Рішення № 117075398, 13.02.2024, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/5201/23

Провадження № 2-363/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування в частині та зобов"язання не чинити перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування трьох четвертих часток квартири № 5479 від 16.11.2019 року (номер запису в ЄДРРП 34173911) в частині дарування 1/4 частки ОСОБА_3 та договір дарування трьох четвертих часток земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:04:014:0065 № 5480 від 16.11.2019 року (номер запису в ЄДРРП 34174135) в частині дарування частки ОСОБА_3 земельної ділянки; зобов`язати відповідачів не чинити перешкод у володінні, користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що з серпня 2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 .. Спірне нерухоме майно придбане сторонами у зареєстрованому шлюбі. 16.11.2019 року між відповідачами укладено договори дарування частини згаданого житлового будинку та земельної ділянки, яка призначена для його обслуговування. Після чого, ОСОБА_4 звернулася до Обухівського районного суду Київської області із позовною заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09.07.2020 року шлюб розірвано. Вважає, що вищезгадані договори дарування є недійсними, оскільки їх укладено із грубими порушеннями вимог чинного законодавства України, а саме без виділення частки у спільній сумісній власності подружжя. Кірм того, відповідачами чиняться протиправні дії, спрямовані на унеможливлення користування позивачем належним йому майном, що безумовно порушує права позивача.

06.11.2023 року ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.12.2023 року ОСОБА_4 подала до суду клопотання, в якому просила провадження у справі закрити на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20.01.2022 року у справі № 372/4065/20 повністю відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів- приватного нотаріуса Головкіна Яна Вікторовича, про визнання недійсними договорів дарування: трьох четвертих часток квартири в частині дарування 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; трьох четвертих часток земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:04:014:0065), в частині дарування 1/4 частки земельної ділянки.

08.12.2023 року ОСОБА_3 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі відповідно до п.6 ч.1 ст.255 ЦПК України.

11.12.2023 року представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Ткаченко О.В. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач розумів наслідки укладення договорів дарування частини спірного будинку та земельної ділянки і надав згоду на укладення таких договорів, оформивши нотаріально посвідчені заяви.

11.01.2024 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій посилається на безпідставність вимог про закриття провадження у справі та повідомляє, що обставини, викладені у відзиві не відповідають фактичним обставинам справи.

11.12.2023 року протокольною ухвалою суду з задоволенні клопотань про закриття провадження у справі на підставі п.3,6 ч.1 ст.255 ЦПК України відмовлено.

25.12.2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Вказав, що при даруванні відповідачу нерухомого майна, що є спільним майном подружжя, частка виділена не була. Вказана обставина є підставою для визнання договору дарування недійсним. В іншій частині щодо дарування дітям того ж майна, ним договір не оспорюється. Крім того, пояснив, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні майном: провокують конфлікти, змінили замки, викрадають речі з його робочого кабінету тощо.

Представник відповідача ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог просила відмовити через безпідставність та необгрунтованість.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, просила розглядати справу у її відсутність про що подала відповідну заяву.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06 серпня 2000 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів громадського стану Львівського міськвиконкому, про що зроблено актовий запис № 1327.

21 березня 2014 року ОСОБА_4 придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:04:014:0065, яка розташована за цією ж адресою.

16 листопада 2019 року ОСОБА_4 , від імені якої по довіреності діє ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 , неповнолітньому ОСОБА_5 , малолітній ОСОБА_5 3/4 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 по частці кожному з обдарованих. Згідно пунктом 11 вказаного договору чоловік дарувальника, ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині, ОСОБА_4 на дарування нею 3/4 вищевказаної квартири.

16 листопада 2019 року ОСОБА_4 , від імені якої по довіреності діє ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 , неповнолітньому ОСОБА_5 , малолітній ОСОБА_5 3/4 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:04:014:0065 по частці кожному. З пункту 9.3, вказаного договору вбачається, що чоловік дарувальника, ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині, ОСОБА_4 на дарування нею 3/4 вищевказаної земельної ділянки.

З тексту договорів дарування, які є предметом розгляду вбачається, що сторонам нотаріусом роз`яснено та їм зрозуміло зміст ст.182, 203, 216, 2929-231, 233-236 ЦК України, 60-74 СК України. Сторони засвідчили, що правочини відповідають дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки і що цим договором не буде порушено прав та інтересів інших осіб. дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства. Укладення договорів не є збігом тяжких обставин для сторін та відповідає їх інтересам, волевиявленню, є вільним та усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі та реальній домовленості сторін.

Оспорюючи договори дарування часток нерухомого майна в частині частки подарованої ОСОБА_3 позивач посилався на ту обставину, що вказані договори дарування частини спільного сумісного майна, укладені без виділення частки у спільній суміцсній власності подружжя, що вказує на недійсність правочинів.

З такими доводами позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно ч.1,3 ст.368 ЦПК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери,

а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Укладаючи 16.11.2019 року оспорювані правочини щодо майна набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у шлюбі, ОСОБА_4 від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 , подарувала частки квартири та частки земельної ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 по частці кожному. При цьому згода співвласника ОСОБА_1 на вчинення правочинів була висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Отже, вимоги закону щодо розпорядження спірним майном, при укладені 16.11.2019 року договорів дарування, були дотримані.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнання права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частина перша статті 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Суд розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог зазначає, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування трьох четвертих часток квартири АДРЕСА_2 та трьох четвертих часток земельної ділянки №5480 від 16.11.2019 року є недоведеними, а судом не встановлено, що оспорюваними правочинами порушується право позивача, яке підлягало б захисту в судовому порядку.

Доводи позивача про те, що оспорювані правочини укладені без виділення часток у спільній сумісній власності подружжя, що тягне їх недійсність, є помилковими зважаючи на поняття права спільної сумісної власності.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 в частині інших обдарованих договори дарування не оспорює, а визнання недійсним договору дарування в частині одного обдарованого, у випадку передачі майна (дарунка) у власність одразу кільком обдарованим, закон не передбачає.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди позивачу у володінні та користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, що розташовані в АДРЕСА_3 -2 то, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідачі своїми діями позбавили його можливості користуватись спірним майном.

Враховуючи вищевикладене правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись ст. 3,4,15, 76-81, 259,263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування в частині та зобов"язання не чинити перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 19 лютого 2024 року.

Суддя Т.В. Проць