Рішення № 11667915, 13.10.2010, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2-540

2010 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2010 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Волосожар Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

публічного акціонерного товариства «Веско»,

профспілкового комітету ПАТ «Веско»

про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся 10.03.2010 року до Дружківського міського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Веско», профспілкового комітету ПАТ «Веско» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він працював в ПАТ «Веско» на посаді складача поїздів. 08 лютого 2010 року його було звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення безпідставним та незаконним, оскільки при звільненні не було враховано його переважне право на залишення на роботі, оскільки він є інвалідом 3 групи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та не працюючу дружину. На профспілці питання про його звільнення розглядалось у його відсутності, так як він з 11.12.2009 року по 06.02.2010 року знаходився на лікарняному. 08 лютого 2010 року він вийшов на роботу і його тотчас було звільнено. Крім того, йому не було запропоновано жодної посади, що також порушує його трудові права.

Позивач просить поновити його на роботі на посаді складача потягів, стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 2805 грн. 40 коп.

Крім того, позивач просить стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду у сумі 50000 грн., яка полягає в його душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок порушення його конституційних та громадських прав.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_2, також у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Представник відповідача Волосожар Г. в судове засідання зявився, позовні вимоги не визнав, та пояснив, що станом на 31 серпня 2009 року в ПАТ «Веско» лічилось 6,4 одиниці складача потягу, з них 3 одиниці основне робоче місце та 3,4 внутрішнє сумісництво. Згідно наказу № 458 від 28.00.09 та відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП с 01.01.2009 року з штатного розкладу було виключено 3 одиниці складача потягу. Робітники були повідомлені про наступне скорочення, в тому випадку і позивач. Однака позивач від підпису відмовився, дані обставини були зафіксовані комісією. При попереджені позивача про звільнення йому не було запропоновано ніякої посади, оскільки у відповідача не було вакантних посад. У звязку з цим позивача було звільнено 08.02.2010 року з ПАТ «Веско» за ст.. 40 п.1 КЗпП. Вважає, що усі вимоги трудового законодавства були виконані, тому не має підстав для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі та дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" у п. 19 роз'яснено, що суди розглядаючи трудові спори повязані зі звільненням по п.1ст.40 КЗпП зобовязані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджували його за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, встановив, що позивача ОСОБА_1 було прийнято в ПАТ «Веско» (АТЗТ «Веско») на посаду слюсаря по ремонту рухомого складу по 4-му розряду з 22 січня 2003 року, що підтверджується наказом № 6-к від 20.01.2003 року (а.с.31).

17 січня 2005 року позивача було переведено на посаду складача потягу, відповідно до наказу № 7-к (а.с.5).

Відповідно до наказу № 5-у від 08.02.2010 року позивача було звільнено з роботи із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.10).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва, а саме скорочення 4,4 одиниці складача потягу, про що було видано наступні накази № 435 від 31.08.2009 року, № 448 від 14.09.2009 року, № 458 від 28.09.2009 року (а.с.32-34,35,36).

Факт скорочення штату робітників на підприємстві підтверджується штатними розкладами, згідно яких на 31 серпня 2009 року на підприємстві в залізничному цеху було 6,4 одиниці складача потягу (а.с.40), на 01 березня 2010 року в штатному розкладі в залізничному цеху не залишилось одиниць складача потягу (а.с.47-56).

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.49-2 КзПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до повідомлення від 01.10.2009 року на виконання наказу № 458 від 29.09.2009 року позивача ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення, але позивач від підпису відмовився (а.с.13).

Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач посилається на те, що його не було ознайомлено з наступним вивільненням, тому і не має його підпису у повідомленні.

Представник відповідача посилається на те, що позивача було повідомлено належним чином про наступне вивільнення, але він від підпису відмовився, у відсутності його, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про що свідчать їх підписи на повідомленні.

Суд вважає, що представник відповідач, не довів суду та не надав жодного доказу, який би підтвердив, що позивач відмовився від підпису на повідомлені про наступне вивільнення.

Одні лише підписи осіб на документі, без допита свідків, які здійснили ці підписи, зясування, що ці підписи належать саме їм, зроблені ними у присутності позивача, не може бути визнано належним доказом по справі.

Таким чином, суд вважає, що позивача не було своєчасно повідомлено про наступне вивільнення.

У відповідності до ст.43 КЗпП України відповідачем звільнення позивача з роботи повинно бути проведено лише за попередньою згодою з профспілковим органом.

Згідно протоколу № 2 від 01.02.2010 року засідання профкому ПАТ «Веско», була дана згода на скорочення ОСОБА_1.(а.с.12).

Таким чином, згоду профспілкового комітету на звільнення позивача було надано. Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Обовязок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу законом покладається на власника підприємства та цей обовязок повинен бути виконаний саме на час звільнення працівника.

Згідно пояснень представника відповідача на підприємстві не було жодної вакансії, тому позивачу не було запропоновано ніяких посад.

Дані показання представника позивача спростовуються матеріалами справи, так відповідно до книги наказів про звільнення працівників з підприємства, у відповідача мала місце плинність кадрів, але переведення на іншу роботу протягом чотирьох місяців та в день звільнення позивачу не пропонувалося і працівник від такого звільнення не відмовлявся.

