Ухвала суду № 116617158, 17.01.2024, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 204/3992/23

Номер провадження 1-кп/201/325/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м. Дніпро

вул. Гусенка, 13

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисників обвинуваченого - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

розглянувши клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане на стадії судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве, Донецької області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, яке стороною обвинувачення (у судовому засіданні 13.12.2023 року) вручене учасникам судового провадження.

В обґрунтування доводів клопотання прокурор ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, звертаючи особливу увагу суду на конкретні обставини інкримінованих злочинів та їх специфіку, що пов`язані із державною зрадою під час воєнного стану.

Тож усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_6 винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, останній може переховуватись від суду. При цьому, прокурор зауважив, що вказаний ризик активовано наявністю воєнного стану в державі, з огляду на категорію інкримінованих ОСОБА_6 злочинів може справдитись шляхом переходу обвинуваченого на непідконтрольну українській державі територію або на територію РФ, в інтересах якої він здійснював в Україні протиправну діяльність.

Окремо, прокурор зауважив, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується негативною процесуальною поведінкою обвинуваченого, яку він демонстрував під час судового засідання 05.10.2023 року, що виразилось у вигадуванні ним підстав для неотримання клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та супроводжувалось образливими висловами в бік сторони обвинувачення, а також під час судових засідань 11.10.2023 року, 13.10.2023 року, що виразилось у навмисних діях, спрямованих на зрив судових засідань, а саме: образливих виказуваннях, які очевидно свідчили про його неповажне ставлення як до прокурора, так і до суду, навмисному нереагуванні на зауваження головуючого, що супроводжувалось постійною лайкою, що вказує на можливість спроб останнього переховуватись від суду з метою уникнення покарання за інкриміновані злочини

Окрім цього, на переконання прокурора, є доцільним продовжити застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та запобігання спробам продовжити вчинення інкримінованих злочинів або вчинити інше кримінальне правопорушення. Такий ризик обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.

При цьому, існує кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, по якому триває досудове розслідування, що підсилює ризик можливих спроб обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення.

На думку прокурора, існує ризик можливих спроб обвинуваченого перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі, шляхом розголошення відомостей досудового розслідування особам-представникам РФ, оскільки ОСОБА_6 інкримінується вчинення злочинів на виконання завдань цих осіб.

Також прокурор стверджував, що продовжує існувати ризик поза процесуального впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні, у тому числі, на колишню дружину ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , на підтвердження якого свідчать покази останньої під час її допитів, проведених в ході досудового розслідування, яка неодноразово вказувала на застосування стосовно неї психологічного та фізичного тиску з боку ОСОБА_6 .

Доводячи існування заявлених у клопотанні ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.

Окремо, прокурор посилався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, яка передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Також прокурор з огляду на положення абз. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення, просив не визначати розмір застави.

За наведених обставин, прокурор вважав, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню зазначених у клопотанні ризиків, а тому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане ним клопотання, зазначив, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжує існувати з підстав, наведених у клопотанні, він активований наявністю воєнного стану в державі, з огляду на категорію інкримінованих ОСОБА_6 злочинів може справдитись шляхом переходу обвинуваченого на непідконтрольну українській державі територію або на територію РФ, в інтересах якої обвинувачений згідно обвинувального акту здійснював в Україні протиправну діяльність.

Також продовжує існувати ризик можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинити інкриміновані злочини або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, який обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.

Також, на думку прокурора, існує ризик можливих спроб обвинуваченого перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі, шляхом розголошення відомостей досудового розслідування особам-представникам рф, а також затягування судового засідання та зрив судових засідань.

Вказав, що судами вже надавалася оцінка ризику можливого впливу на свідків, однак, на його переконання, вказаний ризик продовжує існувати і дотепер.

Просив задовольнити подане ним клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечував проти розгляду поданого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу відносно його підзахисного, мотивуючи тим, що на даний час апеляційна інстанція перевіряє законність попереднього судового рішення, яким було продовжено тримання під вартою ОСОБА_6 , а тому суд першої інстанції не може вирішувати питання щодо продовження запобіжного заходу на підставі ухвали, що не набрала чинності.

Особливу увагу звернув на те, що продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його підзахисному на підставі судового рішення, яке може бути визнане апеляційним судом незаконним - буде протиправним.

