Ухвала суду № 11677660, 28.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 32/125-А Головуючий у 1-й інстанції: Хрипун О.О.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" вересня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Костюк Л.О.,

при секретарі Лелюх М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16.10.2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гросс»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним акта позапланової документальної перевірки № 514-23-7-30729660 від 21.06.2006 року на податкових повідомлень-рішень № 0000642307/0, № 0000652307/0, № 0000611702/0 від 26.06.2006 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.10.2009 року позов задоволено частково: визнані недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000611702/0, № 0000652307/0, № 0000642307/0 від 26.06.2006 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції ряду норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка позивача щодо дотримання ним вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Мілвей» за період з 01.02.2004 року по 30.09.2004 року по продажу основних засобів у 3-му кварталі 2004 року та податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року, за результатами якої складений акт перевірки № 514-23-7-30729660 та встановлено, що в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем безпідставно у І-ІІІ кварталах 2004 року до складу податкового кредиту по ПДВ віднесено суми податку на додану вартість з вартості отриманих товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Мілвей», свідоцтво платника ПДВ якого було визнано недійсним. За таких підстав, за результатами проведеної перевірки встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1227264,87 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000642307/0 від 26.06.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем «Податок на додану вартість»у розмірі 1840897,32 грн., у тому числі 1227264,87 грн. основного платежу та 613632,45 грн. штрафних санкцій; № 0000652307/0 від 26.06.2006 року, на підставі пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обовязкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, позивачу визначено суму податкового зобовязання у розмірі 1280040,00 грн. штрафних санкцій; № 0000611702/0 від 26.06.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем: «Податок з доходів фізичних осіб»у розмірі 622033,23 грн., у тому числі 207344,41 грн. основного платежу та 414688,82 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених неправомірними діями відповідача.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2005 року визнані недійсними статут, установчий договір та реєстраційні документи ТОВ «Мілвей»від дати державної реєстрації, реєстрацію ТОВ «Мілвей»в якості платника податку на додану вартість від дати реєстрації, свідоцтво платника ПДВ від дати його видачі, виключено підприємство з реєстру платників ПДВ з дати внесення в реєстр, від дати складання первинні бухгалтерські документи та податкові накладні з реквізитами ТОВ «Мілвей»(накладні, акти виконаних робіт, прийому-передачі, рахунки-фактури, акти прийому передачі векселів, векселі та інші).

Судова колегія не погоджується з посиланням апелянта на обставини, викладені в апеляційній скарзі з огляду на наступне.

Податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (р. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у порядку, передбаченому ст.. 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання (п. 9.6 ст. 9 Закону).

Судова колегія не може прийняти до уваги посилання апелянта на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15.06.2005 року про визнання недійсним статуту, реєстраційних документів, реєстрації в якості платника податку на додану вартість, свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Мілвей»та первинних бухгалтерських документів та податкових накладних з реквізитами ТОВ «Мілвей», оскільки установчі документи визнані недійсними вже після здійснення господарських операцій, за якими були видані податкової накладні.

Для платника податку не передбачено обовязку та не надано права вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей, в тому числі стосовно реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо.

Крім того, відповідно до судово-економічної експертизи, висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту у зазначеній частині є недоведеним.

Стосовно відчуження гальванічного цеху у період дії податкової застави без узгодження з податковим органом на загальну суму 1280040,00 грн., судова колегія знаходить за необхідним зауважити, що відповідно до висновку № 95 судово-економічної експертизи КНДІСЕ від 24.04.2009 року, за наданими документами не видається за можливе встановити чи підтверджується висновком акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 514-23-7-30729660 від 21.06.2006 року про реалізацію ТОВ «Гросс»активів у період дії податкової застави без письмового узгодження з податковим органом на суму 1280040,00 грн.

У разі, коли платник податків, активи якого перебувають в податковій заставі , відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами (пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону).

Письмовому узгодженню з податковим органом підлягають такі перації з активами, які перебувають в податковій заставі, як купівля чи продаж, інші види відчуження або оренда (лізинг) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових чи немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні (пп. «а»пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону).

У разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податкові вимоги (пп. 6.2.4 ст. 6 Закону).

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення (абз. 1 пп. 6.2.4 ст. 6 Закону).

Перша податкова вимога № 1/2936 від 25.08.2004 року була отримана позивачем 14.09.2004 року, того ж дня позивачем було сплачено податковий борг у розмірі 3346,00 грн.

Як вбачається з витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, податкова застава всіх активів ТОВ «Гросс»була зареєстрована 27.08.2004 року о 16:11 год. ДПІ у Оболонському районі м. Києва;% запис про реєстрацію обтяжень був вилучений 17.09.2004 року.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2005 від 24.03.2005 року у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 1.17 ст. 1, ст.. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(справа про податкову заставу), право податкової застави поширюється не на всі активи платника податків, а залежно від суми його податкового боргу.

Крім того, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, щодо відчужені за спірною операцією, в податковій заставі є недоведеними з урахуванням того, що знаходження активів підприємства в податковій заставі визначено без урахування суми податкового боргу та без визначення предмету податкової застави, а тому застосування до позивача штрафу згідно з пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону є безпідставним.

До податкової застави були включені всі активи позивача без урахування конкретної суми податкового зобовязання, а тому висновки відповідача про законність та застосування до нього штрафної санкції в розмірі відчуженого майна за порушення вимог пп. «б»пп. 8.6.1, пп. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону є неправомірним.

Визнання неконституційними положень пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»свідчить про неправомірність застосування до позивача штрафу на підставі пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону, оскільки питання правомірності застосування штрафу на підставі пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону прямим чином залежить від визначення питання, які саме активи платника податку перебувають в податковій заставі, чи відповідає розмір податкової застави сумі податкового зобовязання платника податку та чи дійсно саме ці активи були ним відчужені без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим згідно з цим Законом, що не було дотримано відповідачем при застосуванні штрафу до позивача.

З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000652307/0 від 26.06.2006 року є неправомірним.

Крім того, за результатами перевірки позивачу була донарахований податок з доходів фізичних осіб у розмірі 207344,41 грн. та застосовані штрафні санкції у подвійному розмірі від суми донарахованих зобовязань в розмірі 414688,82 грн.

Проте, відповідно до п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа-суб»єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у пп. 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими субєктами підприємницької діяльності.

Згідно зі ст.. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності субєктів малого підприємництва»(далі - Указ) субєкти малого підприємництва фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податковим шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для субєктів малого підприємництва-фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць.

Відповідно до п. 3 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, якщо платник єдиного податку здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, то ним придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок за більшою ставкою за цими видами діяльності, встановленою місцевою радою за місцем його державної реєстрації як субєкта підприємницької діяльності незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи лише за місцем державної реєстрації.

Субєкти підприємницької діяльності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з яких позивач не утримав прибутковий податок, були платниками єдиного податку, що було встановлено актом перевірки. За таких підстав, суд першої інстанції правомірно зауважив, що оподаткування доходів цих осіб має здійснюватися відповідно до положень Указу президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності субєктів малого підприємництва».

Субєкти малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (ст.. 6 Указу).

Висновком № 95 судово-економічної експертизи встановлено, що за висновками акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 514-23-7-30729660 від 21.06.2006 року заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб за 2004-2005 роки на суму 207344,41 грн. у звязку з не нарахуванням, неутриманням та неперерахуванням до бюджету сум податку з коштів, перерахованих на користь субєктів підприємницької діяльності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за надані послуги документально та нормативно підтверджується.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Указом платники податку звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, податкові зобовязання з податку на доходи фізичних осіб донараховані податковим органом неправомірно. Обовязку утримувати податок з доходів фізичних осіб із коштів, перерахованих на користь вищезазначених осіб за надані ними послуги у позивача не було.

За таких підстав, оскільки судом першої інстанції була визнана відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, а тому відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених податковими повідомленнями-рішеннями.

Стосовно визнання недійсним акту позапланової документально перевірки № 514-23-7-30729660 від 2.06.2006 року, судова колегія знаходить за необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст.. 10 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з п. 1 Розяснень Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязків характер для субєктів цих відносин. В даному випадку, таким актом, прийнятим по відношенню до позивача є відповідне податкове повідомлення-рішення, а не акт перевірки, який фактично не має обовязкового характеру, у звязку з чим не може бути скасований.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16.10.2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гросс»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Оболонському районі м. Києва відмовити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 16.10.2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гросс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 01.10.2010 року

Головуючий суддя:

Судді: