Рішення № 117016815, 06.02.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 лютого 2024 р. Справа № 120/15520/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,

за участі секретаря судового засідання: Ридванської Н.Б.

представника позивача: Письменної Н.В.

представника відповідача 2: Покорук Н.М.

представника відповідача 1: Щеглової Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Державної податкової служби України (далі ДПС України, відповідач 1), Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач 2 ) із позовом, в якому просив :

·визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 09.08.2023 р. №935-0 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника ГУ ДПС у Вінницькій області ;

·поновити на посаді заступника ГУ ДПС у Вінницькій області;

·стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на три основні умови, які, на його думку, порушили відповідачі, і це призвело до незаконного звільнення.

Так, як вказує позивач, заяву про звільнення він хоч і написав, однак вона зберігалась у його в столі та особисто він її не подавав. А отже не виявив волю на звільнення, що унемоливлює таке з підстав "за згодою сторін".

Зазначив, що Мінфін України, всуперечи вимог чинного законодавства, не погоджувало його звільнення із посади, що також свідчить про незаконність наказу про звільнення.

Вказав, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника, днем звільнення, відповідно до закону, вважається день видачі трудової книжки, яким є 18.09.2023 р. Проте наказ про звільнення видано 9.08.23 р., що також свідчить про порушення процедури звільнення.

Окремо вказав і на те, що його не повідомляли про звільнення та не направляли відповідної інформації письмово.

Ухвалою від 23.10.2023 р. відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 27.11.2023 р.

13.11.2023 р. надійшов відзив від ДПС України, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову вказуючи на те, що позивач особисто подав заяву про звільнення в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницькій області. Заява в подальшому направлена до ДПС України спочатку в електронному вигляді, а пізніше, завезена та передана ДПС України виконуючим обов"язки начальника ГУ ДПС України.

Листом Мінфіна розглянуто подання ДПС України від 25.07.2023 р. про звільнення ОСОБА_1 та погоджено його звільнення.

Стосовно вручення /отримання трудової книжки позивачем вказано, що як в телефонному режими так і листом від 09.08.2023 р. повідомлено про необхідність отримати трудову книжку, однак позивач з`явився в територіальний орган лише 18.09.2023 р.

14.11.2023 р. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що наказом ГУ ДПС у Вінницькій області позивачу з 25.07.2023 р. по 07.08.2023 р. надано відпустку. В період з 07.08.2023 р. по 08.09.2023 р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Повернувшись на робоче місце у вересні 2023 р. позивачу в усній формі повідомлено про звільнення, а із спірним наказом він ознайомився лише в жовтні 2023 р. Посилаючись на постанову КМУ №55 від 17.01.2018 р. вказав, що його заява про звільнення не була зареєстрована у ДПС України. Зазначив, що ніколи не уповноважував в.о. керівника ГУ ДПС у Вінницькій області на передачу заяви про звільнення до ДПС України. Окрім того, в.о. керівника ГУ ДПС у Вінницькій області не була 25.07.2023 р. у службовому відрядженні, відтак, не мала змоги передати заяву до ДПС України.

14.11.2023 р. надійшов відзив від ГУ ДПС у Вінницькій області, в якому відповідач вказав, на те, що заява про звільнення не є електронним документом, а тому на неї не розповсюджуються вимоги п.38, 39, 40 постанови КМУ №55 від 17.01.2018 р.

Також вказано, що копія заяви передана засобами ІКС, а її оригінал нарочно доставлено до ДПС України 4.08.23 р.

Представник зазначив, що позивача звільнено за угодою сторін із дати вказаної останнім у заяві про звільнення, тобто з 09.08.2023 р. При цьому, позивачем заява про звільнення не була відкликана, відтак, його правомірно звільнено. Стосовно звільнення в період тимчасової непрацездатності, то тут відповідач вказав, що таке звільнення не допускається, якщо відбувається за ініціативою роботодавця, однак у спірному випадку позивача звільнено за угодою сторін на підставі його заяви.

