Постанова № 11656602, 05.10.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-3549/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чеснокової А.О.,

при секретарі Лисенко М.С.,

за участю:

представників позивача - Савічева О.О., Кулініча О.В.,

представників відповідача - Біленко Н.О., Пусана Є.В.

представника прокуратури - Савченка В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молпромобладнання"до Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, за участю прокуратури Полтавської областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2010 року позивач ТОВ "Молпромобладнання"звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцькою ОДПІ, за участю прокуратури Полтавської областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 червня 2010 року № 0006072301/0/1845, №0006082301/0/1846 та № 0029091702/0/1847.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Кременчуцькою ОДПІ проведена планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06 лютого 2007 року по 31 березня 2010 року. Результати даної перевірки набрали форму акту № 2479/23-209/34698191 від 01 червня 2010 року, в якому зафіксовані порушення, що фактично позивачем допущені не були. На підставі висновків цього акту прийнято податкові повідомлення-рішення Кременчуцькою ОДПІ від 15 червня 2010 року № 0006072301/0/1845, № 0006082301/0/1846 та № 0029091702/0/1847.

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування та виходять за межі компетенції відповідача, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням діючого законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого вказані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, рішення вважають законними, обґрунтованими та такими, що прийняті правомірно на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та Закону України "Про податок на додану вартість" в зв'язку із безпідставним заниженням позивачем податкових зобов'язань.

Представник прокуратури проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ проведена планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06 лютого 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт від 01 червня 2010 року № 2479/23-209/34698191, де зафіксовані порушення:

1) підпункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму у сумі 1850668,75 грн., у тому числі:

за 2 квартал 2007 року в сумі 94003,25 грн.,

за 3 квартал 2007 року в сумі 220628,75 грн.,

за 4 квартал 2007 року в сумі 227343 грн.,

за 1 квартал 2008 року в сумі 323371,75 грн.,

за 2 квартал 2008 року в сумі 301962,5 грн.,

за 3 квартал 2008 року в сумі 89861,50 грн.,

за 4 квартал 2008 року в сумі 65545,5 грн.,

за 1 квартал 2009 року в сумі 205837,25 грн.,

за 2 квартал 2009 року в сумі 277590,5 грн.,

за 3 квартал 2009 року в сумі 44524,75 грн.

2) підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статі 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1481261 грн., у тому числі:

за квітень 2007 року - 36391,00 грн.,

за травень 2007 року - 29810,00 грн.,

за червень 2007 року - 9002,00 грн.,

за липень 2007 року - 41643,00 грн.,

за серпень 2007 року - 21319,00 грн.,

за вересень 2007 року - 31605,00 грн.,

за жовтень 2007 року - 67776,00 грн.,

за листопад 2007 року - 46136,00 грн.,

за грудень 2007 року - 84219,00 грн.,

за січень 2008 року - 45404,00 грн.,

за лютий 2008 року - 155511,00 грн.,

за березень 2008 року - 91906,00 грн.,

за квітень 2008 року - 90010,00 грн.,

за травень 2008 року - 93545,00 грн.,

за червень 2008 року - 71340,00 грн.,

за липень 2008 року - 46014,00 грн.,

за серпень 2008 року - 15602,00 грн.,

за вересень 2008 року - 28260,00 грн.,

за жовтень 2008 року - 12694,00 грн.,

за листопад 2008 року - 7707,00 грн.,

за грудень 2008 року - 32196,00 грн.,

за січень 2009 року - 7701,00 грн.,

за лютий 2009 року - 17642,00 грн.,

за березень 2009 року - 139516,00 грн.,

за квітень 2009 року - 103178,00 грн.,

за травень 2009 року - 69564,00 грн.,

за червень 2009 року - 58832,00 грн.,

за липень 2009 року - 35291,00 грн.,

за серпень 2009 року - 444,00 грн.

3)пункту 3.5. статті 3, абзацу "є" підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 12.1 статті 12, підпункту "а" пункту 19.2 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1926,60 грн., в т.ч.:

за серпень 2007 року в сумі 1139,25 грн.,

за вересень 2007 року в сумі 703,82 грн.,

за червень 2008 року в сумі 31,26 грн.,

за березень 2009 року в сумі 10,75 грн.,

за квітень 2009 року в сумі 19,95 грн.,

за травень 2009 року в сумі 11,51 грн.,

за червень 2009 року в сумі 6,49 грн.,

за березень 2010 року в сумі 3,57 грн.

На підставі акту перевірки від 01 червня 2010 року № 2479/23-209/34698191 відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення:

від 15 червня 2010 року № 0006072301/0/1845, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 1850668,75 грн. та штрафними санкціями 925334,37 грн.,

від 15 червня 2010 року № 0006082301/0/1846, яким визначено зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 1481261,00 грн. та штрафними санкціями 740630,50 грн.,

від 15 червня 2010 року № 0029091702/0/1847, яким визначено зобов'язання з податку з доходів найманих працівників за основним платежем в сумі 1926,60 грн. та штрафними санкціями 3853,20 грн.

