Постанова № 11693586, 05.10.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.32

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2010 року Справа № 2а-5995/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

суддіУшакова Т.С.,

при секретарі Фенічевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом 19-тої самостійної державної пожежної частини Головного управління МНС України в Луганській області до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимоги, визнання відсутності компетенції,-

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов 19-тої самостійної державної пожежної частини Головного управління МНС України в Луганській області до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Контрольно-ревізійного відділу у Первальському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 05.05.2010 року № 290-14/443 в наступній частині: «… у звязку з чим:

провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн.;

в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України…»;

- визнати відсутність компетенції (повноважень) у Контрольно-ревізійного управління в Луганській області в особі Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі здійснювати при проведенні ревізій (перевірок) фінансово-господарської діяльності 19-ої самостійної державної пожежної частини Головного управління МНС України в Луганській області перевірку питань, повязаних із справлянням податків і зборів, інших обовязкових платежів;

- постановити в порядку ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України окрему ухвалу про повідомлення Контрольно-ревізійного управління в Луганській області про грубі порушення закону з боку Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі з перевищенням компетенції, встановленої діючим законодавством, а також про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі.

В обґрунтування позову зазначено, що з 22.02.2010 року по 06.04.2010 року Контрольно-ревізійним відділом у Перевальському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області було проведено ревізію використання бюджетних коштів, виділених для забезпечення діяльності сил цивільного захисту в 19-тій самостійній державній пожежній частині Головного управління МНС України в Луганській області, за період з 01.01.2008 року по 01.03.2010 року.

За результатами цього контрольного заходу Відповідачем складено акт від 06.04.2010 року № 290-21/004, на який Позивачем були надані обгрнутовані заперечення. Однак, як вбачається з висновку на відповідні заперечення, жодне з них не було взято до уваги Відповідачем.

Як наслідок, 05.05.2010 року Відповідач предявив Позивачу вимогу за № 290-14/443 від 05.05.2010 року щодо усунення виявлених зазначеною ревізією порушень законодавства.

Відповідна вимога є засобом реалізації владних управлінських функцій Відповідачем як субєктом владних повноажень.

Так, зокрема, у п. 2 даної вимоги наведено наступне порушення, яке, на думку Відповідача, мало місце:

«...2. В ході ревізії встановлено, що в порушення вимог п. 1 постанови КМУ від 31.05.2006 року № 774 "Про затвердження тарифів на проведення органом державного пожежного нагляду оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта, приміщення та проектно-кошторисної документації, затвердження якої не потребує висновку комплексної державної експертизи" та наказу МНС України, Мінфіну України, Мінекономіки від 25.07.2006 № 476/724/251 «Про затвердження Тарифів на виконання платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони МНС України, і Порядку внесення субєктами господарювання та фізичними особами плати за надання платних послуг підрозділами Державної пожежної охорони МНС України» установою при наданні платних послуг субєктам господарювання проводилось зменшення тарифу на суму ПДВ (СДПЧ-19 не зареєстрована платником ПДВ), що призвело до недоотримання власних надходжень бюджетною установою на загальну суму 27 996,60 грн, у звязку з чим:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн;

- в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст. ст. 130-136 Кодексу законів про працю України...».

Так, п. 7 ст. 10 Закону України від 26.01.1993р. № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» встановлено право органів державної контрольно-ревізійної служби предявляти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження та використання державної власності та фінансів. Пунктом 10 цієї ж статті передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, органи державної контрольно-ревізійної служби мають право звернутись до суду в інтересах держави.

Наказом МНС України № 476/724/251 встановлені тарифи на платні послуги з врахуванням ПДВ, але Позивач не мав правових підстав здійснювати ці платні послуги за тарифами з врахуванням цього податку, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України від 25.06.1991р. № 1251-XII «Про систему оподаткування» платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Як вбачається з відомостей ДПІ у Перевальському районі Луганської області, Позивач не зареєстрований в якості платника ПДВ.

Крім цього, відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Таким чином, враховуючи той факт, що Позивач не є платником податку, то й права на нарахування ПДВ, а також на складання податкових накладних він не має.

Ст. 2 Закону України від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» визначає поняття «податок». Так, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Незастосування ПДВ для не платника не може вважатись в даному випадку заниженням вартості тарифів, не може бути складовою частиною доходу.

Отже, Позивач правомірно не включав ПДВ до тарифів на надання платних послуг.