Окремо вказав, що листом від 09.08.2023 р. позивача повідомлено про звільнення. що узгоджується з нормами закону. Цей лист направлено експрес накладною ТОВ «Нова пошта» адресату.

Протокольною ухвалою від 27.11.2023 р. витребувано додаткові докази.

Ухвалою від 18.12.2023 р. витребувано додаткові докази

Протокольною ухвалою від 18.12.2023 р. прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просив:

·визнати протиправним та скасувати наказ ДПС про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 від 09.08.2023 р. №935-0 з посади заступника ГУ ДПС у Вінницькій області ;

·визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС у Вінницькій області про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 від 09.08.2023 р. №333-0;

·поновити на посаді заступника ГУ ДПС у Вінницькій області;

·стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Протокольною ухвалою від 27.12.2023 р. витребувано додаткові докази та відкладено підготовче засідання на 10.01.2024 р. Також ухвалою суду від 27.12.2023 р. викликано в якості свідка ОСОБА_2 . яка є в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницьеій області.

Протокольною ухвалою від 10.01.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.01.2024 р.

22.01.2024 р. протокольною ухвалою оголошено перерву до 31.01.2024 р.

31.01.2024 р. протокольною ухвалою відкладено судове засідання на 06.02.2024 р. Також в даному судовому засіданні проведено допит свідка ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представники відповідачів просили в задоволенні позову відмовити з підстав вказаних у відзивах та додаткових поясненнях.

Прзивач та його представник в судове засідання не з`явились, подавши заяву про розгляд справи за їх відсутності, відтак суд на місці ухвалив про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Розглянувши матеріали справи , заслухавши пояснення представників відповідача, оцінивши докази , суд встановив наступне.

25.07.2023 р. ОСОБА_1 особисто подав заяви про відпустку та про звільнення за угодою сторін з 09.08.2023 р. в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницькій області О.Домерат.

Ця обставина підтверджена свідком ОСОБА_4 в судовому засіданні.

25.07.2023 р. ГУ ДПС у Вінницькій області листом вих. №4319/8/02-32-11-00-42 направило до ДПС України заяву про звільнення з метою його погодження . Лист з заявою направлено через електронний документообіг та отримано і зареєстровано ДПС України за вх.№110207/7 від 25.07.2023 р.

04.08.2023 р. оригінал заяви доставлено безпосередньо ДПС України виконуючим обов"язки начальника ГУ ДПС у Вінницькій області О.Домерат. Факт її відрядження підтверджується наказом ГУ ДПС у Вінницькій області № 445-к від 3.08.23 р.

Міністерство фінансів України листом від 09.08.2023 р. за вих.. №17030-17-62/21719 погодило звільнення ОСОБА_1 з посади заступника ГУ ДПС у Вінницькій області .

Наказом ДПС від 09.08.2023 р. №935-0 припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника ГУ ДПС у Вінницькій області за угодою сторін , згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Наказом ГУ ДПС України у Вінницькій області від 09.08.2023 р. №333-0 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 оголошено наказ ДПС України.

Не погоджуючись із рішеннями про звільнення позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII).

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Положеннями статті 86 Закону №889-VIII встановлеон. що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Із процитованого видно, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, при цьому, на суб`єкта призначення покладається обов"язок реалізації такого звільнення у строк, визначений у поданій заяві.

Оцінюючи посилання позивача на відсутність погодження Міністерства фінансів України на його звільнення, суд вказує наступне.

Відповідно до пп.16 п.11 Положення про Державну податкову службу України та Державну митну службу України, затвердженого постановою КМУ від 6 березня 2019 р. № 227 голова ДПС призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром фінансів України керівників та заступників керівників територіальних органів ДПС, у тому числі у разі покладення виконання обов`язків за вакантними посадами.

Так, згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 10.12.2020 р. призначено в порядку переведення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Вінницькій області на підставі наказу ДПС України від 9.12.2020 р. № 1263-о.

