Постанова № 11693590, 30.08.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 серпня 2010 року Справа № 2а-5117/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Глазунової О.О.

та

представників сторін:

від позивача адвокат ОСОБА_1 (довіреність від 10.08.2010 б/н)

від відповідача державний податковий інспектор юридичного відділу

Гузій Ю.С. (довіреність від 12.07.2010 № 10339/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

приватного підприємства «РЕМУС-ТОП»

до державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

про визнання дій незаконними, акта недійсним та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» до державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську, в якому позивач, з урахуванням заяви від 18.08.2010 № 01 про зміну позовних вимог (арк. справи 44-45), просить:

- визнати дії комісії відповідача по анулюванню реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» незаконними та такими, що суперечать діючому законодавству;

- визнати акт від 19 травня 2010 року № 138, виписаний відповідачем по анулюванню реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП», недійсним;

- зобовязати відповідача рішення суду про визнання незаконними дій комісії державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську з анулювання реєстрації свідоцтва платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» № 100154172, серії НБ № 103207 на бланку форми № 2-ПДВ, та визнання недійсним акта від 19 травня 2010 року № 138 з анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП», яке набрало законної сили, із копіями відповідних документів направити до Державної податкової адміністрації України, для внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість та поновлення приватного підприємства «РЕМУС-ТОП», ідентифікаційний код юридичної особи 35937528 (91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 117) у Реєстрі платників податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що пунктом 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено вичерпний перелік випадків анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Згідно з абзацом «в» підпункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» анулювання відбувається у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин. Виходячи зі змісту абзацу «в» підпункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», закон не повязує між собою факт заниження податкових зобовязань платником податків, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 3 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та подальше перебування в якості платника податку на додану вартість. Таким чином, на думку позивача, відсутні будь-які законні підстави для анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість приватному підприємству «РЕМУС-ТОП», оскільки звільнення від оподаткування податком на додану вартість повинно здійснюватись відповідно до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Державна податкова інспекція в Жовтневому районі у м. Луганську адміністративний позов не визнала, про що подала заперечення проти позову від 19 липня 2010 року № 10655/10-20 (арк. справи 27-29) та заперечення проти позову з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 30 серпня 2010 року № 13738/10 (арк. справи 53-54), в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на таке.

На підставі наданої приватним підприємством «РЕМУС-ТОП» податкової звітності з податку на додану вартість за період з січня 2009 року по березень 2010 року та згідно результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України було встановлено заниження податкових зобовязань на загальну суму податку на додану вартість 1997395,47 грн. Вказані порушення були відображені в акті про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість від 19 травня 2010 року № 788/160/35937528. На підставі акта про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки від 19 травня 2010 року № 788/160/35937528 було підготовлено акт (форма № 6-ПДВ) про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 19 травня 2010 року за № 138, згідно з яким анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість відбулось 19 травня 2010 року.

Підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість є підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», яким передбачена можливість анулювання реєстрації з будь-яких інших причин, та пункт 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість», яким встановлено, що органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобовязання, мають право вжити заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову від 19 липня 2010 року № 10655/10-20 та заперечення проти позову з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 30 серпня 2010 року № 13738/10.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство «РЕМУС-ТОП» (ідентифікаційний код 35937528) як платник податків перебуває на обліку у державній податковій інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську, про що свідчить довідка державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 14 листопада 2008 року № 2517 (арк. справи 10).

Приватне підприємство «РЕМУС-ТОП» у відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зареєстроване платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 359375212341, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18 грудня 2008 року № 100154172 (арк. справи 10).

Актом державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2010 року за № 138 анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» (ідентифікаційний код 35937528, індивідуальний податковий номер 359375212341). Підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» відповідно до абзацу «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» стало те, що платник має заниження податкових зобовязань з січня 2009 року до березня 2010 року на загальну суму 1997395,47 грн. (арк. справи 8).

Суд вважає акт державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2010 року за № 138 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Порядок реєстрації осіб як платників податку на додану вартість та її анулювання врегульовані Законом України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Платником податку в розумінні статті 2 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті; та будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Відповідно до пункту 9.3 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Як зазначено у абзаці «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 року за № 208/4429, затверджено Положення «Про реєстрацію платників податку на додану вартість», яке визначає порядок реєстрації платників податку на додану вартість; анулювання реєстрації платників податку на додану вартість; ведення реєстру платників податку на додану вартість; присвоєння індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість; оприлюднення даних з Реєстру; перереєстрації платників податку на додану вартість та заміни свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість; ведення документації при реєстрації/анулюванні реєстрації платників податку на додану вартість; засвідчення копій свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 25.2.1 пункту 25 цього Положення, органи державної податкової служби здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, які включені до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у підпунктах «б» - «ґ» пункту 25 цього Положення.