На подане прокурором клопотання захисник ОСОБА_4 подав письмові заперечення, які підтримав у повному обсязі та просив відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування своїх доводів зауважив на тому, що починаючи з 23 травня 2023 року з моменту обрання його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зміст клопотання прокурора про продовження тримання під вартою фактично не змінюється. Сторона обвинувачення посилається на одні і ті ж самі ризики, в обґрунтування яких зазначаються одні і ті ж самі обставини.

Проте суд у будь-якому разі вирішуючи клопотання прокурора повинен надавати конкретну оцінку чи змінилися ризики на цей час.

Тим більше, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що з плином часу ризики тільки зменшуються, тому прокурор кожного разу повинен довести суду додаткові підстави, які виправдовують подальше тримання його підзахисного під вартою.

Посилався на правові позиції ВСУ за 2009 рік, який закликає суди при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виходити саме з презумпції невинуватості.

Захисник ОСОБА_4 зауважив на необґрунтованості обвинувачення та відсутності доказів на підтвердження винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів. Так, ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-5 КК України, проте, вказані особи, змова з якими інкримінується його підзахисному не є підозрюваними ані в цьому, ані в іншому кримінальному провадженні, матеріали досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не містять відомостей про виділення в окреме провадження відповідних матеріалів відносно вказаних осіб. Тож сторона захисту ставить під сумнів обґрунтованість висунутого ОСОБА_6 в цій частині обвинувачення.

Окрім того, захисник ОСОБА_4 вважав незмістовним обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 209 КК України, оскільки ані в обвинувальному акті, ані в матеріалах кримінального провадження не зазначено у який спосіб ОСОБА_6 вчинено легалізацію доходів, чим підтверджується злочинність доходів, які начебто отримав його підзахисний і чи отримав він будь-який дохід від інкримінованої злочинної діяльності.

Посилався на те, що стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, зокрема, не зазначено які саме документи начебто підробив його підзахисний та у який спосіб, адже ОСОБА_6 жодних документів не підписував.

Зазначив, що причетність його підзахисного до зв`язків із працівниками спецслужб рф не доведена, якщо такий зв`язок і мав місце, то виключно з цивільними особами, які не мають відношення до летальних апаратів.

Стверджував, що ОСОБА_6 має певне відношення до розвідки нашої держави, тож можливо він діяв за завданням працівників розвідки, без участі яких не можливо це встановити.

Більш того, прокурором до клопотання не надано жодних доказів та матеріалів в обґрунтування викладених у ньому доводів, тож суд не може покладатися лише на обставини, які зазначені у клопотанні.

Отже, наведені обставини свідчать про необґрунтованість пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення.

Посилався на те, що лише тяжкість інкримінованих його підзахисному злочинів не може виправдовувати подальше тримання останнього під вартою.

Просив звернути увагу на те, що у поданому стороною обвинувачення клопотанні в котрий раз міститься посилання на начебто існування передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб ОСОБА_6 незаконно впливати на дружину ОСОБА_7 , не зважаючи на те, що у попередніх судових рішеннях про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом цей ризик визнаний недоведеним.

Підсумовуючи свій виступ, захисник ОСОБА_4 зауважив на наявності у його підзахисного міцних соціальних зв`язків, рухомого та нерухомого майна, репутації та морально-ділових якостях, що є тими обставинами, які зводять заявлені прокурором ризики до нулю.

Просив розглянути питання щодо застосування альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення поданого прокурором клопотання, подала письмові заперечення, які підтримала у повному обсязі, як і доводи висловлені її колегою ОСОБА_4 стосовно необґрунтованості обвинувачення та недоведеності заявлених стороною обвинувачення ризиків.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначила, що фактично два роки ОСОБА_6 , будучи невинуватою особою, тримається під вартою, тому, на її думку, відбувається статичне продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки висунуте прокурором обвинувачення не змінюється.

Просила суд вирішити питання щодо застосувати ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод сторона захисту з прав людини, якому суперечить ч. 6 ст. 176 КПК України, саме у поєднанні із положеннями ч. 4, 5 ст. 9 КПК України, оскільки законодавець визначив пріоритет норм міжнародного права, відповідно до яких декларується презумпція на звільнення.

Тож у даному випадку очевидно недостатньо для безальтернативного тривалого тримання ОСОБА_6 під вартою тих мотивів та обґрунтувань, що наведені прокурором.

Просила врахувати особисті характеристики її підзахисного, зокрема, наявність постійного місця проживання, в тому числі, і у м. Дніпро, дітей на утриманні, репутацію порядної людини, зв`язки із державою де здійснюється кримінальне переслідування тощо.

Повідомила про наявність рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_6 аліментів на утриманні дітей, однак, перебуваючи в умовах ізоляції, її підзахисний позбавлений можливості виконувати покладений на нього судом обов`язок по утриманню дітей.

Підсумовуючи свій виступ захисник ОСОБА_5 підтримала позицію захисника ОСОБА_4 та просила застосувати до її підзахисного ОСОБА_6 домашній арешт, або визначити розмір застави з покладенням певних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав позицію своїх захисників. Зазначив, що не може слухати цю маячню, оскільки береже нерви головуючого. Він лише констатує факти, а саме апеляційна інстанція взагалі чомусь бере відводи по його справі, хоча там не одна колегія суддів. Щоб там не писали та не казали, папір все стерпить, це маячня. Стверджував, що будуть чекати команди, коли скажуть: «Інна, відпускай його» (мовою оригіналу), а це буде скоро, оскільки все йде за його сценарієм.

Зазначив, що суд дійсно підтримає це клопотання прокурора, адже не має іншого вибору і головуючий має виконувати бажання цих «негідників», але скоро все зміниться.

Підтримав будь-яке рішення, що буде постановлено судом, а також підтримав своїх захисників.

Щодо неявки захисника ОСОБА_10 у судове засідання після закінчення перерви суд констатує наступне.

Захисник ОСОБА_10 після перерви, оголошеної для виконання вимог ст. 35 КПК України та розгляду усної заяви останнього про відвід головуючого судді ОСОБА_1 , поданої як раз перед розглядом клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у судове засідання в режимі відеоконференції не з`явився і про причини свого неприбуття суд та інших учасників судового провадження не повідомив.

При цьому, захисник ОСОБА_10 обізнаний про вимоги ст. 331 КПК України щодо обов`язку суду розглянути питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

За повідомленням у телефонному режимі відповідальної за проведення відео конференцій посадової особи Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області захисник ОСОБА_10 відразу після оголошення судом перерви у судовому засіданні покинув кімнату відведену для проведення відео конференцій та приміщення суду.

Такі дії захисник ОСОБА_10 вчинив не зважаючи на те, що головуючий попередив всіх учасників судового провадження про те, що перерва оголошена для виконання вимог ст. 35 КПК України і до розгляду заяви про відвід.

Тим більше, як слідує із судового рішення, постановленого під головуванням судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_11 та журналу судового засідання, захисник ОСОБА_10 не вийшов на відео конференцзв`язок і на розгляд заявленого ним відводу головуючому судді, внаслідок чого, заява останнього про відвід розглянута без його участі.

Окремо, слід зазначити, що інші захисники обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були присутні, як під час розгляду усної заяви захисника ОСОБА_10 про відвід, так і з`явилися у судове засідання після закінчення перерви у зв`язку із розглядом та відмовою у задоволенні відводу.

Отже, така процесуальна поведінка захисника ОСОБА_10 , яка полягає у заявлені необґрунтованих відводів, як прокурору, так і головуючому, які подаються адвокатом безпосередньо перед розглядом поданих завчасно клопотань прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, носить непоодинокий характер та спрямована виключно на зрив у будь-який спосіб, в тому числі, і з підстав неявки захисника, розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Тож, з огляду на те, що під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачений представлений двома професійними захисниками - адвокатами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , право ОСОБА_6 на захист у цьому розгляді забезпечено.

За наведених обставин, зважаючи на неконструктивну поведінку захисника ОСОБА_10 , який не прибув у судове засідання після закінчення перерви, суд вважає за можливе здійснити розгляд поданого прокурором клопотання про продовження строків тримання під вартою за його відсутності.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Так, надаючи оцінку доводам сторони обвинувачення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому був неодноразово продовжений.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги до ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (РФ) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, Умисні дії ОСОБА_6 , які виразилися, кваліфікуються за ч. 1 ст. 111 КК України, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.

Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що вже зазначалося у попередній ухвалі, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов`язкова умова -conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.

Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, а саме до його початку, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.

Так, серед іншого, ОСОБА_6 висунуто обвинувачення, в тому числі, у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі найнижча межа від восьми років до найвищої межі - п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, суд зважає на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовою агресією Російської Федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується.

Окрім того, як зазначалося у попередніх судових рішеннях, під час підготовчого провадження обвинувачений у своїх виступах та доводах підтверджував, що має паспорти Російської Федерації, певні зв`язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до РФ, що, у свою чергу, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації.

