Рішення № 117282027, 26.02.2024, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8220/23

26 лютого 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано;

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 10.10.1950 по 12.05.1959, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 06.10.2023, зобов`язати здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 10.10.1950 по 12.05.1959 на підставі Закону Україні "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач був примусово виселений з 10.10.1950 по 12.05.1959 на спецпоселення. ОСОБА_1 визнана реабілітованою особою, що підтверджується архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області від 18.07.2023 №66-П-7/2023 та посвідченням серія НОМЕР_1 від 30.11.2000, виданого Управлінням соціального захисту населення м. Тернополя. Вказує, що на нього розповсюджується дія Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років" і він як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії передбачене п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а його стаж перебування у засланні на спецпоселенні має обраховуватися у потрійному розмірі у відповідності до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак, за результатами розгляду звернення, відповідач відмовив позивачу у здійснення перерахунку пенсії та стажу. Позивач вважає вказану відмову протиправною, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, 18.01.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. У матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що ОСОБА_1 зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено, а отже вимога щодо нарахування та виплаті позивачу підвищення до пенсії за п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення " в розмірі 50% є такою, що не підлягає задоволенню. Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та у період спецпоселення (з 10.10.1950 по 12.05.1959) була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення (у потрійному розмірі) періоду знаходження позивачки на спецпоселенні також відсутні. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. як член сім`ї реабілітованої особи на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654.

Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 18.07.2023 №66-П-7/2023 ОСОБА_2 , 1921 року народження, та ОСОБА_1 , 1944 року народження, разом із сім`єю, на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім`ї посібника учасникам банди ОУН, 10.10.1950 були виселені зі с.Іванків Борщівського Тернопільської області на спецпоселення в Хабаровський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 28.10.1950, протокол №52. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувала до 12.05.1959. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 04.04.1959 постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 28.10.1950 про виселення сім`ї Підручної скасована, справа переведенням закрита. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із сім`єю - реабілітовані. На ОСОБА_1 поширюється ст.3 Закону України від 17.04.1991"Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

30.11.2000 Управлінням соціального захисту населення м. Тернополя видано посвідчення серія НОМЕР_1 від 30.11.2000, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій на Україні".

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до пенсії за пунктом "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №9648-9908/П-02/8-1900/23 від 25.10.2023 повідомлено про виплату позивачу, як члену сім`ї, котру було примусово переселено, в сумі 43,52 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. В пенсійній справі містяться дані про те, що позивач зазнала політичних репресій, як член сім`ї, яку було примусово переселено. Водночас в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 працювала на спецпоселенні, тому для зарахування стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

17.04.1991 прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Зокрема, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Як визначено ст.1-1 цього Закону:

репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ;

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.

Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Також, ст.1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.

В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.

За приписами ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.

Положеннями ст.13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ, реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Конструкція норм ст.6 Закону №962-ХІІ та ст.58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме:

ті які утримувались під вартою;

відбували покарання в місцях позбавлення волі;

перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.

Аналогічні за змістом норми містяться в п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до наведених норм та обставин справи встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, (а не засланню), оскільки останній примусово виселений з місця його постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість, як член сім`ї учасника ОУН.

За змістом дослідженої судом довідки від 18.07.2023 №66-П-7/2023 позивач піддався саме висланню, а не засланню, що законодавець власне виокремив, як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають.

Беззаперечно є те, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який піддався висланню в іншу місцевість з місця постійного проживання, як член сім`ї учасника ОУН.

Суд вважає, що заслання (рос. ссылка) - уживаний до ХХ століття включно засіб кримінального покарання, що передбачав виведення засудженого з місця його мешкання з обов`язковим поселенням у певній місцевості на термін, зазначений у вироку.

Тобто, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому б випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в ст.1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, де власне і можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні, тощо, до часу реабілітації.

За наведених обставин, позивач у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки останній вважається таким, що примусово виселений (переселений) з місця свого проживання в іншу місцевість.

Статтею 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки обумовлений часовий проміжок позивач перебував у спецпоселенні на умовах вислання (а не заслання), а також з урахуванням того, що він був малолітньою особою, яка відповідно у цей період трудового стажу не набула, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.

Як наслідок, доводи позивача про те, що він набув право на зарахування часу з 10.10.1950 по 12.05.1959 в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років" є помилковими.

Так, ст.4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Приписами п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п.6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.

Аналізуючи співвідношення пп.2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Як встановлено в ході розгляду справи, зокрема, відповідно до довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 18.07.2023 №66-П-7/2023, позивач є членом сім`ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 30.11.2000 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років".

Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні, а саме був виселений, як член сім`ї учасника ОУН, визнаний реабілітованим.

За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд доходить до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні та виплаті позивачу, як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та необхідність поновлення порушеного право позивача шляхом зобов`язання здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, суд присуджує на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 800,00 грн. згідно квитанції № 0.0.3322960999.1 від 23.11.2023 на суму 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мандзій О.П.