Водночас, здійснення контролю за справлянням податків і зборів, інших обов'язкових платежів виходить за межі компетенції державної контрольно-ревізійної служби, визначеної Законом України від 26.01.1993р. № 2939-ХІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», оскільки вичерпний перелік таких контролюючих органів визначено ст. 2 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», і в цьому переліку немає органів державної контрольно-ревізійної служби.

Здійснення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) юридичними особами відповідно до ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» віднесено до компетенції органів державної податкової служби.

У доповнення до адміністративного позову позивач зазначив, що згідно програми ревізії, затвердженої 19.02.2010р. начальником Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі Антиповим О.В. (далі - Програма), метою ревізії є дотримання вимог чинного законодавства при плануванні видатків на забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, техногенної, а також природної безпеки у відповідному регіоні та використанні бюджетних коштів, виділених на ці цілі.

При цьому, серед питань ревізії є, зокрема, питання щодо правильності формування та використання коштів спеціального фонду (пункт 13 відповідної Програми).

Однак, позивач звертає увагу на те, по-перше, на те, що в акті від 06.04.2010р. № 290-21/004 та вимозі від 05.05.2010р. № 290-14/443 мета ревізії зводиться лише до використання бюджетних коштів, виділених для забезпечення діяльності сил цивільного захисту, а, по-друге, ні у зазначеному акті, ні, як наслідок, в оскаржуваній вимозі немає жодного посилання на порушення обєктом контролю положень нормативно-правових актів, які регламентують питання щодо повноти надходжень та правильності використання коштів спеціального фонду кошторису бюджетної установи.

До того ж позивач зазначає, що він забезпечував протягом що перевірявся, надходження (формування) та використання коштів спеціального фонду відповідно до кошторисів, затверджених розпорядником ббюджетних коштів вищого рівня - Головним управлінням МНС України в Лугансті.

Враховуючи викладене, позивач наполягає на незаконності та необґрунтованості пункту 2 вимоги від 05.05.2010 року № 290-14/443 і просить суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях проти позов, в яких зазначено, що Контрольно-ревізійним відділом у Перевальському районі відповідно до п. 2.9 Плану контрольно-ревізійної роботи ГоловКРУ на І квартал 2010 року проведено ревізію використання бюджетних коштів, виділених для забезпечення діяльності сил цивільного захисту в 19-ій самостійній державній пожежній частині ГУ МНС України в Луганській області за період з 01.01.2008 року по 01.03.2010 року, якою встановлено ряд порушень, що зафіксовані в акті ревізії від 06.04.2010 року №290-21/004.

Ревізією правильності формування та використання коштів спеціального фонду було встановлено недоотримання Позивачем власних надходжень на загальну суму 27996,60 грн. (зафіксовано в акті ревізії на стор.18-19 акту).

Протягом перевіряємого періоду Позивачем надавалися платні послуги ідповідно до Переліку платних послуг, що можуть надаватися підрозділами ержавної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, твердженого постановою КМУ від 15.05.2000 року №796.

Постановою КМУ від 31.05.2006р. №774 та Наказом МНС України, Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України від 25.07.2006 року №467/724/251 встановлені тарифи на виконання платних послуг підрозділами Державної пожежної охорони МНС України.

Під час ревізії правильності визначення тарифів на виконання платних послуг було встановлено, що при виставленні рахунків на оплату таких платних послуг Позивач проводив зменшення тарифу послуги на суму ПДВ у його складі.

При цьому, питання встановлення тарифів на виконання платних послуг або коригування тарифу в сторону збільшення або зменшення не віднесено чинним законодавством до компетенції установи.

Посилання Позивача на порушення Контрольно-ревізійним управлінням в Луганській області чинного законодавства в частині перевищення повноважень, наданих Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ представник відповідача вважає необгрунтованим, оскільки Відповідачем не здійснювалася перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків, зборів та обов'язкових платежів.

З акту ревізії, наданим Позивачем до матеріалів справи вбачається, що питання нарахування та сплати ПДВ посадовими особами Відповідача не досліджувалися, а було здійснено перевірку правильності визначення та дотримання встановленого тарифу на виконання платних послуг.

Таким чином, Відповідачем не було порушено ч. 2 ст. 19 Конституції України і підстави для винесення окремої ухвали суду про грубі порушення законодавства з боку Контрольно-ревізійного управління в Луганській області відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 19-та самостійна державна пожежна частина Головного управління МНС України в Луганській області (далі - Позивач) зареєстрований в якості юридичної особи, ідентифікаційний код 23315440.

