Постанова № 116877702, 09.02.2024, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13328/23

Категорія 139

2-а/295/21/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі головуючого судді Чішман Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову серії ЕАТ №7770000 від 19.09.2023 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

У позові вказано, що 19.09.2023 року поліцейським БПП в с. Чайки УПП у Київській області було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ №7770000, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340, 00 грн.

Спірну постанову позивач вважає незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не скоював інкримінованого адміністративного правопорушення, вказана в постанові інформація не відповідає дійсним обставинам, поліцейським не надано позивачу доказів вчинення інкримінованого правопорушення, наданий відеозапис не підтверджує такого факту, жодний прав та обов`язків позивачу роз`яснено не було, клопотання про надання доказів залишено поліцейським без розгляду, а також у зв`язку з порушенням з процесуального порядку розгляду справи, оскільки розгляду справи взагалі не було, поліцейський обмежився лише формальним складанням спірної постанови.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12.10.2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 13).

20.11.2023 року електронним судом від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27.11.2023 року до суду надійшов оригінал відзиву з долученими до нього додатками.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказав, що позовні вимоги є незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не надано суду необхідних належних та допустимих доказів, якими мотивує обставини, викладені в позовній заяві.

Так, 19.09.2023 року під час патрулювання інспектором було помічено транспортний засіб позивача, водій якого перетнув суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.2 та здійснив рух по узбіччю, чим порушив п. 34 ПДР України, у зв`язку з чим такий автомобіль було зупинено. Вказана обставина зафіксована інспектором за допомогою технічного приладу.

Вказані обставини, як зазначено у відзиві, підтверджуються відеозаписом, зробленим на реєстратор, закріплений на однострої патрульного, зафіксовано процедуру розгляду справи, яка порушеною не була, отримання копії та пояснення позивача.

Крім цього у відзиві зазначено, що на долученому до нього відеозаписі вбачається визнання позивачем факту вчинення правопорушення (16 год. 38 хв. 44 сек.), а клопотання про надання в якості доказу відеозапису було заявлене позивачем вже після закінчення розгляду справи під час друку спірної постанови (16 год. 44 хв. 05 сек.).

Відеоінформація, відображена на вказаному відеозаписі, повністю доводить факт вчинення позивачем порушення вимог ПДР України.

11.12.2023 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві на позов, останні не підтверджені жодними доказами та вводять суд в оману. У даній категорії справ обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані сторонами докази, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 19.09.2023 року поліцейським БПП в с. Чайки УПП у Київській області Марченко В.М. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ №7770000, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340, 00 грн (а.с. 6).

Зі змісту постанови слідує, ОСОБА_1 19.09.2023 року о 16: 39 год на 19 км автодороги М06, керуючи транспортним засобом «Ford Transit», р.н.з. НОМЕР_1 , перетнув суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.2 та здійснив рух по узбіччю, чим порушив п. 34 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. (а.с. 6).

Частиною першою ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, серед іншого, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлений Правилами дорожнього руху.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 8.4 г ПДР України наказовими знаками є ті, що показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.

Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, дійшов до висновку задоволення позову з огляду на наступне.

Дослідивши долучений до відзиву на позовну заяву представником відповідача відеозапис, як єдине посилання відповідача на докази, що спростовують обставини, якими обґрунтована позовна заява, судом встановлено, що останній містить виключно процедуру складання спірної постанови, що розпочалась після фактичного зупинення транспортного засобу, яким керував позивач.

Так, після зупинення транспортного засобу, яким керував позивач, до останнього підійшли двоє поліцейських.

Після запитання, що стосувалося причин порушення ПРД, поставленого поліцейським Марченком М.В. позивачу, а також не дочекавшись повної відповіді на таке запитання, поліцейський Марченко М.В. запитав у свого напарника чи той складе постанову, а сам почав роз`яснювати ОСОБА_1 його права та обов`язки.

З відеозапису вбачається, що під час оголошення позивачу прав та обов`язків напарником поліцейського ОСОБА_2 вже фактично складалася спірна постанова про адміністративне правопорушення.

В процесі складення спірної постанови позивач заявив клопотання про надання йому доказів вчинення інкримінованого правопорушення, а саме - відеофіксації, на що отримав відповідь поліцейського Марченка М.В. про те, що будь-які дані, а саме його усні пояснення та такі ж пояснення його напарника або наступних колег є фактичними доказами в даному випадку. Крім цього, поліцейський відповів, що доказом на підтвердження факту вчинення порушення ПДР позивачем є відео на його боді-камері, пред`явити яке він не може, оскільки боді-камера не має екранчика. Рекомендував позивачу звернутися до батальйону патрульної поліції, розташованому по вул. Лобановського, 32 А та запитати чому на боді-камері немає екранчика, за допомогою якого можна було б на місці показати порушнику відео. Зазначив, що в БПП позивачу зможуть на комп`ютері відтворити відеофіксацію порушення ним ПДР.

