Ухвала суду № 116662183, 31.01.2024, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 629/2548/20

(1-кп/199/56/24)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2024 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_1

секретар - ОСОБА_2

прокурор - ОСОБА_3

обвинувачені - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

захисники - ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції під час трансляції з іншого приміщення, розташованого поза територією Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська., в залі суду кримінальне провадження №12019220380000233 відносно обвинувачених ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 306, ч.2 ст. 307 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 територіальну підсудність Лозівського міськрайонного суду Харківської області визначено за Амур-Нижньодніпровськім районним судом міста Дніпропетровська.

Під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та обвинувачений утримується під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Від прокурора Лозівської окружної прокуратури ОСОБА_3 до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська надійшло клопотання про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, оскільки обвинуваченого ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні умисного особливо тяжкого та умисного тяжкого злочину, тому обвинувачений може переховуватися від суду, здійснювати тиск на свідків які ще недопитані.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник заперечували проти клопотання прокурора, звернулись до суду з власним клопотанням про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує, що частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

До спливу цього продовженого строку судове провадження відносно ОСОБА_4 не може бути закінченим.

Надаючи оцінку доводам прокурора, суд виходить з наступного.

Згідно зі змістом ст.ст.131-132КПК України - запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали суду.

Відповідно до вимог ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.

Відповідно до ч. 1ст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч. 1ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Зі змісту частин 3, 4 та 5ст. 199 КПК Українивбачається, що суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно дост. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених уст.177КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Так, відповідно до ч. 2ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 5 ч.1ст. 177 КПК України.

При цьому, суд не вдається до оцінки доведення або не доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушеньна цій стадії процесу.

При розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого, судом оцінюються усі ризики зазначені прокурором у своїх клопотаннях у сукупності.

Суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.

Судом зазначається, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.

Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її маральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії).

При цьому, вирішуючи питання про доцільність зміни запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому на будь-який інший, не пов`язаний з позбавленням волі, або його продовження, суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину та умисного тяжкого злочину, які пов`язані з незаконним обігом психотропних речовин та наркотичних засобів, за які у разі доведеності його вини йому може загрожувати покарання з застосуванням вимоги ч. 1 ст. 70 КК України від 8 до 15 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та з конфіскацією майна.

Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такий злочин має дуже високий ступінь суспільної небезпеки.

На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).

При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності суспільного інтересу, який незважаючи на презумцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандатри охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летьє проти Франції»).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Крім того, на теперішній час не допитані свідки, а тому ризик впливу на свідків залишається до моменту отримання судом від свідків показів під час судового розгляду кримінального провадження.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та велика суспільна небезпека інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, причому обсяг обвинувачення складається з великої кількості епізодів кримінальних правопорушень, і за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим переховування обвинуваченого, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.

Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Суд, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписівст. 183 КПК Українивважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, суд на даному етапі не встановив.

Водночас, твердження сторони захисту не обґрунтовують нівелювання ризиків, які були встановлені судом та продовжують діяти, а також не наведено існування виключних обставин, які можуть бути підставами для зміни запобіжного заходу на інший не пов`язаний з триманням під вартою.

Керуючись ст.ст. 176-179, 183,193,194, 331 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ,обвинувачується увчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.306,ч.2ст.306,ч.2ст.307КК України,строк триманняпід вартоюдо 30березня 2024рокувключно,в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Визначити для обвинуваченого ОСОБА_4 суму застави в сумі 420400 (чотириста двадцять тисяч чотириста) гривень, які необхідно внести на розрахунковий рахунок UA208201720355299002000006674, ЄДРПОУ 26281249, банк отримувача ДКС України м. Київ, отримувач ТУ ДСА України у Харківській області, до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави, обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, відповідно дост. 194 ч .5 КПК України, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) носити електронний засіб контролю.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту, щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання в частині продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, - директору Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1