Позивач, вважаючи висновки викладені в зазначеному акті упередженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень оскаржив їх до суду.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2010 року №0006072301/0/1845, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 1850668,75 грн. та штрафними санкціями 925334,37 грн. та №0006082301/0/1846, яким визначено зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 1481261,00 грн. та штрафними санкціями 740630,50 грн., суд приходить до наступних висновків.

Підприємством позивача за перевіряємий період до складу валових витрат віднесено суми, сплачені на виконання договорів з наступними контрагентами.

1. Між ТОВ "Молпромобладнання" та ТОВ "УТН-Восток" укладено договір купівлі-продажу пального та його відпуску за електронною карткою № 31/07/07-1 від 31 липня 2007 року. Оплата проведена в безготівковому порядку в повному обсязі. Поставка здійснена протягом вересня-грудня 2007 року, січня-жовтня 2008 року та січень, березень-серпень 2009 року. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

2. Між ТОВ "Молпромобладнання" та СПДФО ОСОБА_1 укладено договір поставки товару № 2/07 від 20 березня 2007 року. Оплата проведена в безготівковому порядку в повному обсязі. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

3. Між ТОВ "Молпромобладнання" та ТОВ "Нефтекор СК" укладено договір поставки № 3/08 від 27 лютого 2008 року. Оплата проведена в безготівковому порядку в повному обсязі. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

4. Між ТОВ "Молпромобладнання" та ТОВ "Анга" укладено договір поставки № 1/08 від 30 січня 2008 року. Оплата проведена в безготівковому порядку в повному обсязі. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

5. Між ТОВ "Молпромобладнання" та СПДФО ОСОБА_2 укладено договір поставки № 1/09 від 08 січня 2009 року. Оплата проведена в безготівковому порядку. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

6. Між ТОВ "Молпромобладнання" та ПП "Сервіснафта" укладено договір поставки № 2/08 від 04 лютого 2008 року. Оплата проведена в безготівковому порядку в повному обсязі. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

7. Між ТОВ "Молпромобладнання" та ТОВ "Крембудінвест" укладено договір розробки монтажних схем та здійснення шеф-монтажу трубопроводів № 6/07 від 27 серпня 2007 року. Оплата проведена в безготівковому порядку. Товарно-транспортні накладні та дорожні листи позивачем до перевірки не надано.

Суми коштів, сплачені позивачем на користь постачальників за вищенаведеними договорами включені до валових витрат та враховані при формування податкового кредиту ТОВ "Молпромобладнання".

Як вбачається з матеріалів справи, такі дії позивача Кременчуцькою ОДПІ розцінені як неправомірні через ненадання для перевірки товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, що призвело до неможливості фактичного підтвердження реальності виконання правочинів та визнання їх податковим органом нікчемними, внаслідок чого зроблено висновок про неправомірне віднесення позивачем в період, що перевірявся, до складу валових витрат суму, перераховану на виконання таких угод, в розмірі 2135230,00 грн. та протиправне формування податкового кредиту.

Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочинну, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог статті 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами), а на вимогу однієї або обох сторін - судом.

З вищенаведеного вбачається, що податкові органи позбавлені компетенції тлумачити правочини (договори), а доказів визнання вищезазначених договорів нечинними в судовому порядку відповідачем суду не надано.

На виконання договорів між вказаними суб'єктами господарювання оформлено відповідні податкові накладні, видаткові накладні, сторонами договору підписано акти прийому-передачі ТМЦ, факт проведення розрахунків підтверджується платіжними дорученнями.

Щодо наявності документального підтвердження факту реального виконання договорів, суд зазначає наступне, представником відповідача наявність та належне оформлення податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей та платіжних доручень на поставку позивачу передбачених договорами товарів (послуг) не заперечується, проте факт доставки ТМЦ від продавця покупцю ставиться під сумнів внаслідок відсутності у повивача товарно-транспортних накладних та дорожніх листів.

Так, відповідач, посилаючись на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, що засвідчили б факт перевезення товару, зазначив про недоведеність позивачем реального характеру укладених угод. При цьому податковий орган не надав будь-якої правової оцінки наявним у позивача документам бухгалтерської та податкової звітності - актам приймання-виконання матеріалів та робіт, довіреностям на отримання ТМЦ, тощо - які є доказами у розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, та доказами факту реальності господарських зобовязань.

Таким чином, з огляду на реальний характер операцій, за наслідками виконання яких позивачем розраховано розмір валових витрат та сформовано податковий кредит, порушення контрагентами позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Крім того, на підтвердження реальності виконання укладених договорів між вказаними суб'єктами господарювання, позивачем пред'явлено акти прийому-передачі ТМЦ, складені на отримання товару, копії яких в судовому засіданні досліджені судом та залучені до матеріалів справи.