Відтак, вимоги НПА щодо необхідності погодження Мінфіном України звільнення позивача розповсюджуються на нього.

Судом встановлено, що Міністерство фінансів України листом від 09.08.2023 р. за вих.. №17030-17-62/21719 погодило звільнення ОСОБА_1 з посади заступника ГУ ДПС у Вінницькій області.

А отже, доводи позивача стосовно не погодження його звільнення МФ України спростовані.

Стосовно правомірності звільнення позивача в період перебування на лікарняному, то суд у своїх висновках виходить з наступного.

Стаття 87 Закону №889-VIII визначає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1)скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3)отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Отже, в разі якщо державний службовець звільняється із ініціативи суб`єкта призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця, то датою звільнення є наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

Аналогічного змісту норми містяться в статті 40 КЗпП України, в якій вказано, зокрема, про недопустимість звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Втім, суд вказує, що наведені обмеження щодо недопустимоті звільнення особи під час тимчасової непрацездатності не застосовуються до позивача, оскільки звільнення відбулося не з ініціативи роботодавця, а за угодою сторін (ч. 2 ст. 86 Закону № 889-VIII).

Щодо доводів позивача про відсутність його волевиявлення на звільнення, то суд при їх оцінці враховує наступне.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що у разі, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін.

Разом з цим, законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудових відносин за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудових відносин за угодою сторін застосовується у разі їх взаємної згоди, пропозиція (ініціатива) такого припинення за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

Припинення трудових відносин за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Відповідно, договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленності може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і насамперед працівника.

Якщо працівник подає письмову заяву про звільнення за угодою сторін, в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін із посиланням на відповідну правову норму і раніше домовлена дата звільнення.

Суд зазначає, що передбачена угода сторін є самостійною підставою припинення трудових відносин, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме із цих підстав.

Суд акцентує увагу, що у підготовчому судовому засіданні представниця позивача не заперечувала факту написання позивачем заяви про звільнення, однак зазначала, що останній її особисто не подавав та не уповноважував нікого на її подання. Ця ж обставина викладена у позові.

Оцінюючи ці доводи сторони позивача, суд вказує, що зі змісту наявного в матеріалах справи оригіналу заяви позивача вбачається прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін та в ній наявна бажана (домовлена) дата звільнення - 09.08.2023 р. При цьому, оригінал заяви про звільнення було доставлено ОСОБА_4 04.08.2023 р. до ДПС України під час відрядження (в ході розгляду справи підтверджено, що 03.08.2023 р. згідно наказу №445 к ГУ ДПС у Вінницькій області, в.о. начальника Домерат О. відбула у відрядження до ДПС України на 1 календарний день 04.08.2023 р.)

Суд зазначає, що в судовому засіданні допитано в якості свідка в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницькій області Домерат О., яка повідомила, що 25.07.2023 р. позивач особисто подав їй дві заяви. Одна - про відпустку (з 25.07.23 р. по 7.08.2023 р.), друга - про звільнення з займаної посади 9.08.2023 р. за згодою сторін. Остання погоджена в.о. керівника установи, про що свідчить відповідний підпис на заяві.

Відтак, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що заява про звільнення не подавалась ним особисто, адже ці пояснення спростовані показами свідка.

Окрім того, позивачем не надано доказів звернення до керівництва установи про необхідність проведення службового розслідування, у зв"язку із проникнення у його кабінет з метою заволодіння/переданням для виконання його заяви про звільнення. Також позивачем заява про звільнення не відкликалась.

Із урахуванням вищенаведеного суд доходить висновку, що в даному випадку обґрунтовано стверджувати про наявність у позивача волевиявлення на припинення трудових відносин за угодою сторін в момент подання заяви та видання наказу про звільнення 09.08.2023 року, а також про існування домовленості (згоди) сторін про припинення трудових відносин за взаємною згодою саме 09.08.2023 року.

