Постанова № 11638821, 09.09.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2010 року 14:52 № 2а-16044/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Огурцову О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної інноваційної фінансово-кредитної установи

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

провизнання нечинними податкового повідомлення-рішення №0001302203/0 від 14.07.2009р. та рішення №0001322203/0 від 14.07.2009р.

За участю представників сторін:

позивача : Гнатчук О.В. (довіреність №133 від 21.01.2010р.)

відповідача: Мазніченко О.В. (довіреність від 11.12.08р. №6225/9/10-130),

Іванченко І.В. (довіреність від 31.03.2010р. №1496/9/10-114)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.09.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення рішення №0001302203/0 від 14.07.2009р. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001322203/0 від 14.07.2009р.

Через відділ документального обігу та контролю Окружного адміністративного суду м. Києва позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (вх. №03-12/3986 від 14.06.2010р.) та просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення рішення №0001302203/0 від 14.07.2009р., №0001302203/2 від 08.12.2009р. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001322203/0 від 14.07.2009р.

Також, в судовому засіданні 09.09.2010р. позивач повторно уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001322203/0 від 14.07.2009р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що відповідачем неправомірно зроблено висновки про порушення позивачем положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР та Постанови НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»від 15.12.2004р. №637, оскільки вони будуються виключно на субєктивних припущеннях перевіряючих, які не підтверджені належними доказами. За наведених обставин, представник позивача просить суд скасувати оспорюванні рішення.

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав та вважає, що рішення, якими визначено податкові зобовязання та застосовані штрафні (фінансові) санкції винесені правомірно та у відповідності до чинного законодавства за порушення позивачем п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п.п. 5.3.3 п.п. 5.3.9 п.п. 5.4.10 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5,п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2 п.п 8.6.1 п. 8.6, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п2.11, 7.41, 7.43 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.12.2004р. №637.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі ДІФКУ/позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2001р. по 31.12.2008р. та складено акт перевірки №95/22-03/00041467 від 01.07.2009р.

Перевіркою встановлені наступні порушення :

п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п.п. 5.3.3 п.п. 5.3.9 п.п. 5.4.10 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5,п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2 п.п 8.6.1 п. 8.6, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994р. №334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження оподатковуваного прибутку на загальну суму 745 930 грн.

пп.4.1 ст.4; п.6.1 ст.6; пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон №168), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 958 грн. та завищено від'ємне значення чистої суми зобов'язань за листопад 2008 року у розмірі 55318 грн.;

п. 2.11, 7.41, 7.43 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення рішення №0001302203/0 від 14.07.2009р. про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1831224,00 грн.

За наслідками апеляційного оскарження та на підставі Рішення ДПА у м. Києві від 30.11.2009р. податкове повідомлення рішення №0001302203/0 було скасоване в частині визначення суми податку на прибуток у сумі 93791,00 грн. та застосованої штрафної санкції у розмірі 1595587,00 грн. та відповідачем винесено нове податкове повідомлення рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 141846,00 грн., в т.ч. 92692,00 грн. основного платежу, 49154,00 грн. штрафних санкцій.

Крім того, за результатами зазначеної вище перевірки ДПІ було винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001312203/0 від 14.07.2009 року у розмірі 9 543,00 грн. за порушення пп. 2.11, 7.41, 7.43 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (далі - Положення № 637).

Правомірність вказаних податкових рішень є предметом даного спору.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

1.1. Несвоєчасне відображення валового доходу на суму 22 458,96 грн., отриманого згідно Договору фінансового лізингу №15-2/30/07/02, укладеного з ДП «Дібрівський кінний завод №62»

В Акті перевірки зазначено, що перевіркою Центрального апарату ДІФКУ встановлено несвоєчасне відображення валового доходу за 4 квартал 2006 р. на суму 22458,96грн., отриманого згідно Договору фінансового лізингу №15-2/30/07/02 від 21.08.2002 р. з ДП «Дібрівський кінний завод № 62»та вказано, що дана сума нарахована ДІФКУ та включена до рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»Декларації з податку на прибуток у 1 кварталі 2007 року (вх. від 08.05.2007р. №93048).

За наслідками виявлених порушень ДПІ була застосована фінансова санкція у розмірі 562,00 грн. Водночас, за результатами розгляду Повторної скарги ДПА у м. Києві було збільшено розмір застосованої штрафної санкції і встановлено її у розмірі 2 807,50 грн (стор. З Рішення ДПА у м. Києві від 30.11.2009р.) на підставі того, що ДІФКУ самостійно не нараховувались штрафні санкції за дане порушення.