Відповідно до Тимчасового положення про 19-ту самостійну державну пожежну частину Головного управління МНС України в Луганській області від 27.05.2005 року (далі Тимчасове положення), позивач є підпорядкованим підрозділом Головного управління МНС України в Луганській області, який здійснює організацію та безпосереднє керівництво, координацію і методичне забезпечення функціонування системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного харадного характеру на території відповідного перевальського району.

Відповідно до п.6 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна установа це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів.

Враховуючи, що згідно із пунктами 5, 9 Тимчасового положення позивач має право надавати платні послуги та утримується як за рахунок бюджетних коштів так з інших джерел не заборонених діючим законодавством, позивач не є бюджетною установою в розумінні п. 6 ст. 2 Бюджетного Кодексу України.

Статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-12 (далі - Закон № 2939), наказом Контрольно - ревізійного управління N 111 від 09.01.2001р., яким затверджено положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Відповідно до статті 3 Закону № 2939 Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006 року затверджений Порядок проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою (далі - Постанова № 550).

Відповідно до п. 2.9 плану роботи Головного Контрольно-ревізійного управління України на І квартал 2010 року, у період з 22.02.2010 року по 06.04.2010 року відповідачем було проведено ревізію використання бюджетних коштів, виділених для забезпечення діяльності сил цивільного захисту в СДПЧ-19 ГУ МНС України в Луганській області за період з 01.01.2008 року по 01.03.2010 року.

За результатами ревізії було складено акт № 290-21\004 від 06.04.2010р., яким були встановлені певні порушення, а сааме: «…в порушення вимог п. 1 постанови КМУ від 31.05.2006 № 774 "Про затвердження тарифів на проведення органом державного пожежного нагляду оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта, приміщення та проектно-кошторисної документації, затвердження якої не потребує висновку комплексної державної експертизи" та наказу МНС України, Мінфіну України, Мінекономіки від 25.07.2006р. № 476/724/251 «Про затвердження Тарифів на виконання платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони МНС України, і Порядку внесення субєктами господарювання та фізичними особами плати за надання платних послуг підрозділами Державної пожежної охорони МНС України» установою при наданні платних послуг субєктам господарювання проводилось зменшення тарифу на суму ПДВ (СДПЧ-19 не зареєстрована платником ПДВ), що призвело до недоотримання власних надходжень бюджетною установою на загальну суму 27 996,60 грн, у звязку з чим:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн;

- в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст. ст. 130-136 Кодексу законів про працю України…».

Не погоджуючись з висновками акту, Позивач надав Відповідачу заперечення до акту ревізії.

Як вбачається з висновку заперечення до акту ревізії, заперечення позивача визнані відповідачем необґрунтованими.

Згідно з пунктами 7, 8 статті 10 Закону № 2939, посадові особи Відповідача, у тому числі, мають право предявляти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

05.05.2010 року за № 290-14\443 Контрольно-ревізійним відділом у Перевальському районі КРУ в Луганській області було винесено вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень з боку позивача. Згідно із п. 2 вимоги відповідач вимагає провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн., в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з висновками п. 2 Вимоги, позивач наполягав на відсутності у відповідача компетенції (повноважень) здійснювати при проведенні ревізій (перевірок) фінансово-господарської діяльності перевірку питань, пов'язаних із справлянням податків і зборів, інших обов'язкових платежів.

Перелік платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 798 від 15.05.2000 р. (далі постанова № 798).

Відповідно до п.1 Постанови № 798 послуги надаються на добровільній основі, у звязку з чим суд приходить до висновку, надання платних послуг не є обов'язковим для позивача та не має постійного характеру.

Постановою Кабінету Міністрів № 659 від 17.05.2002 року затверджений Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання (далі - Постанова № 659).

Постановою Кабінету міністрів України № 774 від 31.05.2006 року затверджені тарифи на проведення органом державного пожежного нагляду оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта, приміщення та проектно-кошторисної документації, затвердження якої не потребує висновку комплексної державної експертизи (далі - постанова № 774).

Згідно з додатком № 1 до Постанови № 774, зазначені тарифи затверджені з урахуванням податку на додану вартість.

Стаття 112 Бюджетного кодексу України визначає повноваження Державного казначейства України, відповідно до якої ДКУ здійснює бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України; встановлює єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видає інструкції з цих питань та здійснює контроль за їх дотриманням; здійснює контроль за відповідністю платежів взятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням.

