Рішення № 117080146, 19.02.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року Справа №640/3474/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), у якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу».

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) перевести ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на пенсію державного службовця відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

03.02.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В справі зареєстровано 20.07.2022 відзив від відповідача.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

10.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 10.10.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

23.10.2023, ухвалою суду адміністративну справу №640/3474/22 прийнято до провадження, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала надіслана сторонам по справі належним чином.

В позовній заяві позивач вказує, що після набуття права на отримання пенсії згідно із Законом України «Про державну службу» у вересні 2021 року звернувся до відповідача із відповідною заявою про переведення на інший вид пенсії як державному службовцю, однак, рішенням, викладеним у листі ГУ ПФУ від 15.09.2021 № 2600-0209-8/147030, відмовлено у призначенні пенсії відповідно Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» з посиланням на ст. 90 Закону України від 10.12.2015 року №889, пункти 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 щодо порядку, необхідного 20 років стажу роботи на відповідних посадах, категорії яких віднесені до посад державних службовців згідно ст. 25 Закону №3723 та вказуючи на ст. 154 Митного кодексу та постанову КМУ № 839 зазначено, що відсутній необхідний стаж 20 років та посада, що визначена за ст. 25 Закону №3723.

Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки з 1 травня 2016 року набув чинності новий Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889 та згідно пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу», крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Відповідно до п. 12 вказаного розділу необхідною умовою для одержання пенсії державного службовця, у порядку, що діяв до набрання чинності Законом №889-VIII, є наявність у особи 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби до набрання чинності Законом №889-VIII.

Позивач наполягає на наявності у нього необхідного стажу здобутого в митних органах, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , вважає, що відповідач неналежним чином дослідив де та на яких посадах, яких категорій, працював позивач, які мав звання, обмеживши такими діями та прийнятим рішенням право на переведення на інший вид пенсії, просить оскаржувану відмову визнати протиправною та зобов`язати відповідача перевести на спірну пенсію.

Відповідач надіслав суду листа, в якому зазначив про раніше надісланий відзив на позовну заяву та наполягав на викладеній в ньому позиції, долучивши відповідну копію вказаного відзиву.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вважає оскаржувану відмову, викладену в листі від 15.09.2021 № 2600-0209-8/147030 правомірною.

ОСОБА_1 перебуває на пенсії за віком за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 07.09.2021 позивач звернувся із заявою про переведення його на пенсію за Законом України «Про державну службу» №889-VIII. Відповідач вказуючи серед іншого на ст. 154 МК України, постанову КМУ №839 зазначає, що періоди роботи посадових осіб в митних органах, органах державної фіскальної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та вважає, що оскільки на день набрання чинності Законом № 889 (1 травня 2016 року) позивач не перебував на посаді державної служби та відсутні 20 років стажу на посадах, внесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України підстави для призначення пенсії за нормами статті 37 Закону України № 3723-XII відсутні.

Також, наполягаючи на наявності дискреційних повноважень щодо призначення пенсії, відповідач вважає, що суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача із доданими документами вказавши на виявлені порушення, допущені під час її розгляду.

Згадуючи положення ст. 58 Конституції України відповідач наполягає на тому, що при вирішенні справи суд має керуватися положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки такий прийнятий законодавчим органом (парламентом) і є обов`язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та № 29465/04), де Суд вказав: «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (пункт 23 рішення).

В задоволенні позву відповідач просить суд відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на пенсії за віком за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_3 .

07.09.2021 позивач звернувся із заявою про переведення його на пенсію за Законом України «Про державну службу» №889-VIII, додавши до неї відповідні документи.

Заява зареєстрована відповідачем 07.09.2021 за №4413.