Тим більше, обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово посилався на пропозиції його обміну до Російської Федерації, від яких він відмовився, втім, такі обставини можуть свідчити про певну зацікавленість відповідних російських спецслужб.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.

Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, насамперед, суд зважає на суть пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо.

Тож ОСОБА_6 будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.

Більш того, на користь продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_6 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.

Окремо, суд зважає і на процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні 13 жовтня 2023 року, який з явною неповагою ставився, як до сторони обвинувачення, так і до головуючого, не реагуючи на зауваження, допустив образливі висловлювання у бік прокурора, не давав можливості останньому виступити із правовою позицією щодо поданого клопотання, відкрито заявив, що не бажає приймати участі у цьому «цирку» і не дасть можливості здійснити розгляд клопотання допоки суд не видалить його з зали, а також звинувачував головуючого у змові із службою СБУ про утримання його під вартою.

При цьому, і в подальшому обвинувачений навмисно допускає порушення порядку судового засідання, за що неодноразово отримував зауваження від головуючого судді.

Така поведінка обвинуваченого попри його твердження про заінтересованість у здійсненні судового провадження у розумні строки, свідчить про небажання останнього приймати участь в судових засіданнях, про що останній навіть подав письмову заяву, щоб затягнути у такий спосіб розгляд справи.

Тож, на переконання суду, ризик можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду з плином часу не зменшився, а, з огляду на процесуальну поведінку ОСОБА_6 , навіть збільшився.

Оцінюючи можливість застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини, зокрема те, що ОСОБА_6 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, а тому з великою ймовірністю може вчиняти аналогічні дії в подальшому. Саме така оцінка стосується перспективних фактів, тож суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Висновки суду про те, що застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків, ґрунтуються на сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.

При цьому, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м`яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_6 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість вчинення ним позапроцесуальних дій.

Тим більше, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів безумовно свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а наявність висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, не передбачає застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

При цьому, як вже зазначалося у попередньому судовому рішенні, суд не погоджується із доводами захисника ОСОБА_5 щодо застосування до її підзахисного більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, або визначення розміру застави, з огляду на положення ч. 2 ст. 64 Конституції України та рішення Великої палати Конституційного Суду України, виходячи з наступного.

Так, статтю 176 Кримінального процесуального кодексу України доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 1689-VI від 07.10.2014 року, відповідно до якої запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України № 7-р\2019 року від 25.06.2019 року, положення частини 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 Кримінального кодексу України, визнане неконституційним. При цьому, до цього рішення судді Великої палати Конституційного суду України висловили окремі думки.

В подальшому, частину п`яту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України виключено на підставі Закону № 2531-IX від 16.08.2022 року.

Статтю 176 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022 року, із змінами внесеними згідно із Законами № 2531- IX від 16.08.2022 року, № 2997- IX від 21.03.2023 року.

Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Отже, виходячи з наведеного, питання щодо визнання неконституційним положення частини 6 статті 176 КПК України, яка діє з 14.04.2022 року і дотепер, в цьому контексті не вирішувалось і не визнане Конституційним судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Тим більше, на переконання суду, на відміну від частини 5 статті 176 КПК України, яка діяла до її виключення 16.08.2022 року, положення частини 6 статті 176 КПК України є менш обтяжливим щодо обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість, адже законодавець чітко визначив часовий проміжок такого обмеження щодо застосування до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - виключно під час дії воєнного стану.

Тож, зважаючи на безпрецедентну повномасштабну військову агресію російської федерації проти України, яка триває вже майже два роки, з огляду, на попередню подібну судову практику застосування відмінних від тримання під вартою запобіжних заходів до осіб, які звинувачувались у державній зраді, диверсії, вчиненні терористичного акту та інших злочинах, мала наслідком те, що підозрювані та обвинувачені порушували вимоги КПК України й рішень судів та переховувались від органів досудового розслідування та судів, в першу чергу, на території країни агресора - РФ, суд переконаний, що, у даному випадку, застосування положень ч. 6 ст. 176 КПК України, які тягнуть за собою обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод, переслідує легітимну мету, обумовлені суспільною необхідністю досягнення цієї мети, є пропорційним та обґрунтованим втручанням в реалізацію цього права.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, характеру кожного обвинувачення та обставин інкримінованих злочинів, їх підвищеної суспільної небезпеки, особи обвинуваченого, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Поряд із цим, суд вважає слушними доводи сторони захисту про недоведеність заявлених прокурором ризиків, передбачених п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 здійснювати позапроцесуальний вплив на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з підстав відсутності достатнього обґрунтування на підтвердження існування цих ризиків, про що вже зазначалося у попередніх ухвалах суду.

