Постанова № 11694174, 13.09.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2010 року 11:16 № 2а-11294/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А. при секретарі Руденко Н.В., за участю представників сторін:

від позивача: Капустіна А.А. (довіреність від 27.07.2010 р. № 3944/9/10-114)

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінкора"

провизнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, припинення юридичної особи

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулася з позовною заявою про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «Фінкора»через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, та припинення юридичної особи - ТОВ «Фінкора»(код ЄДРПОУ 35894762).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що засновник ТОВ «Фінкора» громадянин ОСОБА_2 (пояснення від 19.10.2009 року) фактично не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності відповідача, а діяльність, спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави, від імені підприємства ведеться невстановленими особами. Реєстраційні документи відповідача та статут відповідача містить неправдиві відомості, а при реєстрації була відсутня дійсна воля і волевиявлення осіб, яких зазначено в реєстраційних документах.

Позивач, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, ч.ч. 3 і 5 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 202, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, вважає нікчемним правочин (статут) у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою.

Виходячи з цього та з посиланням на п. 2. ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача через порушення закону, допущені його створенні, які не можна усунути.

Відповідач в судове засідання 20.08.2010 року не зявився. Повістка повернута органом поштового звязку з відміткою про відсутність відповідача за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 7, офіс 1, яка внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як місцезнаходження відповідача. У звязку з цим, на підставі ст. 150 КАС України розгляд справи було відкладено на 30.08.2010 року на 9:30 годин.

В судове засідання, призначене на 30.08.2010 року, відповідач не зявився, про поважність причин неприбуття у судове засідання не повідомив. У звязку з неявкою відповідача на підставі ст. 150 КАС України розгляд справи було відкладено на 13.09.2010 року на 11:00 годин.

В судове засідання 13.09.2010 року відповідач не зявився. Повістка повернута органом поштового звязку з відміткою про відсутність відповідача за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1.

Відповідно до ч. 4 ст. 33 КАС України у разі відсутності юридичної особи за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі вважається, що судовий виклик вручений цій особі належним чином.

Відповідно до ч. 11 ст. 35 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, але не скористався своїм правом на участь у розгляді справи у звязку з чим та на підставі ч. 4. ст. 128 КАС України справа розглядається на підставі наявних у справі доказів без участі відповідача.

Крім того, станом на 13.09.2010 року позивач не виконав вимоги ухвали суду від 29.07.2010 року про відкриття провадження у справі , відповідно до якої суд витребував у позивача низку доказів та пояснень в обґрунтування позовних вимог. Поважність причин ненадання витребуваних документів позивач не обґрунтував. Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Враховуючи вищенаведене суд вирішує справу на основі наявних доказів.

В судовому засіданні 13.09.2010 року Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 вересня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінкора»зареєстроване Шевченківською районною державною адміністрацією м. Києва 14.05.2008 року за адресою: 01025, м. Київ, вул. Володимирська, 7, офіс 1, ідентифікаційний код юридичної особи 35894762, номер запису в ЄДР 1074102 0000 029919.

Відповідно до довідки форми № 4-ОПП від 16.05.2008 р. № 33221/29-107, відповідач взятий на облік як платник податків у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 16.05.2008 року за № 33221.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва відповідачу було видано свідоцтво платника ПДВ № 100123297 від 20.06.2008 року.

Статтями 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

З викладеного вбачається, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Пунктом 2 частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або в результаті ліквідації.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК України).

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ч. 2 ст. 110 ЦК України). Тобто, саме зазначені особи мають право звертатися з вимогою про припинення юридичної особи за наявності вищевказаних підстав.

Законом України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (п. 17 ст. 11 Закону).Виходячи з положень п. 17 ст. 11, п. 3 ч. 1 ст. 10, ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно функцій податкової служби з контролю за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, в кореспонденції з положеннями ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення субєктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким субєктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Таких позовних вимог позивачем не заявлялось.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. № 667 є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині виходять за межі повноважень органів державної податкової служби, а отже підстав для задоволення позову не має. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2009 р. у справі К-35295/06 (ухвала розміщена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет).

При цьому, оцінюючи доводи позивача стосовно нікчемності статуту відповідача, як правочину, та застосування у звязку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсним запису про державну реєстрацію, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки статут не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст. 626 ЦК України та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є субєктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням положеннями статей 202, 203, 215, 236, ч. 5 ст. 216 ЦК України є юридично безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Частиною 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Таким чином, судові витрати не підлягають стягненню з Відповідача.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складений та підписаний 14 вересня 2010 року.