Головне управління Пенсійного фонду України у листі від 15.09.2021 № 2600-0209-8/147030 відмовило ОСОБА_1 у переведенні на пенсію державного службовця та зазначив, що за статтею 25 Закону №3723 визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих на той час посад державних службовця, не перелічених у цій статті, а також внесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Відповідно до статті 154 Митного кодексу України передбачено присвоєння службовим особам митних органів України персональних звань відповідно до займаної посади і стажу роботи.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 «Про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів» затверджено Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння посадовим особам органів доходів і зборів.

Відтак, періоди роботи посадових осіб в митних органах, органах державної фіскальної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Оскільки на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889 (1 травня 2016 року) не перебував на посаді державної служби та відсутні 20 років стажу на посадах, внесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України підстави для призначення пенсії за нормами статті 37 Закону України № 3723-XII відсутні.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої саме цим Законом, на інший.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За ст. 25 Закону № 3723-ХІІ основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Зазначеною нормою установлені категорії посад державних службовців та віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

До 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01 травня 2016 року, відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII, та згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, вік і страховий стаж.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у рішенні від 04.04.2018 у справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 13.02.2019 у справі №822/524/18, від 10.04.2019 у справі №607/2474/17, від 02.04.2020 у справі №687/545/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17.

При цьому, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Як встановлено та зазначено судом вище, позивач ОСОБА_1 перебуває на пенсії за віком за Законом №1058-IV, у вересні 2021 року звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію державного службовця за Законом № 889-VІІІ та відповідач відмовив вказуючи на те, що позивач на час набрання чинності Законом № 889-VІІІ не перебував на посаді державної служби та відсутні 20 років стажу на посадах, внесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України.

Суд зазначає, що на момент звернення до відповідача із заявою (07.09.2021) позивач досяг необхідного пенсійного віку 62 роки.

Спірним у справі є твердження відповідача щодо відсутності у позивача ОСОБА_1 необхідного стажу 20 років служби на посадах віднесених до відповідних посад державної служби, із відповідним званням, відповідач наполягає, що періоди роботи посадових осіб в митних органах не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, оскільки за митним кодексом присвоюються персональні звання, а не спеціальні згідно Постанови КМУ №839. Тому відсутні підстави для зарахування цих періодів роботи до стажу державної служби.

З такою позицією відповідача суд не погоджується та зазначає, що спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.

Стаття 156 Митного кодексу України 1991 року (набув чинності 1 січня 1992 року) передбачала, що працівник митного органу України є представником державного органу.

Стаття 154 Митного кодексу України 1991 року передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.

Статтею 430 Митного кодексу України 2002 року (набув чинності 1 січня 2004 року) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Частиною 1 статті 569 Митного кодексу України 2012 року (набула чинності 1 червня 2012 року) встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.

Відповідно до статті 588 Митного кодексу України 2012 року, пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Частиною 2 статті 588 Митного кодексу України 2012 року визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах установлених на той час законодавством.

Згідно з частиною 18 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (до 1 травня 2016 року) посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначалися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283).

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 (чинним до набрання законної сили Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

3 наведених норм частини 18 статті 37 Закону №3723-ХІІ, Порядку №283 та Митного кодексу України вбачається, що перебування на посадах митної служби, які передбачають присвоєння спеціального звання, перебування на посадах керівних працівників і спеціалістів органів, зокрема, митного контролю зараховується до стажу державної служби, який відповідно дає право на отримання пенсії державного службовця.

Крім того, чинним пунктом 7 частини 2 статті 46 Закону №899-VIII передбачено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Згідно постановою Кабінету Міністрів України «Про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів» від 23.10.2013 № 839 (втратила чинність з 16.10.2020 згідно постанови КМУ № 945 від 09.10.2020) затверджено Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння посадовим особам органів доходів і зборів.

Положення визначає перелік спеціальних звань, які присвоюються посадовим особам органів доходів і зборів, перелік посад та граничних звань за такими посадами.

Спеціальні звання присвоюються посадовим особам органів доходів і зборів, які забезпечують виконання завдань зазначених органів, визначених законами, а також здійснюють організаційне, юридичне, кадрове, фінансове, матеріально-технічне забезпечення діяльності таких органів.

За вказаним Положенням посадовим особам органів доходів і зборів присвоюються такі спеціальні звання, серед іншого,

- радник податкової та митної справи II рангу.

Спеціальні звання присвоюються посадовим особам органів доходів і зборів відповідно до займаних посад у межах переліку посад згідно з додатком, крім тих, які присвоюються Президентом України.

Спеціальні звання зберігаються за посадовими особами органів доходів і зборів довічно.

Позбавлення спеціального звання здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Згідно з чинним на час звернення із заявою пунктом 4 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229, встановлено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Враховуючи вищезазначене, в даній справі також слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, чинним до 01 травня 2016 року, тобто, у період проходження позивачем служби (далі - Порядок №283).

Відповідно до п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед інших, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця згідно чинної ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/524/18 та постанові Верховного Суду від 10.07.2018 справа № 591/6970/16-а.

Згідно пункту 4 Порядку №283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Суд зазначає, що згідно наданої до справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 та записів у ній, вбачається, що відповідно до записів № 11-15 у трудовій книжці ОСОБА_1 , працював у Державному митному комітеті України:

- з 03.11.1992 року по 30.04.1993 року на посаді інженера І категорії відділу розвитку та проектування митної інфраструктури Управління капітального будівництва та експлуатації митних об`єктів;

- з 01.05.1993 року по 31.03.1996 року на посаді провідного інспектора відділу організації планування і заключення контрактів на будівництво митних об`єктів Управління капітального будівництва;

- з 01.04.1996 року по 31.12.1996 року на посаді головного інспектора відділу технології митного контролю та оформлення Управління організації митного контролю.

Згідно записів № 17-30 та № 41-43 трудової книжки пропрацював у Державній митній службі України, яка є правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України:

- з 03.01.1997 року по 28.02.2001 року на посаді головного інспектора відділу технології митного контролю та оформлення Управління організації митного контролю;

- з 01.03.2001 року по 01.08.2002 року на посаді головного інспектора відділу організації митного контролю Управління організації митного контролю;

- з 02.08.2002 року по 27.05.2003 року на посаді начальника сектору митного контролю на автомобільному транспорті відділу методології та технологій митного контролю Управління технологій митного контролю;

- з 28.05.2003 року по 24.02.2004 року на посаді завідуючого сектором митного контролю на автомобільному транспорті відділу методології та технологій митного контролю Управління технологій митного контролю;

- з 25.02.2004 року по 28.04.2005 року на посаді головного інспектора відділу організації митного контролю і технологій Управління технологій митного контролю Департаменту організації митного контролю;

- з 29.04.2005 року 14.11.2005 року на посаді головного інспектора відділу організації та контролю діяльності підприємств-посередників Департаменту організації митного контролю;

- з 15.11.2005 року по 17.09.2008 року на посаді головного інспектора відділу організації та контролю діяльності підприємств, що надають митні послуги Департаменту організації митного контролю;

- з 18.09.2008 року по 22.03.2009 року на посаді головного інспектора відділу митних процедур на транспорті Департаменту митного контролю;

- з 23.03.2009 року по 27.05.2010 року на посаді головного інспектора відділу митних процедур на транспорті Департаменту митного контролю;

- з 28.05.2010 року по 24.03.2011 року на посаді головного інспектора відділу організації митного контролю в пунктах пропуску для морського, повітряного сполучення та при здійсненні спеціалізованих переміщень Департаменту організації митного контролю та роботи митних посередників;

- з 25.03.2011 року по 25.04.2013 року на посаді головного інспектора відділу організації митного контролю в пунктах пропуску Управління організації та технологій митного контролю Департаменту організації митного контролю та оформлення;

- з 19.11.2019 року по 10.04.2020 року на посаді головного державного інспектора відділу організації контролю за доставкою товарів та взаємодії з органами управління організації митного оформлення Департаменту забезпечення митного оформлення Державної митної служби України.