Таким чином, укладені між позивачем та його контрагентом угоди підтверджені повними комплектами необхідних документів, що оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на-отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З урахуванням викладеного, факту належного підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку здійснених правочинів, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суми, сплачені за договорами між позивачем та його контрагентами - ТОВ "УТН-Восток", СПДФО ОСОБА_1, ТОВ "Нефтекор СК", ТОВ "Анга", СПДФО ОСОБА_2, ПП "Сервіснафта", ТОВ "Крембудінвест".

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в підпункті 7.2.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі якого платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна мати перераховані у вказаній нормі дані.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, дійсно сформував податковий кредит у періоді, що перевірявся з урахуванням сум, перерехованих ТОВ "УТН-Восток", СПДФО ОСОБА_1, ТОВ "Нефтекор СК", ТОВ "Анга", СПДФО ОСОБА_2, ПП "Сервіснафта", ТОВ "Крембудінвест" та на підставі відповідних податкових накладних виданих з урахуванням всіх вимог до оформлення та виписки податкових накладних, передбачених Законом України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, підтверджені податковими накладними вищезазначених продавців, які виписані належним чином та до якості оформлення яких відповідач претензій не має.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 цього ж Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

З огляду на наведені законодавчі приписи несплата ПДВ продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідальності за взаємовідносини своїх постачальників з бюджетом позивач не несе.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що дані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Суд зазначає, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", проте не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Кременчуцькою ОДПІ, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Детальне вивчення та аналіз договорів, укладених між позивачем та ТОВ "УТН-Восток", СПДФО ОСОБА_1, ТОВ "Нефтекор СК", ТОВ "Анга", СПДФО ОСОБА_2, ПП "Сервіснафта", ТОВ "Крембудінвест", дає підстави стверджувати, що суперечність мети укладених договорів інтересам держави і суспільства, яку Кременчуцькою ОДПІ вбачає у спрямованості мети позивача на ухилення від сплати податків, відсутня.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що на момент укладення спірних договорів, всіх суб'єктів господарювання було зареєстровано в ЄДРПОУ, вони мали свідоцтва платників податку на додану вартість, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Відповідно до вимог статті 207 ГК України умисел на ухилення від сплати податків, повинен виникнути заздалегідь, тобто бути наявним при укладанні угоди, зобовязання.

Відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що, укладаючи згадані договори, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави і суспільства. Навпаки, зазначені відповідачем факти свідчать про те, що позивач оплатив постачальникам поставку товару з урахуванням ПДВ, а самі по собі угоди не є такими, що суперечать інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач не довів того, що зміст спірного договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, тому не має підстав вважати дані договора недійсними (нікчемними) із вказаних відповідачем підстав.

Таким чином, з вищенаведених підстав судом відхиляються твердження податкового органу, щодо фіктивності договорів між позивачем та його постачальниками.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2010 року №0029091702/0/1847 про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 5779,80 грн. (1926,60 грн. - за основним платежем та 3853,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) суд зазначає наступне.

Кременчуцькою ОДПІ встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства під час перевірки з питань щодо правильності утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1926,60 грн.

Судом встановлено, що до статутного фонду підприємства засновниками-фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внесено майно на загальну суму 11829,32 грн., а саме: - ОСОБА_3. - офісні меблі вартістю 7595,00 грн.

- ОСОБА_4 - принтер лазерний Canon вартістю 634,32 грн. та пилка РРК-115U+FSM вартістю 3600,00 грн.

Як свідчить акт перевірки, порушення законодавства позивачем податковий орган вбачає у тому, що позивач як податковий агент не нарахував, не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб при виплаті доходу фізичним особам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за операціями з придбання вищевказаного інвестиційного активу.

Суд, дослідивши матеріали справи, не може погодитись із висновками відповідача виходячи з наступного.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок нарахування, утримання та перерахування до бюджету податок з доходів фізичних осіб є Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку визначається пунктом 9.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю.

Таким чином, операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу.

Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку із придбанням такого активу (з урахуванням норм підпункту 9.6.4 пункту 9.6) є інвестиційним прибутком, що є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, згідно вимог підпункту 4.2.13 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" при здійсненні платником податку зазначеної операції.

Таким чином, внесок фізичної особи у вигляді майна до статутного фонду юридичної особи-резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу (корпоративного права), а не як дохід в розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Підпунктом 9.6.6 пункту 9.6. статті 9 зазначеного Закону до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного року.

Відповідно до підпунктом 9.6.6 пункту 9.6 статті 9 названої норми облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2010 року № 0029091702/0/1847 про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Матеріали справи у їх сукупності свідчать про протиправність прийнятих відповідачем повідомлень-рішень Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області від 15 січня 2010 року № 0000122301/0/52, №0000142301/0/53 та №0029091702/0/1847.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 814, 71, 94, 159, 160164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Молпромобладнання" до Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, за участю прокуратури Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати

- податкове повідомлення-рішення Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2010 року № 0006072301/0/1845,

- податкове повідомлення-рішення Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2010 року № 0006082301/0/1846,

- податкове повідомлення-рішення Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2010 року № 0029091702/0/1847.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Молпромобладнання" витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

< Текст >

Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2010 року.

СуддяА.О. Чеснокова