Зазначений висновок є безпідставними виходячи з наступного.

По-перше, до відповідної ДПІ було подано Декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2007 року. В зазначеній декларації були відкориговані помилково занижені доходи за 4 квартал 2006 року в сумі 22 458,96 грн. по взаємовідносинах з ДП «Дібрівський кінний завод №62», згідно Договору фінансового лізингу №15-2/30/07/02 від 21.08.2002 р. (Код рядка Декларації - 02). Виправлення щодо валового доходу на суму винагороди у розмірі 22 458,96 грн. підтверджується карткою рахунку: ВД по контрагенту: Дібрівський КЗ № 62 ДП за 1 квартал 2007року.

По-друге, у зв'язку з виявленим заниженням валових доходів Установою було самостійно нарахований та сплачений штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання уточнюючих показників в декларації за 1 квартал 2007 року у відповідності до п.17.2 ст. 17 Закону №2181.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону №2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Таким чином, ДІФКУ відобразило в податковому обліку суму у розмірі 22 458,96 грн., нараховану згідно Договору фінансового лізингу №15-2/30/07/02 від 21.08.2002 р. з ДП «Дібрівський кінний завод № 62», шляхом коригування у 1 кварталі 2007 року суми податкового зобов'язання за звітний період відповідно до вимог чинного законодавства, сплативши встановлені законом штрафні санкції.

Отже, висновок ДПА у м. Києві щодо застосування фінансових санкцій у розмірі 2 807,50 грн. за несвоєчасне відображення валового доходу за 4 квартал 2006 р. на суму 22 458,96грн. є неправомірним.

1.2.Завищення валових витрат Київським регіональним відділенням ДІФКУ на суму 5116,00 грн. та Кіровоградським регіональним відділенням ДІФКУ на суму 23080,32 грн.

В Акті перевірки (стор. 11) зазначено, що на підставі проведеної перевірки Київського регіонального відділення ДІФКУ працівниками ДПІ у Подільському районі м. Києва (Акт від 02.06.2009 р. № 46/22-10.34002550) внаслідок порушення п. 5.1 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»було завищено валові витрати на суму 5116,00 грн.

Крім того, в Акті перевірки (стор. 11) зазначено, що на підставі проведеної перевірки Кіровоградського регіонального відділення ДІФКУ працівниками ДПІ у м. Кіровограді (Акт від 29.05.2009 р. № 4622-0/13764225) внаслідок порушення п. 5.3.9 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»було завищено валові витрати на суму 23 080,0 грн. Однак, зазначені вище висновки ДПІ у Подільському районі м. Києва та ДПІ у м. Кіровограді, та, відповідно, зміст Акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, правомірність віднесення зазначеної вище суми до складу валових витрат підтверджується відповідними актами виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому, зазначені підтверджуючі документи не були прийняті до уваги ні ДПІ у Подільському районі м. Києва, ні ДПІ у м. Кіровограді під час проведення перевірки.

Таким чином, ДПІ у Подільському районі м. Києва та ДПІ у м. Кіровограді зробили неправомірний висновок щодо відсутності документів на підтвердження валових витрат ДІФКУ.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що ДІФКУ дотримано вимоги п.п. 5.1, 5.2.1, 5.3.9 ст. 5 Закону про прибуток та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.08.1999р. №996-XIV (далі - Закон про бухоблік).

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п.15.1 ст.15 Закону №2181, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. У випадку, якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Однак, відповідно до висновків, викладених в Акті перевірки (стор. 11) та відповідного податкового повідомлення рішення, податкові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції нараховувались з І кварталу 2006 року, тобто після спливу 1095 днів.

Таким чином, повідомлення-рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р.в цій частині також підлягає скасуванню.

1.3.Завищення валових витрат на суму 24 729,00 грн. у Хмельницькому регіональному відділенні ДІФКУ в частині включення до валових витрат сум податкового кредиту В Акті перевірки (стор. 12) вказано, що під час здійснення перевірки Хмельницького регіонального відділення ДІФКУ працівниками ДПІ в м. Хмельницькому (Акт від 02.06.2009р. № 5168/22-0/21317793) було встановлено завищення валових витрат на загальну суму у розмірі 24 729,00 грн. у зв'язку з включенням до складу валових витрат сум податкового кредиту. Однак, з такими висновками не можна погодитись виходячи з наступного.