Згідно записів № 31-40 працював державним службовцем у Міністерстві доходів і зборів, яке згодом було перетворене у Державну фіскальну службу України, в порядку переведення з державної митної служби України:

- з 26.04.2013 року по 30.09.2014 року на посаді головного державного інспектора відділу організації митного контролю в пунктах пропуску Управління організації митного контролю та оформлення Департаменту митної справи;

- з 01.10.2014 року по 01.02.2015 року на посаді головного державного інспектора відділу контролю за переміщенням товарів Управління організації та технологій митного контролю Департаменту організації митного контролю та оформлення;

- з 02.02.2015 року по 28.02.2016 року на посаді головного державного інспектора відділу контролю за переміщенням товарів Управління Декларування та митних режимів Департаменту організації митного контролю та оформлення;

- з 29.02.2016 року по 09.01.2017 року на посаді головного державного інспектора відділу супроводження транзитних процедур управління митних режимів Департаменту організації митного контролю;

- з 10.01.2017 року по 30.10.2018 року на посаді головного інспектора відділу організації порядку переміщення товарів Управління організації контролю за переміщенням товарів Департаменту організації митного контролю;

- з 31.10.2018 року по 18.11.2019 року на посаді головного державного інспектора відділу супроводження процедури МДП та взаємодії з гарантами Управління організації контролю за переміщенням товарів Департаменту організації митного контролю та оформлення.

01.06.1995 року ОСОБА_1 , було прийнято присягу згідно Закону України «Про державну службу».

3 06.08.1999 року та з 01.04.2004 року ОСОБА_1 , присвоєно спеціальне звання «радник митної служби 2 рангу».

26.04.2013 року ОСОБА_1 , було присвоєно 10 (десятий) ранг державного службовця.

З 31.12.2013 року позивачу присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи 2 рангу.

19.11.2019 року позивачу було присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця.

Отже, стаж роботи позивача на вказаних вище посадах в митних органах становить більше 20 років, а саме 27 років 1 місяць 5 днів. Відповідно наявний страховий стаж.

Таким чином, суд вважає, що період роботи (служби) позивача в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відтак, позивач дотримав всі умови, які визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктом 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для переходу на пенсію державного службовця за Законом № 889-VIII.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (ч. 3 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листом від 15.09.2021 № 2600-0209-8/147030, позивачу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-IV на пенсію за віком відповідно п. 12 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №889-VIII.

Суд зазначає, що в даній справі відсутні дискреційні повноваження відповідача щодо переведення позивача на спірний вид пенсії, оскільки судом встановлено порушення відповідачем норм діючого законодавства під час отримання заяви позивача та перевірки доданих до неї документів, з`ясування стажу роботи згідно записів трудової книжки, перевірки отримання ним відповідного звання ІІ рангу, що є обов`язком пенсійного органу. Рішення за наслідками отриманої заяви та документів має бути прийнято на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, що визначено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 25.11.2005 № 22-1 Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому, встановивши такі порушення суд не вбачає підстав для зобов`язання пенсійного органу повторно перевіряти надані позивачем при первинному зверненні документів.

Також з метою відновлення порушеного права позивача, враховуючи вищезгадане положення ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", необхідним є зобов`язання відповідача перевести позивача на спірний вид пенсії за заявою - з 07.09.2021.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Решта доводів у справі не спростовують висновків суду.

Суд зазначає, що відповідач по справі не надав суду належних та достатніх доказів в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в обґрунтування правомірності своїх дій та прийнятого рішення щодо відмови у переведенні на спірну пенсію позивача у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про повне задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформленої листом від 15.09.2021 № 2600-0209-8/147030, у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) перевести ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на пенсію за віком відповідно пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, починаючи з 07 вересня 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1984,80 грн. (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.