Рішення № 116593158, 17.01.2024, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/556/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м.Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретаря судового засідання Кондратенка Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Люботин Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про стягнення моральної шкоди та витрат на поховання,

встановив:

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 992 400 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів, а також витрати на поховання ОСОБА_3 в розмірі 350 грн та судові витрати.

Позов обґрунтований тим, що 12.12.2017 біля 18:35 в районі будинку АДРЕСА_1 , стався наїзд потягом НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_3 , який є братом позивача, внаслідок чого ОСОБА_3 загинув на місці. На переконання позивача, вказана подія відбулась через те, що відповідачем не було забезпечено належних заходів безпеки, а саме встановлення парканів, огорож тощо. На момент смерті позивач проживав разом із померлим однією сім`єю, що є підставою відшкодування шкоди власником джерела підвищеної небезпеки, яким є відповідач, незалежно від вини потерпілого. Моральна шкода полягає у сильних душевних переживаннях позивача, порушенні його нормальної життєдіяльності, оскільки він перебував у близьких стосунках із братом, дуже його любив та відчував сильний душевний біль в зв`язку зі смертю брата. Крім того, відповідачем мають бути відшкодовані понесені позивачем витрати на поховання брата.

Представник позивача в судовому засіданні поданий позов підтримала, просила його задовольнити та пояснила, що позивач проживав достатньо довго із братом до його смерті, вони мали нормальні дружні стосунки. Відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки має обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що він проживав із загиблим братом однією сім`єю за однією адресою разом із батьками. Вони жили звичайним життям, брат не працював. В день смерті брата позивачу зателефонував слідчий та попросив прийти на впізнання. Водночас, ОСОБА_1 не надав суду пояснення щодо того, у чому полягають його моральні страждання, пов`язані зі смертю брата.

Представник відповідача подала відзив на позов, в якому просила відмовити в його задоволенні в зв`язку з його безпідставністю. Представник вказала, що в діях загиблого ОСОБА_3 вбачаються ознаки умислу, що згідно вимог ЦК України виключає обов`язок відшкодування шкоди. Так, загиблим не були виконані вимоги п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.6, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 54 від 19.02.1998, які передбачають заборону пішоходам ходити по залізничним коліям та наближатись до них на відстань менше п`яти метрів; підходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом, що наближається, якщо до нього залишилось менше ніж 400 метрів; при наближенні поїзда зупинитись та пропустити його; не знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння. Постановою слідчого кримінальне провадження за фактом смерті ОСОБА_3 закрито в зв`язку з тим, що в діях машиніста ОСОБА_4 відсутні порушення Правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту, які перебували у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. Крім того, позивачем не доведено факту проживання із загиблим однією сім`єю, а тому він не відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди власником джерела підвищеної небезпеки. Також позивачем не обґрунтовано заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову та зазначила, що мати позивача та загиблого ОСОБА_5 під час допиту в якості свідка в межах кримінального провадження за фактом смерті ОСОБА_3 пояснювала, що останній на той час проживав в місті Харкові, в той день приїхав до неї та пішов на вокзал, щоб повернутись додому в м. Харків.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому представник посилається на те, що спричинення шкоди не з вини власника джерела підвищеної небезпеки, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови в захисті порушеного права, оскільки власник джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений від обов`язку відшкодування шкоди лише у випадку наявності непереборної сили або умислу потерпілого, чого у даному випадку не було. Стосовно наявності моральних страждань представником зазначено, що згідно практики Верховного Суду сама по собі смерть родича вже є беззаперечним доказом наявності цих моральних страждань. Також представник позивача вказала на безпідставність доводів відповідача про наявність умислу загиблого або вчинення ним суїциду, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження цих обставин. Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, представником позивача зазначено, що він зазнав дуже сильних душевних та моральних страждань, у нього порушився сон, йому часто сняться жахи, він відчував і відчуває сильний душевний біль в зв`язку зі втратою близької людини. Стосовно факту проживання однією сім`єю представником позивача зазначено, що до позову надано достатню кількість доказів на його підтвердження.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошено на тому, що після події в крові та в сечі ОСОБА_3 виявлено дуже значну кількість алкоголю, що фактично дорівнює смертельній дозі, в зв`язку з чим небезпідставними є твердження щодо наявності умислу потерпілого.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши надані докази на підтвердження позицій сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 12.12.2017 о 18:35 мала місце транспортна пригода в районі будинку АДРЕСА_1 , а саме потягом НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 з м. Полтави у напрямок м. Харкова стався наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого останній загинув на місці пригоди.

Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Харківській області від 29.01.2019 кримінальне провадження № 12017220000001599 від 13.12.2017 за фактом порушення Правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту закрито за відсутністю ознак злочину, передбаченого ст. 276 КК України.

Згідно даної постанови, в ході розслідування даного кримінального провадження встановлено, що пішохід ОСОБА_3 був травмований внаслідок необережних і необачних дій при знаходженні на залізничних коліях.

Згідно ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Матеріали справи не містять доказів того, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Навпаки, згідно постанови про закриття кримінального провадження встановлено, що причиною події були саме необережні і необачні дії загиблого при знаходженні на залізничних коліях, що не може розцінюватись як умисел згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди саме позивачу, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Викладеною нормою визначено конкретне коло суб`єктів, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, та позивач у даному випадку може відноситись лише до осіб, які проживали з загиблим однією сім`єю, на підтвердження чому, враховуючи положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивач має надати належні та допустимі докази.

Так, на підтвердження факту проживання позивача із загиблим братом однією сім`єю представником позивача надано наступні докази:

- копії паспортів позивача та його брата, в яких зазначена однакова адреса реєстрації;

- копію довідки виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, згідно якої позивач проживав із загиблим ОСОБА_3 на день його смерті;

- копії документів про здійснення позивачем поховання його померлого брата;

- копії податкової звітності, копії декларації про майновий стан і доходи, копію договору страхування, копії квитанцій про сплату позивачем земельного податку, в яких зазначена адреса реєстрації позивача.

Крім того, судом були допитані в якості свідків мати позивача ОСОБА_5 та їх сусіди ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які пояснили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали за адресою АДРЕСА_1 . Сусіди зазначили, що часто бачили їх обох. Мати також зазначила, що її син ОСОБА_3 проживав разом із нею, хоча працював в місті Харкові та зустрічався із жінкою, яка також проживала в м. Харкові.

Разом із тим, суд зазначає, що факт реєстрації за однією адресою та навіть проживання в одному будинку ще не означає факту проживання двох осіб однією сім`єю.

Так, згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), а самі по собі факти проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити про проживання осіб однією сім`ю у розумінні ст. 3 СК України та для можливості застосування ст. 1168 ЦК України.

Висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/23617/15-ц.

Разом із тим, позивачем та його представником не надано суду доказів наявності ознак спільного проживання позивача ОСОБА_1 разом із його загиблим братом ОСОБА_3 на день його смерті у розумінні положень чинного законодавства та практики Верховного Суду. Надані письмові докази та пояснення свідків вказаних обставин не підтверджують.

При цьому, суд відзначає, що під час допиту 05.02.2018 в якості свідка в межах кримінального провадження ОСОБА_5 пояснювала, що її загиблий син на момент смерті проживав у місті Харкові, в той час як в судовому засіданні при розгляді даної справи надала пояснення, що він на момент смерті мешкав із нею та братом в місті Люботин. При цьому, свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні не змогла як пояснити причини наявності даних розбіжностей в її показаннях, так і не змогла усунути їх.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування ст. 1168 та 1187 Цивільного кодексу України щодо покладення на відповідача обов`язку відшкодувати моральну шкоду позивачу відсутні, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення з відповідача витрат на поховання, суд виходить із положень ч. 1 ст. 1201 ЦК України, згідно якої особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Понесення позивачем витрат на поховання ОСОБА_3 підтверджуються наданими суду копією договору-замовлення на організацію та проведення поховання № 477 від 13.12.2017 та копією квитанції про сплату ОСОБА_1 витрат на поховання за вказаним договором у сумі 350 грн.

Таким чином, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

За змістом ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, а також враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що він в частині вимог, які судом задовольняються, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. 141, 200, 258, 259, 263-265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» про стягнення моральної шкоди та витрат на поховання задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на поховання ОСОБА_3 у розмірі 350 (триста п`ятдесят) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» судовий збір в сумі 1073,60 грн на користь держави (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету : 22030106, Найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір на користь держави (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Люботинський міський суд Харківської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Тарасенко Віра Юріївна, поштова адреса: м. Харків, вул. Слов`янська, 3, кімн. 407; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2775 від 23.04.2019

Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця»; адреса: м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7; код ЄДРПОУ 40081216.

Представник відповідача: адвокат Пономаренко Марина Анатоліївна, адреса: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, площа Стадіонна, 55; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2324 від 02.10.2018.

Представник відповідача: адвокат Зибунова Юлія Олександрівна, адреса: Харківська область, Дергачівський район, смт. Вільшани, пров. Перемоги, 23; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4054 від 29.06.2022.

Суддя О.В. Зінченко

Повний текст рішення виготовлений 26.01.2024.