Так, відповідно до абз. 2 п.5.3.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість (далі -ПДВ), сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

Абзац 2 п.5.3.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює право платника податку, який не зареєстрований як платник ПДВ, щодо включення до складу валових витрат сум сплаченого ПДВ при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

При цьому, абз. 2 п.5.3.3 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону встановлює коло осіб на яких поширюється право включення ПДВ до валових витрат, не має на увазі осіб, які могли зареєструватись платниками ПДВ, але не зареєструвались ними, що, на думку суду, поширюється на всіх осіб, які не зареєстровані як платники ПДВ, незалежно від того, чи мали вони право зареєструватись платниками ПДВ чи ні.

Окрім того, зі змісту пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що законодавець позбавив права на включення сум ПДВ до складу валових витрат саме того платника податку, який зареєстрований платником ПДВ, що пов'язане з його правом на податковий кредит відповідно до п.1.7 ст.1 Закону про ПДВ. Особа, яка не зареєстрована як платник ПДВ, сплачуючи ПДВ, не має права на податковий кредит. Отже, суд погоджується з твердженням позивача, що віднесення до складу валових витрат сплаченого ПДВ при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку, є цілком обґрунтованим.

Крім того, в період з 26.10.2000 р. до 31.12.2004 р. Хмельницьке регіональне відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи також перебувало на обліку у ДПІ в м. Хмельницькому як платник ПДВ. Обставини реєстрації філії платником ПДВ в цій справі судом не досліджуються.

Посилання відповідача на те, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа є платником ПДВ та мала відносити вказані суми до податкового кредиту, судом визнається безпідставним, оскільки Хмельницьке регіональне відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи веде самостійний облік своїх податкових зобовязань, а відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не доведено подвійного віднесення зазначеної суми податку на додану вартість Хмельницьким регіональним відділенням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (до складу валових витрат) та Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (до складу податкового кредиту).

До того ж, Окружний адміністративний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Закон № 168/97 та Закон № 334/94 припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання товару/послуг та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, судом вбачається наявність прямо протилежних вказівок в двох Законах України, що свідчить про наявність конфлікту інтересів, та обовязок прийняти рішення на користь платника податків.

До того ж, як вже зазначалося вище, відповідно до п.15.1 ст.15 Закону №2181, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Однак, відповідно до висновків, викладених в Акті перевірки (стор. 12) та відповідного податкового повідомлення рішення, податкові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції нараховувались з І кварталу 2006 року, тобто після спливу 1095 днів.

З огляду на викладене, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позивачем щодо безпідставності висновків податкового органу в цій частині.

1.4. Щодо завищення валових витрат на суму 73125 грн. Львівським регіональним відділення ДІФКУ.

В Акті перевірки (стор. 12) зазначено, що за результатами проведеної перевірки Львівського регіонального відділення ДІФКУ працівниками ДПІ у Франківському районі м.Львова (Акт від 01.06.2009 р. № 1372/22-0/34003638) встановлено завищення валових витрат на суму 73 125 грн.

Однак, суд з зазначеними висновками не погоджується, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 12.1.1 ст. 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості).

Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, зокрема, якщо протягом такого звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Оскільки 28.03.2007 р. Українською державною інноваційною компанією (назва ДІФКУ до зміни найменування) була подана позовна заява до Господарського суду Львівської області про стягнення дебіторської заборгованості згідно Договору оренди №15-46/27/01/05, то Львівське регіональне відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи включило вказану суму заборгованості до складу валових витрат. При цьому, у зв'язку з тим, що сума вказаної заборгованості включала ПДВ, сума такого ПДВ Львівським регіональним відділенням ДІФКУ також була віднесена до складу валових витрат, що було розцінене посадовими особами ДПІ у Франківському районі м. Львова, як завищення валових витрат.

Однак, у статті 3 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. №1251-XII (далі - Закон №1251) визначено принципи побудови та призначення податкової системи України, серед яких, зокрема, єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Тобто, у випадку віднесення заборгованості до складу валового доходу відповідна законодавча норма однозначно визначає суму такої заборгованості із включеним до неї ПДВ. У випадку операції по віднесенню заборгованості до складу валових витрат, яка є тотожною за правовою суттю, проте зворотною за змістом та господарським призначенням, положення Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»чітко не визначають питання включення ПДВ до сум, які відноситься до витрат, про що вже було зазначено вище.

Пункт 12.1.2. ст. 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»регулює порядок податкового обліку заборгованості у тому випадку, коли платник податку зобов'язаний віднести таку заборгованість до складу валового доходу. При цьому, у даній нормі Закону вживається поняття «сума заборгованості», а не «вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг)».

Таким чином, з положень ст. 3 Закону №1251 та п. 12.1.1. і 12.1.2. ст. 12 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»випливає, що при розробці норм щодо податкового обліку сумнівної та безнадійної заборгованості законодавцем не був забезпечений єдиний підхід до визначення об'єкта оподаткування.

Крім того, суд вважає, що віднесення до складу валових витрат усієї суми дебіторської заборгованості по даті подання платником позовної заяви до суду не порушує норми п. 5.2.8 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто здійснюється у відповідності з чинним податковим законодавством.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що ДІФКУ не порушувало норми п. 5.3.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», включивши суму заборгованості згідно Договору оренди №15-46/27/01/05 до валових витрат із врахуванням ПДВ.

1.5. Включення до складу валових витрат сум коштів, що сплачені за миючі засоби у розмірі 7 544,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що в порушення п.5.3.1 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»Центральним апаратом ДІФКУ безпідставно включено до складу валових витрат суми (сплачені за миючи засоби), що не пов'язані з господарською діяльністю на загальну суму 7 544,00 грн., в тому числі:

1квартал 2006 року - 1 245,0 грн.;

2квартал 2007 року -4 104,0 грн.;

4 квартал 2008 року - 2 195,0 грн.

Згідно п. 5.2.1. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про охорону праці»від 14.10.92р. № 2694-ХІІ (надалі - Закон про охорону праці) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище (ст.4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення »від 24.02.94 р. №4004 - надалі Закон №4004).

При цьому Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (ст.13 Закону про охорону праці).

Статтею 22 Закону №4004 передбачено, що у процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Відповідно до норм Інструкції Міністерства охорони здоров'я СРСР «Інструкція по санітарному утриманню приміщень та обладнання виробничих підприємств»від 31.12.66 р. № 658 територія підприємства має утримуватися в чистоті. Прибирання робочих приміщень від пилу повинно провадитися механічним шляхом і - залежно від характеру пилу - мокрим способом (змив підлоги водою, підтримання підлоги у вологому стані) або пневматичним способом (стаціонарними і пересувними пилососними установками). Збір і видалення токсичного пилу здійснюються тільки пилососами або мокрим способом.

У свою чергу, ст.19 Закону про охорону праці встановлено, що суми витрат з охорони праці, які належать до валових витрат юридичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно із переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Такий Перелік введено в дію постановою Кабміну «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат»від 27.06.2003 р. № 994.

Згідно з нормами цієї постанови до заходів з охорони праці, серед іншого, віднесено усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях до вимог нормативно-правових актів з охорони праці (державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці).

Також відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону праці»від 14.10.92р. №2694-ХІІ у колективному договорі ДІФКУ передбачено забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що суми, сплачені за миючі засоби, пов'язані з господарською діяльністю ДІФКУ. До того ж, до складу штату ДІФКУ входять прибиральниці.

Крім того, витрати, понесені в зв'язку зі сплатою сум за миючі засоби підтверджені відповідними первинними документами, що наявні в матеріалах справи (накладні № 35/6563 від 07.08.06 p., №35/02266 від 05.04.07 p., №35/03008 від 10.05.07р., №35/03590 від 05.06.07p., №PH-0230 від 01.12.08р.).

Слід також зазначити, що здійснення витрат на придбання миючих засобів, ДІФКУ виконувало положення п. 8.1 ст. 8 Колективного договору, укладеного між Адміністрацією ДІФКУ та трудовим колективом.

Згідно п.5.3.9 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи наведене, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що ДІФКУ правомірно віднесено до складу валових витрат суми, сплачені за миючи засоби, на загальну суму 7 544,00 грн., в тому числі:

1квартал 2006 року - 1 245,00 грн.;

2квартал 2007 року - 4 104,00 грн.;

4 квартал 2008 року - 2 195,00 грн.

Крім того, як вже неодноразово зазначалося вище, відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону №2181, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Однак, відповідно до висновків, викладених в Акті перевірки (стор. 14) та відповідного податкового повідомлення рішення, податкові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції нараховувались з І кварталу 2006 року, тобто після спливу 1095 днів.

Таким чином, повідомлення-рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. в цій частині також є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

1.6. Зменшення амортизаційних відрахувань на третю групу основних фондів на суму 241 368.00 грн.

В Акті перевірки (стор. 17) зазначено, що під час здійснення перевірки Хмельницького регіонального відділення ДІФКУ працівниками ДПІ у м. Хмельницькому (Акт від 02.06.2009р. №5168/22-0/21317793) було встановлено завищення валових витрат на загальну суму у розмірі 241 368,00грн. Однак, зазначені висновки є безпідставними виходячи з нижченаведеного.