При цьому, під час розгляду клопотання прокурором ОСОБА_3 не наведено іншого обґрунтування на підтвердження існування зазначених ризиків, ніж те, що судом визнане недостатнім, про що вже зазначалося в попередньому рішенні суду.

Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.

Доводи сторони захисту про відсутність в матеріалах кримінального провадження належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів, суд відхиляє та вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже відповідно до вимог ст. 368 КПК України питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.

В цьому контексті суд вважає доводи сторони захисту, зокрема, захисника ОСОБА_4 щодо відсутності доказів на підтвердження фактів передачі ОСОБА_6 відомостей щодо літальних апаратів БПЛА працівнику спецслужб Російської Федерації - ОСОБА_12 , причетності його підзахисного до зв`язків із працівниками спецслужб рф, змови з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на фінансування тероризму, легалізації доходів та способу її здійснення, службового підроблення документів тощо, хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже надати відповідну правову оцінку цим доводам, суд може лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку, а не на стадії судового розгляду, який станом на час розгляду клопотання прокурора не розпочатий.

З цих же мотивів суд відхиляє твердження захисника ОСОБА_4 стосовно певного відношення ОСОБА_6 до розвідки нашої держави, начебто виконання завдання працівників розвідки тощо, оскільки встановлення судом цих фактів може відбутися лише за результатами проведення судового розгляду після дослідження доказів наданих сторонами обвинувачення та захисту в нарадчій кімнаті час ухвалення остаточного рішення у справі.

Не є аргументованими й доводи сторони захисту про необґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 .

У даному випадку клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, який, до речі, не розпочатий, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового розгляду вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

Доводи сторони захисту про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання, утримання неповнолітніх дітей, позитивні характеристики за місцем роботи, отримання подяк та нагород, а також те, що обвинувачений є власником корпоративних прав та нерухомого майна, є автором книги, безумовно заслуговують на увагу та враховувалися при прийнятті рішення, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а тому не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою. Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого.

Посилання захисника ОСОБА_4 у письмових запереченнях на неодноразовий виїзд та повернення обвинуваченого ОСОБА_6 із-за кордону на територію України, в той період часу, коли відносно нього здійснювалося досудове розслідування, а також те, що останній є особою призивного віку та в умовах воєнного стану не має змоги покинути територію України, суд відхиляє, адже, зважаючи на стан держави, в якому вона перебуває на даний час та наявності територій, які є непідконтрольними Україні та до яких у правоохоронних органів не має доступу, ОСОБА_6 в разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, задля уникнення відповідальності за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до дій щодо виїзду до вказаних територій з подальшим перетином кордонів інших держав.

Твердження захисника ОСОБА_4 про неможливість розгляду поданого прокурором клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою саме з підстав того, що попереднє судове рішення від 22.11.2023 року не набрало чинності і може бути скасоване апеляційною інстанцією за оскарженням сторони захисту, суд вважає хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже підстави на які посилається сторона захисту не є такими, що унеможливлюють розгляд цього питання.

Тим більше, законом передбачений обов`язок суду, що здійснює судове провадження, за клопотанням сторони обвинувачення вирішити питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до спливу двомісячного строку з дня його застосування.

Доводи захисника ОСОБА_5 щодо застосування до її підзахисного більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, або визначення розміру застави, з огляду на положення Конституційного Суду України, суд відхиляє з мотивів наведених у цьому рішенні.

Також з наведених у цьому рішенні мотивів суд відкидає доводи сторони захисту щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, а також зменшення цих ризиків з плином часу.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що головуючий суддя начебто виконує бажання «негідників» і не має іншого вибору, ніж продовжувати тримати його під вартою, а також стосовно того, що вже скоро головуючому надійде команда звільняти його з-під варти, адже все йде за його сценарієм, суд відкидає, як надумані, хибні та такі, що не заслуговують на увагу.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, тому судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_3 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, обвинуваченому ОСОБА_6 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16 березня 2024 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, які пов`язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму та безумовно мають підвищену суспільну небезпеку, приходить до однозначного висновку про неможливість, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченому.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 174, 176-178, 183, 194, 196, 303, 314-315, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Застосований до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів до 16 березня 2024 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 16 березня 2024 року включно.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 16 годині 00 хвилин 22 січня 2024 року.

Суддя: ОСОБА_1