Згідно ст. 113 Бюджетного кодексу України органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України; порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів, кошторисів.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему оподаткування» платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Закон України «Про податок на додану вартість» в п. 1.3 ст. 1 зазначає, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (далі закон № 168).

За приписами ст. 2 Закону України № 168 платником податку на додану вартість може буди лише зареєстрований у відповідних податкових органах субєкт, умови реєстрації визначаються як обовязкові так і добровільні в залежності від встановлених законодавство критеріїв.

Сторонами визнано, що позивач відноситься до субєктів, реєстрація якого в якості платника податку на додану вартість є добровільною.

Суд погоджується з твердженням позивача відносно того, що відповідно до вимог законодавства його реєстрація в якості платника податку на додану вартість є необовязковою.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивач не є платником податку, то й права на нарахування податку на додану вартість, а також на складання податкових накладних він не має.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Незастосування податку на додану вартість для не платника не може вважатись в даному випадку заниженням вартості тарифів, не може бути складовою частиною доходу.

Згідно до п. 1 частини 3 п. 2 Додатку 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002р. № 659 до першої групи входить підгрупа «плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ». Такі надходження мають постійний характер і обов'язково плануються у бюджеті. Тобто, законодавець зазначив, якщо функції по наданню платних послуг мають постійний характер та пов'язані з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ, то вони обов'язково плануються у бюджеті.

В даному випадку, відповідно до Законів України «Про пожежну безпеку» та «Про правові засади цивільного захисту», Указу Президента України «Питання Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» та інших, функції щодо надання платних послуг не відносяться до основних та не мають постійного характеру.

Більш того, позивач надає платні послуги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 року № 798 «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи». Таким чином, згідно вказаної постанови, надання платних послуг не є обов'язковим для позивача та не має постійного характеру.

Отже, в даному випадку зазначена в акті ревізії та у вимозі відповідача Постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.2002р. № 659 не розповсюджується на дії позивача щодо спрямування коштів спеціального фонду кошторису.

Згідно із ст. 92 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», податок на додану вартість відноситься до загальнодержавних податків.

Закон України № 168 визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

З систематичного аналізу зазначених нормативних документів, при вирішенні питання щодо включення до тарифу на платні послуги податку на додану вартість, позивач повинен був перш за все керуватись законами України, які регламентують порядок сплати податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про протиправність п. 2 вимоги Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 05.05.2010 року № 290-14/443 в наступній частині: «… у звязку з чим:

-провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн.;

-в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України…».

Суд критично оцінює твердження позивача про перевищення відповідачем власних повноважень при проведені перевірки в частині перевірки дотримання позивачем податкового законодавства.

Згідно із додатками № 8 до статей № 70, 68, 67 Законів України Про державний бюджет України відповідно на 2008, 2009, 2010 роки, відповідач відноситься до органів, за якими закріплено контроль за справлянням платежів до бюджету.

Згідно зі ст. 13 Закону України від 03.12.1990р. № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» (далі - закон № 507), Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000р. № 1819, організація та здійснення контролю і нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів) належить до компетенції Державної інспекції з контролю за цінами.

Згідно із ст. 6 Закону України № 507, в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

В даному випадку відповідачем перевірялись встановлені Постановою № 774 тарифи, як джерело наповнення відповідного спеціального фонду, що в свою чергу не ототожнюється із ціанами та ціноутворенням в розумінні закону України № 507.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про проведення відповідачем перевірки в межах наданих повноважень та у порядку, визначеному діючим законодавством України.

Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали в порядку ст.166 КАС України, оскільки зазначені дії на підставі наявних доказів є оціночними.

У звязку із частковим задоволенням позову, згідно із ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги 19-тої самостійної державної пожежної частини Головного управління МНС України в Луганській області до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимоги, визнання відсутності компетенції задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Контрольно-ревізійного відділу у Перевальському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 05.05.2010 року № 290-14/443 в наступній частині: «… у звязку з чим:

-провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів за виконані роботи (надані послуги) в сумі 27996,60 грн.;

-в іншому випадку стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України…».

Стягнути з Державного бюджету України на користь 19-тої самостійної державної пожежної частини Головного управління МНС України в Луганській області судові витрати в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок).

В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 жовтня 2010 року.

Суддя Т.С. Ушаков