Разом з цим, інший поліцейський повідомив позивачу, що не повинен показувати в якості доказу відеофіксацію порушення ПДР відразу, просив позивача «не вигадувати».

Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тощо.

При цьому, в силу приписів п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р., у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених зокрема частинами першою статті 122 КУпАП.

Згідно п. 10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, вказаними нормами передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Водночас, за приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із змісту ст. 283 КУпАП слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно ч. 1, 4 ст. 73, ч. 2 ст. 74, ст. 75 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частини 1-3 ст. 90 КАС України визначають, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з приписів ст.ст. 8, 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Так, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваної постанови відповідач посилається на те, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення було зафіксовано за допомогою технічного приладу, відеозаписом,, зробленим на реєстратор, закріплений на однострої патрульного.

При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що процесуальний обов`язок стосовно доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Як свідчать досліджені матеріали справи, оскаржувана постанова серії ЕАТ №7770000 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вищенаведеним вимогам ч. 3 ст. 283 КУпАП, адже не містить інформації про фіксацію правопорушення технічними засобами, що своєю чергою нівелює доказове значення пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши відеозапис, наданий відповідачем, судом встановлено, що поліцейським безпідставно відмовлено позивачу в клопотанні про надання в якості доказу відеофіксації факту порушення ПДР, відео спростовує факт визнання вини позивачем, оскільки не містить підтвердження такого, як і спростовує посилання відповідача на те, що таке клопотання заявлене після закінчення розгляду справи під час друку спірної постанови, оскільки позивачем заявлялося таке клопотання в ході розгляду справи.

Наданий відповідачем відеозапис не містить відомостей на підтвердження факту вчинення позивачем порушення п. 34 ПДР України, за яке його оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП (крім самої оскаржуваної постанови, яка між тим не є доказом вчинення адміністративного правопорушення).

Натомість, такий відеозапис, як зазначалося вище, містить виключно процедуру складання спірної постанови, що почалася після зупинки керованого позивачем транспортного засобу.

Отже, можна констатувати, що відповідачем не доведено події та складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в діях позивача в спірному випадку.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Посилання на жоден із цих доказів, які передбачені ст. 251 КУпАП, у винесеній постанові є відсутніми.

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Виходячи зі змісту приписів ст. 9 КУпАП, юридичною підставою для відповідальності є склад правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина.

Разом з цим, відсутність хоча б одного з наведених елементів, в свою чергу виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Враховуючи визначення адміністративного правопорушення (проступку) наведеного у ч. 1 ст. 9 КУпАП, суд також звертає увагу на приписи ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу, якими закріплено, що:

- адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;

- адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Суб`єктивна сторона правопорушення за ст. 121 КУпАП характеризується умисною формою вини, тобто особа, яка вчиняє такі дії, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Між тим, з досліджених матеріалів даної справи та встановлених спірних обставин справи вбачається, що жодні докази, які б свідчили про умисне чи також з необережності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.122 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази, та відсутні будь-які докази, які б підтверджували вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, доводи відповідача ґрунтуються виключно на його власних ствердженнях, а також на тому, що нібито позивач визнав вину вчинення правопорушення.

Долучений до відзиву на позовну заяву відеозапис не спростовує зроблених судом висновків.

Однак, на думку суду, такі доводи відповідача є неґрунтовними, спростовуються викладеним вище, а також наявними у справі документами. Так, зокрема, як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує про те, що жодних ПДР України він не порушував, а відповідачем не тільки порушено порядок розгляду справи, так і не надано жодних належних доказів на підтвердження факту порушення позивачем ПРД України.

Отже, в даному випадку з огляду на викладене вище у сукупності, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б доводили правомірність прийняття відповідачем постанови серії ЕАТ №7770000.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Зі змісту частини 3 ст. 62 Конституції України вбачається, що усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що відповідачем було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, не надано достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольняє їх у повному обсязі.

Стаття 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відтак, з метою дотримання вимог ч. 3 ст. 286 КАС України, скасовуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, суд вважає за необхідне закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, постанова серії ЕАТ №7770000 від 19.09.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 536, 80 грн (а.с. 5).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 536, 80 грн, що складаються з судового збору.

Керуючись ст. ст. 9, 72, 76, 77, 139, 242-246 КАС України, ст. 62 Конституції України, ст.ст. 122, 268, 280 КУпАП суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 доДепартаменту патрульноїполіції проскасування постановипро адміністративнеправопорушення задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕАТ №7770000 від 19.09.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 536, 80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідачі: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, адреса: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3.

Повний текст рішення складено 09 лютого 2024 року.

Суддя Л.М. Чішман