У даному випадку позивачем на засадах змагальності не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався в обґрунтування свого позову. Натомість суд сприяв учасникам справи у реалізації процесуальних прав, але позивачем на стадії розгляду справи не було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, для спростування підпису спірного кредитного договору.

Аналізуючи спірний кредитний договір на предмет відповідності вимогам законодавства, суд вважає, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, особисто підписаний позивачем, протилежного під час судового розгляду не доведено.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору позики не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 203, 204, 205, 215, 626, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,мешканця: АДРЕСА_1 ) , представник позивача: адвокат Бондаренко Ольга Володимирівна (свідоцтво про правона заняттяадвокатською діяльністю серії ПТ№ 1707,видане Радою адвокатівПолтавської області 27.06.2017року, адреса знаходження: АДРЕСА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_2 ) до АТ "ОТП БАНК" (кодЄДРПОУ21685166,адресазнаходження:вул.Жилянська,43м.Київ,01033) , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АЛАНД " (кодЄДРПОУ:42642578,адреса знаходження:вул.Саксаганського,14,оф.301м.Київ,01033) про визнання кредитного договору недійсним, -відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 13.02.2024 року.

Суддя: О.В. Коновод