Рішення № 117090364, 09.02.2024, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.02.2024 Справа №607/11551/23 Провадження №2/607/417/2024

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.

учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дяків О. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулося в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 04.09.2008 між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого було АТ Альфа-Банк, що в подальшому було перейменовано на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 770/38-895-08.

Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.

Також, на забезпечення умов виконання даного кредитного договору, з відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно умов якого у випадку невиконання чи неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, поручитель ОСОБА_3 разом з відповідачем ОСОБА_2 солідарно відповідає перед позивачем у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним договором.

04.12.2013 Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму боргу в розмірі 167658,05 грн, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 2162,22 грн.

Таким чином, в результаті невиконання умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2ст. 625 ЦК України, яка станом на 23.02.2022 становить 120287,14 грн, та складається з: 24928,23 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 95358,91 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 770/38-895-08 від 04.09.2008 у розмірі 120287,14 грн та витрати по сплаті судового збору.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, з підстав та мотивів, зазначених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позов, в якому вказала, що дійсно в неї виникла заборгованість на підставі рішення третейського суду від 04.12.2013, яку вона бажає сплатити та виконати дане рішення, однак виконавчого провадження згідно даного судового рішення немає. Крім того, позивач не здійснив необхідні дії для заміни стягувача у вищевказаному рішенні суду, а тільки змінив найменування банку, відтак позивач немає процесуального права на даний час на стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України, що нараховуються на кошти згідно рішення суду, в якому він не був стороною у справі.

Також вказала, що строк позовної давності слід обмежити останніми трьома роками, які передували поданню такого позову, тобто з 08.06.2020 по 23.02.2022, а тому у задоволенні позовних вимог в частині періоду з 12.03.2017 по 07.06.2020 слід відмовити, у зв`язку із пропуском звернення до суду в межах строків позовної даності.

Крім того, зазначила, що розрахунок заборгованості позивача про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат виходить за межі періоду з 08.06.2020 по 23.02.2022, а тому здійснений помилково.

Відтак, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо позову та просила відмовити у його задоволенні з мотивів та підстав, зазначених у відзиві на позов.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду витребувано докази.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що 04.09.2008 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 770/38-895-08, відповідно до якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США., умови якого кредитор виконав, надавши кошти позичальнику.

Також, на забезпечення умов виконання даного кредитного договору, з відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 770/43-561-08 від 03.09.2008, згідно умов якого у випадку невиконання чи неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, поручитель ОСОБА_3 разом з відповідачем ОСОБА_2 солідарно відповідає перед позивачем у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним договором.

04 грудня 2013 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1150/13, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту у сумі 167658,05 грн, а також третейський збір у сумі 2162,22 грн.

Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», а з 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (скорочено АТ «Укрсоцбанк»).

Згідно рішення № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк»шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк», де в п.п. 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.

12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Відповідач умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконувала та згідно з наданим розрахунком банку, у зв`язку з неповерненням кредитної заборгованості за кредитним договором № 770/38-895-08 від 04.09.2008 за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, розрахованим на підставі ч. 2ст. 625 ЦК України, становить 120287,14 грн, та складається з: 24928,23 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 95358,91 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.

З витребуваної судом інформації, яка надійшла до суду 27.12.2023 з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що на виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчі провадження щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі виконавчих листів, виданих Дніпровським районним судом міста Києва на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 04 грудня 2013 року у справі № 1150/13 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 167 658,05 грн, відсутні.

Крім того, державним виконавцем вказано, що на виконанні у Відділі перебуває, зокрема, виконавче провадження № 63392425 з примусового виконання виконавчого напису № 25156 від 31.10.2017 документ видав: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. про стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість з ОСОБА_2 в сумі 28395,44 дол. США, та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Однак, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.06.2022 у справі № 607/11159/21 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 25156, вчинений 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 28395,44 дол. США.

Позивачем не подано доказів про перебування на виконанні рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 04 грудня 2013 року у справі № 1150/13 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 167 658,05 грн.

Також представник позивача у судовому засіданні не підтвердив факту перебування на виконанні вищевказаного рішення третейського суду.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти, оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, а відтак зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст.598ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі ст.1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 1050ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.625ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599 611,625ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно доч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 р. у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов`язанням ( ОСОБА_4 ) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20).

Судом встановлено, що позивач маючи статус кредитора, не реалізовали своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, втратили своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду).

Тому суд вважає, що зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.

Як вбачається з встановлених обставин, що заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, а тому враховуючи, що позивачем не пред`явлено до виконання рішення третейського суду, яке набрало законної сили в 2013 році, а також не здійснено заміну кредитора, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язанізрозглядом справи,покладаються: 1)уразізадоволення позову навідповідача; 2)уразівідмови впозові-напозивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає, що судовий збір слід покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач Акціонерне Товариство «Сенс Банк»,унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 23494714, місцезнаходження вулиця Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ.

відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_3 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_2 ,місце проживання АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 14 лютого 2024 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко