Рішення № 116768860, 24.01.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 січня 2024 року м. Ужгород№ 260/5087/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судових засідань Куля Т.Т.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача Мухомедьянова В.А.,

представника відповідача Радь О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 37800328) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 січня 2024 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 02 лютого 2024 року.

20 червня 2023 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Мухомедьянова Владислава Аркадійовича (далі представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №14 від 09 червня 2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2022 р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.1-10).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає відмову відповідача в оформленні їй документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправною, у зв`язку з чим вимушена звернутися за захистом свого порушеного права з даним позовом до суду.

26 червня 2023 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у даній справі на 17 липня 2023 року (а.с.50, 51).

31 липня 2023 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшов письмовий відзив від відповідача, згідно змісту якого вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити позивачеві в їх задоволенні (а.с.70-75).

11 жовтня 2023 року представник позивача надав суду письмову відповідь на відзив (а.с.95-101).

11 жовтня 2023 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було закрито підготовче провадження та призначено дану справі до розгляду по суті (а.с.113, 114).

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та відповіді на відзив і просив суд задовольнити позов у повній мірі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 червня 2023 року адвокатом Мухомедьяновим Владиславом Аркадійовичем (далі Мухомедьянов В.А. або представник позивача) - представником Швачки Тетяни Анатоліївни (далі Швачка Т.А. або позивач), було отримано від Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі Головне управління ДМС України в Закарпатській області або відповідач) повідомлення за № 04.4/3 від 09.06.2023р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача ОСОБА_1 (а.с.16). Повідомлення про відмову було вручено представнику позивача особисто.

Як вбачається із повідомлення, підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є наказ Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року № 14 (а.с.16).

Згідно статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказ Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року за № 14 ОСОБА_1 наділена правом оскаржити до суду протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(далі - повідомлення про відмову).

Вважаючи наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09.06.2023 року за № 14 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач в особі свого представника звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, які виникли, регулюються Конституцією України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема: Статут Організації Об`єднаних Націй 1945 року, Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1952 року, Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 08.07.2011 року, Концепцією державної міграційної політики, схваленою Указом Президента України від 30 травня 2011 року N 622/2011, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" (далі - Правила), та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання.

Судом встановлено, що у повідомленні про відмову відповідачем вказана підстава для відмови - наказ Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року № 14.

Слід зазначити, що згідно п.7 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»(далі -Закон) у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Про вимогу щодо викладення у повідомленні причин відмови вказано і в п.4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженим наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 р. А саме, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).

В даному випадку відповідач у повідомленні про відмову не вказав причини про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а лише вказав, що відповідно до ст. 8 Закону громадянку російської федерації ОСОБА_1 повідомляють що їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та посилаючись на ст. 12 Закону надав роз`яснення порядку оскарження рішення про відмову.

Як вбачається з оскаржуваного наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року за № 14 (отриманого для ознайомлення та фотокопіювання на підставі заяви адвоката Мухомедьянова В.А. 16 червня 2023 року) позивачу було відмовлено в оформленні документів у зв`язку з необґрунтованістю заяви. (а.с.29).

Вважаючи вищевказаний наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року № 14 незаконним, складеним на підставі необґрунтованого висновку та таким, що порушує права і законні інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

20 червня 2022 року представник позивача - адвокат Мухомедьянов В.А., діючий на підставі ордеру на надання правової допомоги від імені та в інтересах громадянки російської федерації ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області № 29 від 15 червня 2022 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з КП «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі № 260/2135/22 заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ відповідача ГУ ДМС України в Закарпатській обл. № 29 від 15.06.2022р., яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язано ГУ ДМС України в Закарпатській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2022р., з урахуванням висновків суду; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ГУ ДМС України в Закарпатській області в апеляційному порядку оскаржувало вказане судове рішення та згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 р. у справі № 260/2135/22 (дата набрання законної сили 10.05.2023р.) суд встановив, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Як зазначено в постанові суду, апеляційний суд приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання заяву ОСОБА_1 від 27.05.2022р., з урахуванням висновків суду. Апеляційний суд постановив апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.02.2023р. в адміністративній справі № 260/2135/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін (а.с.30-42).

У вищезазначеній постанові апеляційного суду вказано, що у висновку щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником.

Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Так, Апеляційний суд у вищезазначеній постанові зауважив, що відповідно до ч.1 ст.5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011р. «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть гуртуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

В мотивувальній частині постанови суд вказав, що в ході розгляду справи щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач не врахував той факт, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р., у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який продовжується на теперішній час. Звідси, подання позивачем заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує особливого захисту, вже може вважатися додатковою підставою для обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в ситуації, яка склалась на теперішній час в рф.

Як зазначено постанові апеляційного суду, колегія суддів вважає, що відповідачем при розгляді заяви-анкети від 27.05.2022р. не в повному обсязі був проведений аналіз фактів переслідування позивача, інформації щодо країни походження та можливості безпечного повернення позивача.

Судом встановлено, що відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2022 року, зокрема склав Висновок працівника щодо прийняття рішення про відмову щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок ГУ ДМС України в Закарпатській обл.) від 09 червня 2023 року у справі №2022UZ0003 за підписом начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Ковач В. вказує на те, що відповідачем всупереч вимог нормативних документів щодо розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, висновків та вимог постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду при повторному розгляді заяви-анкети від 27.05.2022р. належним чином не було враховано та виконано зокрема, не в повному обсязі був проведений аналіз фактів переслідування позивача, інформації щодо країни походження та можливості безпечного повернення позивача. Відповідач фактично обмежився наданням оцінки фактам, обставинам та доказам у справі про банкрутство та кримінального провадження відносно позивача у кримінальній справі, порушеній відносно неї у рф.