Так, правила податкового обліку основних фондів визначаються ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до абз. 2 п. 8.1.2 ст. 8 зазначеного Закону амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання.

Пунктом 8.2.1 ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, для віднесення матеріальних цінностей до основних фондів певної групи необхідна наявність встановлених умов, в тому числі призначення матеріальних цінностей платником податку для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, п.8.2.1 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлена вимога, дотримання якої є необхідним для віднесення матеріальних цінностей до основних фондів, в результаті чого на підставі абз. 2 п. 8.1.2 ст. 8 зазначеного Закону здійснюються амортизаційні відрахування за встановленими правилами.

При цьому, суд бере до уваги те, що вищезазначеними положеннями для віднесення матеріальних цінностей до основних фондів та здійснення їх амортизації встановлені вимоги не щодо їх фактичного використання у господарській діяльності, а щодо призначення їх для використання у господарській діяльності з урахуванням особливостей, встановлених Законом «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підтвердження даної думки також свідчать інші положення ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до п.8.4.6 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Отже, амортизація таких об'єктів здійснюється на загальних підставах. Такої ж думки притримується Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва.

Окрім того, абз. б) п.п. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

Оскільки обладнання, яке належить до третьої групи основних фондів, призначено для використання у господарській діяльності, про що також свідчить здавання його в оренду ЗАТ «Ензим»за Договором оренди обладнання № 15-33/27/08/04 від 27.08.2004 р. (далі -Договір оренди обладнання), Хмельницьке регіональне відділення ДІФКУ мало право нараховувати амортизаційні відрахування.

Припинення Договору оренди обладнання згідно п 8.2 розділу 8 та листа від 31.01.2008р. №12 та передання обладнання ЗАТ «Ензим» на безоплатне зберігання на підставі Договору зберігання майна від 26.02.2008 р. не змінює призначення обладнання, оскільки зберігання обладнання здійснюється до передання його в оренду іншим користувачам або ЗАТ «Ензим»на підставі нового договору оренди.

Таким чином, для здійснення амортизації основних фондів третьої групи значення має призначення матеріальних цінностей для використання у господарській діяльності.

На користь цього висновку також свідчить виключний перелік витрат, встановлений п.п. 8.1.3, 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», які не підлягають амортизації.

Так, абз.5 п.8.1.4 ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном «невиробничі фонди»розуміються капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку (абз. 6 п.8.1.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).

При цьому, абз. 6 п.8.1.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює перелік основних фондів, які відносяться до невиробничих Фондів, тобто не використовуються у господарській діяльності.

Основні фонди третьої групи відносяться до невиробничих фондів, тобто вважаються такими капітальними активами, які не використовуються у господарській діяльності платника податку, якщо вони:

- є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів;

- вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками податку на прибуток.

Обладнання третьої групи, яке перебуває на зберіганні у ЗАТ «Ензим», не є невід'ємною частиною, не розміщено, не використовується для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення першої групи основних фондів та не вилучено з місця ведення господарської діяльності ДІФКУ для передання у безоплатне користування особам, які не є платниками податку на прибуток, а значить не відноситься до капітальних активів, які не використовуються у господарській діяльності.

Передання обладнання в тимчасове безоплатне зберігання не має наслідком припинення права власності на нього, не має також наслідком припинення його використання у господарській діяльності, тобто, на думку суду, не перетворює обладнання у невиробничі фонди.

Отже, вищенаведені норми свідчать про те, що основні фонди третьої групи підлягають амортизації не залежно від їх фактичного використання в господарській діяльності. Для віднесення матеріальних цінностей до основних фондів третьої групи та здійснення амортизаційних відрахувань достатньо їх призначення для використання у господарській діяльності платника податку.

Таким чином, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з твердженням позивача відносно того, що припинення Договору оренди обладнання та передання обладнання третьої групи на безоплатне зберігання, не має наслідком його перетворення в невиробничі фонди, тобто в капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності, а також не має наслідком зміну призначення обладнання, отже, ДІФКУ правомірно здійснювала його амортизацію у складі третьої групи основних фондів.

За таких підстав, повідомлення-рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. в цій частині також є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

1.7.Завищення амортизаційних у сумі 891. 13 грн. при нарахуванні амортизаційних відрахувань по основному засобу «Маршрутизатор»Херсонським регіональним відділенням ДІФКУ В Акті перевірки, зазначено, що згідно п. 8.2.2, пп. 8.6.1 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»комунікаційне обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) у податковому обліку відносяться до складу 1-ї групи основних фондів. Проте суд не погоджується з таким висновком контролюючого органу.