Так, за період з 01 жовтня 2009 року по 08 люте 2010 року з підприємства було звільнено 27 осіб різної спеціальності за власним бажанням та по переведенню у ВАТ «Дружківське рудоуправління», а саме було вивільнено наступні посади: гірничого майстра (наказ № 54-у від 01.10.2009 р.), охоронця (наказ № 75-у від 09.10.2009р.), чотири посади охоронця, чотири посади курєра, дві посади двірника, дві посади контролера по КПП, дві посади сторожа (накази № 62-у- 67-у від 07.10.2009, накази № 68-у-73-у від 08.10.2009 р., накази № 74-у, 76-у від 09.10.2009р.), машиніста тепловозу (наказ № 89 від 16.10.2009р.), начальника зміни 0,5 ст. (наказ № 90 від 16.10.2009р.), дві одиниці прибиральника виробничих приміщень (наказ № 120у від 30.10.2009, наказ № 147-у від 18.11.2009р), помічника машиністу тепловозу (наказ № 149 у від 23.11.2009р.), табельника (наказ № 160-у від 30.11.2009р.), маркшейдера (наказ №165-у від 7.12.2009р.( книга наказів а.с. 28,33,46,71,101,102,137,115-129), машиніста крану (наказ № 1-у від 21.01.2010 р.(а.с.59), дві посади машиніста котельної (накази № 2-у, №3-у від 25.01.2010р. (а.с.61-62), машиніста екскаватора (наказ № 4-у від 27.01.2010р. (а.с.63).

22.01.2010 р. на підприємство на роботу було прийнято машиніста крана пятого розряду ( наказ № 3 а.с.60).

Таким чином, на підприємстві у період з 01.10.2009 року по 08.02.2010 року в наявності були вакансії, які могли бути запропоновані позивачу, але не були запропоновані.

Позивач та його представник, посилаються на те, що позивача було звільнено безпідставно, оскільки не враховано його переважне право на залишення на роботі.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

До коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача на підприємстві було скорочено усі одиниці складача потягу, які можливо виконувати, як основну роботу, що підтверджується штатним розкладом від 01.03.20010 року. Ті одиниці які залишилися були розподілені по сумісництву на працюючих осіб.

Суд вважає, що відповідачем не були виконані вимоги передбаченого ч.2 ст.40 КЗпП України обовязку по переведенню працівника за його згодою на іншу роботу, передбаченого ст.. 49-2 КЗпП України обовязку по повідомленню працівника про наступне вивільнення за два місяці, чим власник підприємства порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у звязку із скороченням штату тому позивач підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст.. 235 КЗпП України суд одночасно з поновленням на роботі приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( з подальшими змінами та доповненнями).

Згідно довідки про середню заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача складає 144 грн. 77 коп. (а.с.11,74,77).

Відповідно довідки підприємства № 2134 від 04.10.2010 р. (а.с.76) з 01.02.2010 року заробітна плата на підприємстві не підвищувалась.

Відповідно графіка роботи підприємства (а.с.78) з часу звільнення позивач має 170 днів вимушеного прогулу.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 24610 грн. 90 коп.

Відповідно до закону при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, а також допомога по безробіттю, яку працівник мав у цей час.

За час вимушеного прогулу ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю у сумі 12547 грн. 14 коп., що підтверджується довідкою центру зайнятості (а.с.87).

Відповідно до наказу про звільнення позивача звільнено з виплатою вихідної допомоги, яка відповідно довідки становить 2970 грн.93 коп.(а.с.75).

Таким чином, всього підлягає стягненню 9092 грн. 83 коп. (24610,90 грн.-12547.14 грн. 2970.93 грн.)

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженою їм особою робітнику проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втратам нормальних життєвих стосунків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпП за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, він має право на відшкодування моральної шкоди.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив незаконного звільнення на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, та стягує на відшкодування моральної шкоди 2000 гривень.

Суд вважає, що профспілковий комітет ПАТ «Веско» не може бути відповідачем по даній справі та нести відповідальність за порушення власником трудового законодавства при звільненні позивача.

Дійсно відповідно до ч.3 ст. 43 КЗпП засідання профспілки про надання згоди на звільнення працівника повинно проходити у присутності такого працівника, але порушення порядку звільнення саме по собі не надає право поновити працівника на роботі, у разі звільнення його з законних підстав.

Суд вважає, що позивачу необхідно відмовити у позові в частині стягнення середнього заробітку та моральної шкоди з профспілкової організації.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, тому він стягується з відповідача в доход держави відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України і становить держмито у розмірі 99 грн. 42 коп. (90.92 грн.+8.50 грн.) та судовий збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 ч.1, ч.3,42,43,49-2, 233,237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями), суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Веско» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ОСОБА_1 поновити на посаді складача потягу Публічного акціонерного товариства «Веско».

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Веско» (р/р 26001400067000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 ОКПО 00282049) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 9092 (девять тисяч девяносто дві) гривні 42 коп., моральну шкоду у сумі 2000 (дві тисячі) гривень. Сума середнього заробітку вказана без урахування податків.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Веско» (р/р 26001400067000 в ПАТ «Донгорбанк» МФО 334970 ОКПО 00282049) на користь держави держмито у розмірі 99 (девяносто девять) гривень 42 коп. та на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі піддати негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:підпис

З оригіналом згідно суддя А.Л.Гонтар