Стосовно доводів позивача про те, що заява про звільнення не зареєстрована, то тут суд вказує, що Порядком призначення, переведення, покладання виконання обов`язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», затвердженим наказом ДПС України від 09.12.2020 року №704 не визначено, що заява про звільнення підлягає окремій реєстрації.

Суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що Типова Інструкція з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обмін , затверджена постановою від 17 січня 2018 р. № 55 поширюється на всі електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі - установи). При цьому, електронний аудіовізуальний документ, згідно визначення, наведеного в Інструкції, - це електронний документ, зміст якого представлено у вигляді відеоряду, зображення і/або запису звуку, для фіксування і/або відтворення яких застосовують відповідну апаратуру, на який накладено кваліфікований електронний підпис.

Однак, заява про звільнення не є електронним документом, а отже на неї не розповсюджуються норми Інструкції №55.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що заява позивача про звільнення, в електронному форматі направлена із супровідним листом № 4319/8/02-32-11-00-42 від 25.07.2023 р. (а.с.147 т.2) до ДПС України та супровідний лист зареєстровано за №110207/7 25.07.2023р. В подальшому, після отримання оригіналу заяви, вона долучена до цього супровідного.

Стосовно доводів позивача про вручення йому трудової книжки лише 18.09.2023 р., що, на його думку , вказує на незаконність звільнення, оскільки дата звільнення не збігається з датою отримання книжки, тто суд вказує наступне.

Відповідно до 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Суд акцентує увагу, що позивач був відсутній на роботі в день звільнення, відтак, згідно експрес накладної 59001005987236 09 серпня 2023 р. ОСОБА_5 (начальник управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС у Вінницькій області , згідно наказу №46-0 від 04.04.2022р.) направлено ОСОБА_1 повідомлення про звільнення.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на лист ТОВ «Нова пошта» №3786-23к від 12.10.2023 р., оскільки він стосується ОСОБА_1 , тоді як позивачем є ОСОБА_1 .

Стосовно листа ТОВ "Нова пошта" № 04939 від 24.10.23 р. про те, що 9 серпня 2023 р. по експрес накладній 59001005987236 ОСОБА_6 з відділення №2 ТОВ "Нова пошта" (м. Козятин) здійснив відправлення вантажу для ОСОБА_7 та про внесення декількох змін до цієї накладної 7.10.2023 р. частині відправника та оримувача по такий, до він до уваги судом не береться, оскільки належним доказом відправки вантажу є оригінал самої експрес накладної.

Більш того, відповіді ТОВ "Нова пошта" викладені у листах № 04939 від 24.10.2023 р. (надана на адвокатський запит) та №14-24к від 02.01.2023 р. (надана на вимогу ухвали суду від 18.12.2023 р.) є суперечливими.

Так, у першій, що надана 24.10.2023 р. більше ніж через три місяці після відправки ЕН 59001005987236, вказується про наявність інформації щодо відправника та отримувавча, тоді як у другій від 2.01.23 р. - вказано, що ТОВ "Нова пошта" не здійснює зберігання перевізних документів, а електронна інформаційна система Компанії зберігає інформацію протягом останніх трьох місяців.

Окремо суд вказує й на те, що згідно лікарняних листків (а.с.19-22 т. 1) позивач перебував на лікарняному з 7.08.2023 р. по 08.09.2023 р., однак 11.09.2023 р. на роботу не з`явився, що свідчить про обізнаність про фактичне звільнення.

Суд зазначає, що решта доводів, зокрема, про повідомлення позивача про звільнення в телефонному режими не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах, а тому їм лкремо оцінка не надається.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту . Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вище наведене, на думку суду, підстави вважати, що відповідачі при прийнятті оскаржуваних рішень діяли не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством відсутні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

в задоволені позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ІН2524504230

Відповідач 1: Державна податкова служба України (пл.Львівська, 8 , м. Київ), код ЄДРПОУ 43005393

Відповідач 2: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе,7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150).

Повний текст судового рішення буде складено : 16.02.2024 р.

СуддяВоробйова Інна Анатоліївна