Видатковою накладною б/н від 28.08.2001 року (Додаток №22) Херсонському РВ з головного підприємства - УДІК (попередня назва ДІФКУ) були передані основні засоби, у тому числі «Маршрутизатор». Даний основний засіб був віднесений до 2-ї групи основних фондів з річною нормою амортизації 25 % (квартальна - 6,25 %), оскільки «Маршрутизатор» Херсонського РВ ДІФКУ не входить до структурного компоненту будівлі та не є передавальним пристроєм у складі будівлі в якому розміщується відділення.

«Маршрутизатор», який використовується у роботі Херсонського РВ ДІФКУ не є передавальним пристроєм, у розумінні абз. 1 пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, даний основний засіб забезпечує роботу лише локальної комп'ютерної мережі відділення, що складається із шести комп'ютерів та не входить до складу будівлі, а тому не є компонентом або передавальним пристроєм будівлі.

Крім того, згідно Державного класифікатору України ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 19.08.1997 року, конторське (офісне) обладнання, інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичного оброблення інформації відносяться до 2-ї групи основних фондів.

Таким чином, віднесення Херсонським РВ ДІФКУ основного засобу «Маршрутизатор»до 2-ї групи основних фондів є правомірним, згідно п.8.2.2 ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, повідомлення-рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. в цій частині є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

1.8.Щодо завищення амортизаційних у сумі 338.98 грн. при нарахуванні амортизаційних відрахувань основного засобу (охоронної сигналізації) Харківським регіональним відділенням ДІФКУ В акті перевірки зазначено про неправомірне застосування норми амортизації у відсотках до балансової вартості 1 групи основних фондів. Проте, такий висновок перевірки зроблений на підставі неправильної, на думку суду, юридичної оцінки положень чинного законодавства, без врахування спеціальних норм права, що призвело до встановлення факту неіснуючого порушення вимог податкового законодавства, з огляду на таке.

По-перше, Харківським регіональним відділенням ДІФКУ не створювалась 1 група основних фондів, оскільки на її балансі відсутні такі основні фонди як будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі перелічені в п. 8.2.2 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

По-друге, Регіональне відділення розташоване в орендованому приміщені, де була встановлена охоронна сигналізація. Технічні характеристики встановленої сигналізації дозволяють її демонтаж в разі необхідності. В свою чергу, створення З групи основних фондів з відповідним віднесенням до неї охоронної сигналізації, на думку суду, не суперечить чинному законодавству.

Так, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зазначити, що згідно п.8.2.2 ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до 3 групи основних фондів відносяться будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

За таких підстав, суд вважає відсутнім факт завищення амортизаційних відрахувань основного засобу (охоронної сигналізації) Харківським регіональним відділенням ДІФКУ, яке здійснено не по 1, а по 3 групі основних фондів.

Отже, повідомлення-рішення №0001302203/2 від 08.12.2009р. в цій частині також є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001322203/0 у розмірі 9 543,00 грн. за порушення встановленого порядку ведення касових операцій

Як вже зазначалося вище, в Акті перевірки були відображені також порушення положень Постанови НБУ № 637, допущені Рівненським регіональним відділенням ДІФКУ (код ЄДРПОУ - 13995125) (далі - РРВ ДІФКУ) та Одеським регіональним відділенням ДІФКУ (код ЄДРПОУ - 25831699) (далі - ОРВ ДІФКУ).

Дані порушення були виявлені за результатами перевірок, проведених відповідно Державною податковою інспекцією у м. Рівне (далі - ДПІ у м. Рівне) та Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси), та оформлених Актом ДПІ у м. Рівне від 25.05.2009р. за № 66/653/22-513/13995125 та Актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.05.2009р. за № 7167/22-0/25831699.

Перевіркою РРВ ДІФКУ встановлені порушення п.п. 2.11, 7.41, 7.43 Постанови НБУ № 637, а саме: видача коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів на загальну суму 6631,97грн. та відображення в облікових документах РРВ ДІФКУ витраченої підзвітними особами суми коштів без подання ними підтверджуючих документів на загальну суму 806,52грн.

Перевіркою ОРВ ДІФКУ встановлені порушення п. 2.11 Постанови НБУ № 637, а саме: відображення в облікових документах ОРВ ДІФКУ витраченої підзвітними особами суми коштів без подання ними підтверджуючих документів на загальну суму 2104,80грн. (не надано авансові звіти про використання отриманих готівкових коштів під звіт на загальну суму 2104,80грн.).

