Рішення № 116892317, 08.02.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22763/23

Провадження № 2/761/2774/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого2024 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участі секретаря судових засідань Каніковського Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ТДВ СК «Альфа Гарант» про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася 26.12.2022 року по вул. Туполєва в м. Києві за участю позивача, який керував автомобілем «Subaru» державний номерний знак НОМЕР_1 та відповідача ОСОБА_2 , який керував автомобілем «BMW», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 . Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідальність винної особи була застрахована відповідно до полісу ОСЦПВВНТЗ № 209977101, виданого ТДВ СК «Альфа-Гарант», який на дату ДТП був чинним. За звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 116/03-23 від 01.03.2023 року, складеного на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru» складає 193 378, 94 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу складає 88708,96 грн. Позивач просить стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яка складає 104 669, 98 грн. (193 378, 94 грн. - 88 708, 96 грн.), що передбачено ст. 1194 ЦК України. В подальшому, заявою від 10.01.2024 року позивач зменшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду з урахуванням зносу з ПДВ в сумі 79301,11 грн., яку обґрунтував висновком щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без ПДВ склала 168 010, 07 грн. Відтак, просить стягнути з відповідача на користь позивача різницю між розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням, а саме : 168 010, 07 грн. (розмір збитку, заподіяного позивачеві - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без ПДВ)- 88 708,96 грн. (належне страхове відшкодування - розміри вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу з ПДВ) = 79 301, 11 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., яку обґрунтовує тим, що належний йому транспортний засіб був його єдиним засобом пересування і пошкодження автомобіля завдало позивачеві душевних страждань та негативно вплинуло на моральний стан.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2023 року справу передано на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою судді від 30.06.2023 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

10.10.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він позовні вимоги не визнає, оскільки вони мають бути заявлені до страхової компанії. Стосовно заявленої моральної шкоди вважає, що розмір відшкодування позивачем необґрунтовано завищено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.10.2023 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ТДВ СК «Альфа Гарант».

В судовому засіданні, яке відбулось 11.12.2023 року, представник позивача адвокат Богуцький І.О. підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Нікішина О.М. в судовому засіданні, яке відбулось 11.12.2023 року, заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання, яке було призначено на 08.02.2024 року, представник позивача не з`явився, направив суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги, викладені у заяві про зменшення позовних вимог, підтримує.

Відповідач та його представник в судове засідання, яке було призначено на 08.02.2024 року, не з`явились з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26.12.2022 року по вул. Туполєва в м. Києві сталася ДТП за участю позивача, який керував автомобілем «Subaru» державний номерний знак НОМЕР_1 та відповідача ОСОБА_2 , який керував автомобілем «BMW», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року ОСОБА_2 визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 850 грн. на користь держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно з полісом № 209977101 строком дії з 10.07.2022 року по 09.07.2023 року включно. Ліміт відповідальності становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 320 тис. грн.; за шкоду, заподіяну майну - 160 тис. грн.

Системний аналіз статей 509, 1187, 1188, 1192 ЦК України дає підстави для висновку, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоду (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Як вже зазначалось судом, на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно з полісом № 209977101 строком дії з 10.07.2022 року по 09.07.2023 року включно. Ліміт відповідальності становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 320 тис. грн.; за шкоду, заподіяну майну - 160 тис. грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобіву разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

У цій справі позивач не заявляв вимог до ТДВ СК «Альфа-Гарант», а просив стягнути з відповідача, як особи, яка завдала шкоди, різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яка складає 79 301, 11 грн. (168 010, 07 грн. (розмір збитку, заподіяного позивачеві - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без ПДВ) - 88 708, 96 грн. (належне страхове відшкодування - розміри вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу з ПДВ) = 79 301, 11 грн.)

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За таких обставин, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (надалі - ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Виконання страховою компанією свого обов`язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє останню від відшкодування шкоди, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до указаного закону.

У такому випадку правовий інститут обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов`язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов`язковість якого встановлена законом.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд відмовляє в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Також позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 10000 грн., посилаючись на те, щоналежний йому транспортний засіб був його єдиним засобом пересування і пошкодження автомобіля завдало позивачеві душевних страждань та негативно вплинуло на моральний стан.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, зокрема така правова позиція відображена у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

З урахуванням наданих позивачем доказів в обґрунтування моральної шкоди, приймаючи до уваги страждання, які зазнав позивач, оскільки тривалий час не мав можливості користуватися автомобілем, з урахуванням причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою, з яких обставин виходив позивач, суд із застосуванням принципів розумності та справедливості вважає за необхідне стягнути у відшкодування шкоди 5000 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги від 12.05.2023 року.

З акту виконаних робіт вбачається, що вартість правової допомоги адвоката Конюшко Д.Б. складає 12 000 грн. вказаний акт підписано сторонами.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволені частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.,суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача пропорційно до частини задоволених вимог (5,6 % від загальної ціни зменшених позовних вимог) підлягають стягненню 672 грн. витрат на правничу допомогу.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір за вимогу немайнового характеру в сумі 1073,60 грн. (мінімальна ставка в частині задоволених вимог), сплата якого підтверджується доказами.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263, 264, 265, 272, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ТДВ СК «Альфа Гарант» про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 672,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2024 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

08 лютого 2024 року