Зокрема, рішення про анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у абзаці «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», можуть бути прийняті за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей):

- Свідоцтва або корінця Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою за ставкою єдиного податку 10 відсотків чи документа про застосування інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- судового рішення про анулювання податкової реєстрації чи Свідоцтва, про звільнення від сплати податку на додану вартість (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- документа, який свідчить, що згідно з відповідним законодавчим актом особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, звільняється від сплати цього податку, не є платником податку або не має права на збереження статусу платника податку (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- інформації органів реєстрації актів цивільного стану, повідомлення державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру щодо смерті фізичної особи - підприємця (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- судового рішення про оголошення фізичної особи - підприємця померлою, про визнання фізичної особи - підприємця безвісно відсутньою, про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності, або інформації щодо такого рішення органів реєстрації актів цивільного стану, повідомлення державного реєстратора або відомостей з Єдиного державного реєстру (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- Свідоцтва або корінця Свідоцтва, яким підтверджується закінчення терміну дії Свідоцтва (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону);

- документа, який підтверджує закінчення строку, на який було створено платника податку, укладено договір про спільну діяльність, угоду про розподіл продукції (підстава - підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону).

Отже, в цьому підпункті положення визначено вичерпний перелік документів, за наявності яких може бути прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у абзаці «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з матеріалів справи, приватне підприємство «РЕМУС-ТОП» не реєструвалось платником єдиного податку та не переходило на будь-які інші спрощені системи оподаткування.

Що стосується другої частини абзацу «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» - «з будь-яких інших причин», суд вважає, що це не окрема підстава для анулювання реєстрації платника податків, а в контексті самого змісту даної норми - прив'язаної до випадків, що не передбачають можливостей подальшої сплати податку на додану вартість. Тобто, ця частина норми передбачає лише ті підстави, які звільняють такого платника від сплати податку на додану вартість в разі його переходу на інші спрощені системи оподаткування, чи з інших підстав звільнення від такої сплати.

Посилання відповідача на пункт 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1120-р, згідно якого органи державної податкової служби в разі встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість - постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов'язання, мають право вжити заходів для анулювання реєстрації такого платника відповідно до Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», судом не приймаються, оскільки зазначене розпорядження закріплює право, а не обов'язок органів державної податкової служби вжити заходів щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідно до Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». В той же час таких підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість як встановлення факту виписування податкових накладних, згідно з якими платник податку на додану вартість - постачальник товарів (робіт, послуг) не задекларував податкові зобов'язання, Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не містить.

Також при вирішенні даного спору суд враховує принцип законності, закріплений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що норма абзацу «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не може розглядатися як підстава для розширеного тлумачення обставин, за яких відбувається анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, порівняно з тими, що згадані в пункті 9.8 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Зокрема, порушення платником податку правил податкового обліку з податку на додану вартість можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої цим Законом та іншими законами з питань оподаткування, але не тягнуть за собою права податкового органу анулювати свідоцтво про реєстрацію такого платника податку.

Щодо вимог позивача про визнання дій комісії державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську по анулюванню реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» незаконними та такими, що суперечать діючому законодавству, суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Дії комісії державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську по анулюванню реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» узгоджуються із вимогами підпункту 25.2.2 підпункту 25.2 пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 року за № 208/4429, яким регламентовано, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою № 6-ПДВ (додаток 5). Такий акт складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження керівника податкового органу, та затверджується керівником (заступником керівника) податкового органу. В акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Закону.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії акт від 19 травня 2010 року № 142 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, саме він має вплив на його права та обовязки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав чи інтересів. З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Щодо позовних вимог про зобовязання відповідача рішення суду, яке набрало законної сили, із копіями відповідних документів направити до Державної податкової адміністрації України для внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість та поновлення приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» у Реєстрі платників податку на додану вартість, суд також зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Згідно із підпунктом 25.4 пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 року за № 208/4429, підставою для внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою органу державної податкової служби, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення органу державної податкової служби про відміну анулювання реєстрації та скасування акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Рішення із копіями відповідних документів направляються до Державної податкової адміністрації України для розгляду та внесення відповідних змін до Реєстру.

Таким чином, обовязок відповідача в цій справі щодо направлення до Державної податкової адміністрації України рішення суду, яке набрало законної сили, про відміну анулювання реєстрації та скасування акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість із копіями відповідних документів для розгляду та внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість виникає в силу вимог підпункту 25.4 пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 року за № 208/4429, який є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України, і додаткового встановлення (підтвердження) судовим рішенням не потребує.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права за позовними вимогами про визнання недійсним акта державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2010 року № 138 по анулюванню реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП», суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розвязання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення субєкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії субєкта владних повноважень, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати акт державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2010 року № 138 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП».

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 30 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати акт державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2010 року № 138 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» (ідентифікаційний код 35937528, індивідуальний податковий номер 359375212341).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «РЕМУС-ТОП» (ідентифікаційний код 35937528, місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, буд. 117) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 01,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 06 вересня 2010 року.

СуддяТ.І. Чернявська