Згідно Рішення №0001322203/0 позивачу визначена сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9543,00грн., з них:

- 6631,97грн., нараховані РРВ ДІФКУ за видачу коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

- 806,52грн., нараховані за відображення в облікових документах РРВ ДІФКУ витраченої підзвітними особами суми коштів без подання ними підтверджуючих документів;

- 2104,80грн., нараховані ОРВ ДІФКУ за відображення в облікових документах ОРВ ДІФКУ витраченої підзвітними особами суми коштів без подання ними підтверджуючих документів.

1.9.1. Щодо порушень касових операцій РРВ ДІФКУ

За результатами перевірки РРВ ДІФКУ ДПІ у м. Рівне, відображеними в Акті ДПІ у м. Рівне від 25.05.2009р. за № 66/653/22-513/13995125 (далі - Акт ДПІ у м. Рівне), було встановлено порушення п.п. 2.11, 7.41, 7.43 Постанови НБУ № 637, а саме: видача коштів працівнику на загальну суму 6631,97 грн. без повного звітування щодо раніше виданих коштів та відображення в облікових документах РРВ ДІФКУ витрачених підзвітними особами коштів без подання ними підтверджуючих документів на загальну суму 806,52 грн.

З Акту ДПІ у м. Рівне вбачається, що працівником ОСОБА_4 до бухгалтерії РРВ ДІФКУ було подано авансовий звіт № 83 від 11.04.2006р., відповідно до якого РРВ ДІФКУ було відшкодовано вартість проживання в готелі на суму 806,52грн., шляхом перерахування коштів на картковий рахунок працівника без наявності підтверджуючих документів.

Дана сума на момент перевірки працівником до РРВ ДІФКУ повернута не була, тому є невідзвітованою і підлягає оподаткуванню.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що ДПІ у м. Рівне не надало належної оцінки документам, що були надані РРВ ДІФКУ в ході перевірки, виходячи з наступного:

Так, ДПІ у м. Рівне не було враховано того, що голова РРВ ДІФКУ ОСОБА_4 перебував в Німеччині у складі делегації Української державної інноваційної компанії, яку очолював голова правління Компанії - ОСОБА_5

За номер в готелі "ЕТАР HOTEL Citi-Ost", в якому жив ОСОБА_4, адміністрацією готелю було помилково виписано рахунок-фактуру № А-35013 на прізвище - ОСОБА_5 При розрахунку за проживання ОСОБА_4 звернув увагу адміністрації готелю на помилку і попросив її виправити. Адміністратор закреслив прізвище ОСОБА_5, вписав прізвище ОСОБА_4 і поставив мокру печатку готелю. Адміністратор також повідомив, що таке виправлення помилок відповідає їхнім правилам та законодавству Німеччини.

Цей рахунок оплатив ОСОБА_4 і додав його до авансового звіту у встановлені законодавством строки.

В підтвердження наявності витрат на проживання в м. Берлін під час відрядження в період з 01.04.2006р. по 06.04.2006р. представник позивача звернув увагу також на інші документи, які були додані до авансового звіту та наявні в матеріалах справи: відмітка в посвідченні про відрядження № 25 в якій вказано дату вибуття з м. Рівне - 01.04.2006р.; штамп митниці в закордонному паспорті ОСОБА_4 від 01.04.2006р., що підтверджує перетин кордону Україна-Польща; рахунок готелю в Польщі за № 169/4/04/06 від 02.04.2006р., що засвідчує проживання в цьому готелі; штамп митниці в закордонному паспорті ОСОБА_4 від 02.04.2006р., що підтверджує перетин ним кордону Польща-Німеччина; відмітка в посвідченні про відрядження № 25 в якій вказано дату прибуття в м. Берлін - 02.04.2006р.; рахунок готелю "ЕТАР HOTEL Citi-Ost" в м. Берлін за № А 35013, що засвідчує проживання в цьому готелі; відмітка в посвідченні про відрядження № 25, в якій вказано дату вибуття з м. Берлін - 05.04.2006р.; штамп митниці в закордонному паспорті ОСОБА_4 від 05.04.2006р., що підтверджує перетин кордону Німеччина-Польща ; рахунок готелю в Польщі за № 82/06 від 05.04.2006р., що засвідчує проживання в цьому отелі; штамп митниці в закордонному паспорті ОСОБА_4 від 06.04.2006р., що підтверджує перетин кордону Польща-Україна; відмітка в посвідченні про відрядження № 25, де вказано дату прибуття в м. Рівне - 06.04.2006р.

З огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд вважає, що ОСОБА_4 дійсно перебував у відрядженні за кордоном в період з 02.04.2006р. по 04.04.2006р. та проживав в м. Берліні, де поніс витрати пов'язані з проживанням у готелі.

Даний факт також встановлено Постановами Рівненського міського суду від 17.07.2009р. по справі № 3-5007/09р. та Рівненського окружного адміністративного суду від 19.08.2009р. по справі 2а-4800/09/1770.

Відповідно до абз. 6 п. 1.4 гл. 1 розд. II Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон»від 13.03.1998р. № 59 витрати за час перебування у відрядженні можуть бути відшкодовані лише за наявності документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб'єктів, що надають послуги з розміщення та Проживання відрядженого працівника, транспортних квитків або рахунків (багажних квитанцій), страхових полісів тощо. Документи, що підтверджують вартість таких витрат, проведених за кордоном, оформлюються відповідно до законодавства країни відрядження.

ДПІ у м. Рівне не виявлено жодних порушень законодавства Німеччини при оформленні рахунку-фактури № А- 35013, виданого в готелі "ЕТАР HOTEL Citi-Ost".

Окрім того, Постановами Рівненського міського суду від 17.07.2009р. по справі № 3-5007/09р. та Рівненського окружного адміністративного суду від 19.08.2009р. по справі 2а-4800/09/1770 встановлено факт відсутності зафіксованого в Акті ДПІ у м. Рівне порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Тобто, сума у розмірі 806,52 грн., отримана працівником ОСОБА_4, є такою, що підтверджена відповідними документами, та вважається судом належним чином відзвітованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.11 Постанови НБУ № 637 встановлено, що видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Відповідно до абз. 6 п. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»від 12.06.1995р. № 436/95 (далі - Указ Президента № 436) за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, застосовується штраф у розмірі сплачених коштів.

Отже, враховуючи те, що кошти у сумі 806,52грн. є належним чином відзвітованими працівником ОСОБА_4 у повному обсязі, що підтверджується нявними у справі документами, нарахування штрафних санкцій в сумі 806,52грн. та 6631,97грн. є неправомірним.

Крім того, абз. 5 п. 1 Указу Президента № 436 встановлено, що за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів застосовується штраф у розмірі 25 % виданих під звіт сум. Проте, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за видачу коштів під звіт на загальну суму 6631,97грн. без повного звітування щодо раніше виданих коштів, всупереч абз. 5 п. 1 Указу Президента № 436, було нараховано штраф у розмірі 6631,97грн., тобто 100 % виданих під звіт сум, а не 25 %.

1.9.2. Щодо порушень касових операцій Одеського регіонльноговіддлення ДІФКУ

За результатами перевірки ОРВ ДІФКУ ДПІ у Приморському районі м. Одеси, відображеними в Акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.05.2009р. за № 7167/22-0/25831699 (далі -Акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси), було встановлено порушення ОРВ ДІФКУ п. 2.11 Постанови НБУ № 637, а саме:

З каси ОРВ ДІФКУ було видано голові відділення Маргащюк С.В. під звіт готівкові кошти на відрядження у м. Київ 16.01.2006р. у сумі 2104,80грн. При цьому, авансові звіти про використання отриманих готівкових коштів під звіт на загальну суму 2104,80грн. не було надано.

На підставі висновків Акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси ОРВ ДІФКУ було надіслане Рішення про застосовування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2009р. № 0000262210, яким ОРВ ДІФКУ нарахована сума штрафних санкцій за порушення п. 2.11 Постанови НБУ № 637 у розмірі 2104,80грн.

На підставі даного Рішення про застосовування штрафних (фінансових) санкцій ОРВ ДІФКУ було сплачено суму штрафних санкцій у розмірі 2104,80грн., що підтверджується платіжним дорученням № 590 від 03.06.2009р.. Надходження коштів також підтверджує ДПІ у Приморському районі м. Одеси своїм Листом від 21.08.2009р. № 45430/10/19-0. Про факт сплати ДІФКУ повідомляло ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Листом від 31.08.2009р. № 09-1654, докази чого наявні в матеріалах справи.

Судом досліджені письмові докази, які подані позивачем одночасно із позовною заявою та докази, подані позивачем та відповідачем безпосередньо в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення №0001302203/2 від 08.12.2009 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000132203/0 від 14.07.2009р. є обґрунтованими та підтверджуються належними та допустимими доказами, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в даному випадку підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0001302203/2 від 08.12.2009 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000132203/0 від 14.07.2009 року Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва.

3.Судовий збір у розмірі 3,40 грн. присудити на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович