Ухвала суду № 11639763, 07.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9161/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-суддіУсенка В.Г.,

суддів: Зайцева М.П., Романчук О.М.,

при секретарі Літоміній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Єврокомфорт»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлено-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2010 року приватне підприємство «Єврокомфорт»(далі Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі Відповідача) в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не зявились.

Відповідно до ч.1 ст.. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство “Єврокомфорт” зареєстровано Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 27 грудня 2002 року (ідентифікаційний код 32246317) в якості субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи і є платником податків і зборів, передбачених Законом України “Про систему оподаткування” (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

З 09 по 29 березня 2010 року, на підставі направлень від 09.03.2010 № 176/23 та від 23.03.2010 №214/23-2 відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р. та вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 2145/23-2/32246317 від 31.03.2010 р., на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 на суму податкового зобовязання 193071,00 грн. за порушення п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 та п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301/0 на суму податкового зобовязання 211 309,00 грн. за порушення п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Разом з тим, п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

П.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказаний висновок відповідача є помилковим та безпідставним, зважаючи на наступне.

Частина перша ст. 203 ЦКУ визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем не доведено, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ “Шлях-1” не спрямовувались на настання реальних наслідків. Натомість позивач надав належні докази реальності настання наслідків вказаних правочинів - підтвердив первинними документами подальший продаж та фактичну передачу на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей товарів, придбаних у ТОВ “Шлях-1”іншим контрагентам. Вказані обставини не заперечувались та не спростовувались відповідачем. Враховуючи реальність настання наслідків та підтвердження факту підпису директором ТОВ “Шлях-1” відповідної фінансово-господарської документації, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочинів та порушення податного законодавства позивачем вчинено на підставі припущень.

Згідно пп. 11.2.1. п. 11.2. статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

З урахуванням викладеного суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Рішення державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи встановлення факту здійснення господарської операції, наявність правосубєктності учасників господарських операцій, встановлення звязку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податку, не підтвердження належними доказами нікчемності правочинів, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7, п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

З огляду на це колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав у відповідача для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання у загальному розмірі 404380,00 грн., внаслідок чого оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 на суму податкового зобовязання 193071,00 грн. податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301/0 на суму податкового зобовязання 211 309,00 грн. - є неправомірними та підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються та спростовуються вище зазначеним.

В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддяВ.Г. Усенко

судді: М.П. Зайцев

О.М. Романчук