Разом з тим, актуальна інформація за останні роки, на яку, зокрема, посилається позивач, а також загальновідома інформація, що міститься у відкритому доступі, сукупно із позицією світової спільноти по відношенні до подій в рф, вимагає надання належної та справедливої оцінки з боку ГУ ДМС України в Закарпатській обл. У вказаному Висновку відповідач стверджує, що заявниця не надала пояснень про факти переслідувань саме на її батьківщині та доводів щодо відмови країни її громадянської належності захищати її права від переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань заявниці. (а.с.17-28).

Згідно п.п. 4.3. 4.4 чинних Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011р., на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4.4. Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС.

Отже, вищевказаний Висновок відповідача, в якому відповідач фактично обмежився наданням оцінки фактам, обставинам та доказам у справі про банкрутство та кримінального провадження відносно позивача у кримінальній справі, порушеній відносно неї у рф. Висновок, який складений за не повного обсягу аналізу фактів переслідування позивача, відсутності інформації щодо країни походження та можливості безпечного повернення позивача, став підставою для оформлення оскаржуваного наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09.06.2023 року № 14 .

З приводу вказаного слід вказати, що побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. У постанові Верховного Суду №420/454/20 від 28.04.2022р. зазначено, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. В цій постанові Верховного Суду також зазначено, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Згідно позиції Верховного Суду, висловленій у постанові по справі № 520/5107/19 від 20.04.2023р. « 53... побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій. які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). 56. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні».

ГУ ДМС в Закарпатській області в ході розгляду справи щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в черговий раз залишило поза увагою той факт, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжується на теперішній час.

Щодо ситуації в росії - країні громадянського походження позивача, то слід вказати наступне.

З офіційних джерел відомо, що 15 березня 2022 року уряд російської федерації оголосив про свої плани вийти з Ради Європи (PЄ) і разом з нею з Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ або «Суд»). Того ж дня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила висновок про те, що росію необхідно виключити з Ради Європи через її агресію в Україні. Ставки виходу Росії надзвичайно високі для минулих і теперішніх жертв, які втратили шлях до справедливості; за здатність Суду встановлювати очікування щодо поведінки росії в галузі прав людини в країні та за кордоном і для здатності Суду служити «совістю Європи», як задумували його засновники.

З 16 березня 2022 року офіційно вважається, що росія припинила своє членство в Раді Європи. Основним завданням цієї міжнародної спільноти є координація законодавства країн-учасниць задля утвердження демократії та норм, які закладені у Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Наслідки які настають для росії внаслідок припинення її членства в Раді Європи, зокрема що стосуються громадян:

громадяни росії не матимуть змоги звертатися зі скаргами до Європейського суду з прав людини з підстав порушення їхніх прав, які гарантовані Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, а держава більше не визнає юрисдикцію цього Суду. При цьому російські судді більше не зможуть брати участь у роботі ЄСПЛ, а адвокатська спільнота росії, як і інші правозахисники цієї держави, більше не зможуть працювати в світлі цієї Конвенції;

зникнуть будь-які європейські стандарти дотримання прав людей, а також мінімальні стандарти тримання під вартою осіб, які відбувають покарання в росії.

Вищезазначене як ніщо інше підтверджує той факт, що в росії впродовж останніх років нещадно знищується демократія, за існуючого режиму правління країною нормою є терор і насилля, переслідування, шантаж, посилення утисків громадян та бізнесу противників режиму, процвітання системи залякування та знищення бізнесу осіб, які не погоджуються з правлячим режимом.

Захистити свої права та відстояти справедливе рішення в суді в росії, країні яка 24 лютого 2022 року розв`язала кровопролитну загарбницьку, виснажливу війну проти України за сучасних умов позивач вважає не можливим. Яким чином можна ще обґрунтувати свої побоювання щодо безпеки при поверненні та перебуванні в цій країні для позивача, яка виступала проти свавілля російських можновладців усіма доступними їй методами, переслідується через сфабриковану проти неї кримінальну справу, якщо з огляду на сучасні події в росії знищується та викорінюється все, що пов`язано з Україною, якщо мирні протести та заперечення війни росії в Україні є злочином, який підлягає кримінальній відповідальності. Під час військової агресії російської федерації проти України, самий факт подання заяви до українського державного органу про визнання біженцем або особою, яка потребує особливого захисту на переконання позивача вже є додатковою підставою для обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянського походження позивача в ситуації, яка склалась на даний час в росії.

Представник позивача в ході розгляду даної справи стверджував, що позивач не підтримує та засуджує агресивні дії росії проти України, виступає проти війни. В межах своїх матеріальних можливостей позивач надає фінансову підтримку на користь ЗСУ ,про що свідчать документ про переказ коштів в сумі 5000 грн від ОСОБА_1 через AT КБ «Приватбанк», квитанція №0.0.2585918363.1, оплата рахунку за медичні засоби для лікування пацієнтів ортопедичного-травматологічного відділення в сумі 7556,80 грн, чек від 06.08.2022р., розписка лікарів відділення про отримання медичних засобів (а.с.43, 44).

Відповідно до п.13 частини першої статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту.

При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

При цьому, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевказане наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09 червня 2023 року за № 14 є протиправним та таким що не відображає реального та дійсного стану подій, визначених позивачем - громадянкою російської федерації ОСОБА_1 , та подій сьогодення, пов`язаних з загарбницькою війною росії проти України, антидемократичним режимом правління в рф.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити в повному обсязі шляхом визнання протиправним та скасування наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області за № 14 від 09 червня 2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та як наслідок, зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2022 р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зважаючи на те, що позивачку від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 37800328) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №14 від 09 червня 2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2022 р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець