Рішення № 117209597, 23.02.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 лютого 2024 р. Справа № 120/17673/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про: визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Згідно з позовними вимогами позивач просить:

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за період з травня 2018 по жовтень 2019 року та з 01.12.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 по жовтень 2019 року та з 01.12.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 .

З травня 2018 по жовтень 2019 року позивачу було припинено виплату пенсії у зв`язку з відсутністю довідки про взяття на обік як внутрішньо переміщеної особи.

З 01.09.2019 виплату пенсії було поновлено так як надано оновлено довідку. Однак, починаючи з 01.12.2019, виплату пенсію було припинено.

В подальшому, 20.09.2023 позивач звернувся із заявою щодо поновлення виплати, проте листом від 12.10.2023 було отримано відмову.

Позивач такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, тому з метою поновити та виплатити пенсію, звернувся до суду.

Ухвалою від 27.11.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.01.2024 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує заявлені вимоги. Спершу, відповідач вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк на звернення до суду. Наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, факт її отримання або неотримання відомий заявнику.

По суті спору відповідач вказав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні, та отримував пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , обчислену відповідно до Закону №1058. Також позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи.

З травня 2018 року по жовтень 2019 року позивачу було припинено виплату пенсії у зв`язку із відсутністю довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

З цього питання відповідач свої дії вважає правомірними, оскільки в силу п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

06.08.2019 позивач звернувся до Головного управління з заявою про поновлення виплати пенсії. До заяви долучені довідки про взяття на облік, як внутрішньо переміщених осіб, а також протокол засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.08.2019 №8, яким підтверджено місце фактичного проживання позивача та його дочки ОСОБА_2 .

Заяву пенсійним органом було опрацьовано та з 01.09.2019 поновлено виплату пенсії.

Проте, Протоколом засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.10.2019 №10 було скасовано дію довідок про взяття на облік ВПО, оскільки ОСОБА_1 згідно з даними системи "Аркан" ДПСУ про перетин кордону ВПО понад 60 днів, виїхав 25.08.2019 і до 30.10.2019 року не повернувся. Тому, з 01.12.2019 виплату пенсії було припинено.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що для поновлення виплати, раніше призначеної пенсії, позивачу необхідно особисто звернутися до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України та подати заяву про поновлення пенсії до якої додати довідку внутрішньо переміщеної особи, виданої відповідно до Постанови №509.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні, та отримував пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , обчислену відповідно до Закону №1058. Також позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи.

З травня 2018 року позивачу було припинено виплату пенсії у зв`язку із відсутністю довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

В серпні 2019 позивач звернувся до Головного управління з заявою про поновлення виплати пенсії. До заяви долучив довідки про взяття на облік, як внутрішньо переміщених осіб, та протокол засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.08.2019 №8, яким підтверджено місце фактичного проживання позивача та його дочки ОСОБА_2 .

З 01.09.2019 відповідач поновив виплату пенсії.

Проте, з 01.12.2019 виплату пенсії було припинено.

Позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою від 20.09.2023 з питань виплати пенсії покликаючись на те, що відсутність у позивача статусу внутрішньопереміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення. В своїх доводах вказував на постанови Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №812/83/18, від 09.06.2021 у справі №812/80/18 (а.с. 15-16).

У відповідь на звернення відповідач листом від 12.10.2023 вказав, зокрема, що Протоколом засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.10.2019 №10 було скасовано дію довідок про взяття на облік ВПО, оскільки ОСОБА_1 згідно з даними системи "Аркан" ДПСУ про перетин кордону ВПО понад 60 днів, виїхав 25.08.2019 і до 30.10.2019 року не повернувся.

Далі в листі йдеться, що для поновлення виплати, раніше призначеної пенсії, позивачу необхідно особисто звернутися до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України та подати заяву про поновлення пенсії до якої додати довідку внутрішньо переміщеної особи, виданої відповідно до Постанови №509.

Позивач не погоджується з діями відповідача, вважає їх протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, тому з метою поновлення та виплати пенсії, звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, а саме виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV).

За обставин справи позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи, отримував пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , обчислену відповідно до Закону №1058. З травня 2018 року позивачу було припинено виплату пенсії у зв`язку із відсутністю довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. З 01.09.2019 пенсію поновлено за обставин наданих довідок від 16.08.2019, від 03.07.2018 (а.с. 12).

В контексті цього, суд ураховує висновки Верховного Суду у постанові від 09.06.2021 у справі №812/80/18, який вказує, що відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 дійшла висновку, що ненадання позивачем, який є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а сформулював висновок, що право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Верховний Суд у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Суд зазначає, що виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а наявність таких у справі, що розглядається, не встановлено.

Щодо доводів відповідача, що ОСОБА_1 згідно з даними системи "Аркан" ДПСУ про перетин кордону ВПО понад 60 днів, виїхав 25.08.2019 і до 30.10.2019 року не повернувся, що стало підставою для скасування довідок ВПО та припинення виплати з 01.12.2019 пенсії, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22 щодо проживання громадянина за межами України вказав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З урахуванням вищевикладеного, доводи відповідача з приводу припинення виплати пенсії позивачу з підстав того, що він виїхав за кордон з 25.08.2019 та до 30.10.2019 не повертався, суд відхиляє, оскільки реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо).

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.

Надаючи оцінку доводам відповідача в частині дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених статтею 122 КАС України, суд зазначає таке.

Так, за обставин справи позивач просить зобов`язати відповідача поновити та виплатити йому пенсію за період з травня 2018 по жовтень 2019 року та з 01.12.2019.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

При цьому згідно із позицією Європейського суду з прав людини держави повинні боротися з дискримінаційною практикою на всіх рівнях, у тому числі, у сфері пенсійного забезпечення і, нарешті, повинні прийняти позитивні заходи, необхідні для забезпечення ефективного права на рівний захист для всіх осіб (Savickis and others v. Latvia, заява № 49270/11, пункт 141).

Суд при вирішенні цього питання застосовує висновки Верховного Суду у постанові від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22. Зокрема, щодо питання строку Суд вказав, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.

Верховний Суд вважає, що положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

Також Верховний Суд у постанові від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22 вказав, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Верховний Суд вказав, що пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

В контексті цього суд зазначає, що спірна виплата у даній справі стосується пенсії, яка призначена по втраті годувальника на неповнолітню дочку позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 38 Закону 1058, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22, суд у цій вказує, що призначення пенсії по втраті годувальника не є спірним, а її виплата призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним.

Отже, пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до події з якою пов`язує ст. 38 Закону 1058.

Відтак, якщо пенсія не виплачена з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то вона виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, тому доводи відповідача щодо строків суд відхиляє як необґрунтовані.

Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення у вигляді пенсій. У разі, якщо за законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством.

На підставі вищевикладеного, ураховуючи, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримував пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , виплату якої пенсійний орган припинив протиправно, тому вимоги щодо протиправної відмови у поновлені виплати пенсії підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню в силу того, що вони є похідними від основних вимог, задоволення яких залежить від задоволення останніх (п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Разом з тим, позивач просить йому поновити та виплатити пенсію за період з травня 2018 по жовтень 2019, та з 01.12.2019.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що виплата пенсії припинена з травня 2018 по серпень 2019. Виплата пенсії поновлена з 01.09.2019, що підтверджується листом Пенсійного органу від 12.10.2023. Так, за змістом, 06.08.2019 заявник звернувся з заявою про поновлення пенсії, яку опрацьовано та з 01.09.2019 поновлено виплату (а.с. 18). Наступним, з 01.12.2019 виплата пенсії припинена за обставин, що наведені вище.

Отже, твердження позивача спростовуються письмовими доказами, тому вимоги позивача підлягають задоволенню частково шляхом забов`язання поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 по серпень 2019 року (включно) та з 01.12.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 715,73 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за період з травня 2018 по серпень 2019 року та з 01.12.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 по серпень 2019 (включно) та з 01.12.2019.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 715,73 грн (сімсот п`ятнадцять гривень 73 копійки).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

СуддяДмитришена Руслана Миколаївна