Постанова № 11638415, 02.09.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 вересня 2010 р.Справа №2а-8767/10/8/0170 (10:49) м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Республіканського підприємства "Джанкойське Міжрайпаливо"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Вірста Любов Семенівна, довіреність б/н від 11.01.2010р.

від відповідача: Серпутіна Тетяна Віталіївна, довіреність №41 від 21.06.2010р.

Сутність спору: Позивач - Республіканське підприємство «Джанкойське Міжрайпаливо»07.07.2010р. звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АРК та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001041501/0 від 23.07.2007р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 8174,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при встановленні факту порушення граничних строків зі сплати земельного податку самостійно змінював цільове призначення платежів, які проводив позивач до державного бюджету, у звязку з чим відповідно до п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» нарахував штрафні санкції фактично без обліку призначення платежів.

Відповідач проти позову заперечує та просить в позові відмовити з підстав, зазначених у запереченнях на адміністративний позов. Відповідач, зокрема, зазначив, що факт порушення граничних строків при сплаті земельного податку позивачем був встановлений за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки з питання своєчасності сплати земельного податку, про що був складений акт перевірки від 14.07.2007р. за №1085/15-03/01884567, згідно якого було виявлено несвоєчасну сплату самостійно узгоджених податкових зобовязань зі сплати земельного податку, задекларованого згідно податкових розрахунків за 2004р. (травень-грудень), за 2005р. (січень-жовтень). На підставі виявлених порушень відповідно до положень п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача були застосовані штрафні санкції, у звязку з чим й було прийнято оспорюване по справі податкове повідомлення-рішення.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.07.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2007р. Джанкойською ОДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка з питань своєчасності сплати земельного податку Республіканським підприємством «Джанкойське Міжрайпаливо» за період з 30.06.2004р. по 12.07.2007р.

За результатами проведеної перевірки був складений акт за №1085/15-03/01884567 (а.с.117-118).

В результаті перевірки було встановлено порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме порушення термінів сплати самостійно узгодженого податкового зобовязання зі сплати земельного податку.

В основу акту були покладені розрахунки №147 від 30.06.2004р. та №317 від 30.01.2007р., картка особового рахунку земельного податку (13050100).

На підставі зазначеного акту Джанкойською ОДПІ відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2007р. за №0001041501/0, за яким відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 8174,42 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесено відповідачем на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

П.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., на підставі якого позивачу нараховані штрафні санкції, визначає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

П. 17.3 ст. 17 вказаного Закону визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, суд вважає, що підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобовязань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за № 843/11123, п. 11.4 якої передбачено, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Згідно податкових розрахунків земельного податку Республіканського підприємства «Джанкойське Міжрайпаливо» за 2004р. позивач самостійно визначив та розрахував земельний податок у розмірі 11131,00 грн., за 2005р. 11131,00 грн. (а.с. 13-14).

В той же час, дослідивши надані позивачем платіжні документи, в яких містяться відповідні призначення платежів на оплату поточних зобовязань протягом перевірених періодів, суд встановив, що висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних картки особового рахунку позивача, якаведеться в автоматичному режимі.

Вказане не заперечувалось і самим представником відповідачем по суті, який пояснив, що на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. ДПІ здійснювала погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення, не звертаючи уваги на призначення платежу, вказане позивачем у платіжних дорученням при сплаті поточних зобовязань, що і призвело до нарахування спірних штрафних санкцій.

Суд вважає, що такі дії та висновки суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

П. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування” визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обумовлено, що обовязок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється у звязку зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Ст. 1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. також визначає, що обовязок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначенню платежу, є недопустимим.

Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

Проте, відповідачем не надано суду доказів звернення відповідача із позовом до позивача про стягнення податкового боргу з земельного податку за податковими розрахунками з земельного податку за період 2004-2005р.р, в разі неповної оплати платіжними дорученнями самостійно визначених податкових зобовязань,оскільки відповідач самостійно погашав податковий борг позивача за рахунок поточних платежів позивача інших років, внаслідок чого і дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань за 2004-2005р.р. Суд зауважує на тому, що з акту перевірки не вбачається якими саме платежами позивача відповідач зараховував сплату спірних податкових зобовязань, оскільки в акті перевірки така інформація відсутня, а зазначено лише суму, сплачену в бюджет, без вказівки, яким платіжним документом така сума визначена.

За таких обставин суд вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обовязок по сплаті податкових зобовязань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Судом встановлена сплата позивачем податкових зобовязань із земельного податку за 2004-2005р.р. згідно наданих позивачем (а.с. 15-49):

-платіжного доручення №369 від 22.06.2004р. на суму 200 грн., призначення платежу -податок на землю за травень 2004р.;

-повідомлення №6 від 05.07.2004р. на суму 200 грн., призначення платежу податок на землю за червень 2004р.;

-повідомлення №7 від 05.07.2004р. на суму 200 грн., призначення платежу - податок на землю за червень 2004р. ;

-повідомлення №86 від 30.07.2004р. на суму 927 грн., призначення платежу податок на землю;

-повідомлення №87 від 30.07.2004р. на суму 102 грн., призначення платежу податок на землю;

-платіжного доручення №6 від 13.09.2004р. на суму 1400 грн., призначення платежу податок на землю за серпень 2004р.

-платіжного доручення №7 від 13.09.2004р. на суму 102 грн., призначення платежу податок на землю за серпень 2004р.;

-платіжного доручення №31 від 27.09.2004р. на суму 1400 грн., призначення платежу податок на землю за вересень 2004р.;

-платіжного доручення №32 від 27.09.2004р. на суму 102 грн., призначення платежу податок на землю за вересень 2004р.;

-платіжного доручення №101 від 29.10.2004р. на суму 2000 грн., призначення платежу податок на землю за жовтень 2004р.;

-платіжного доручення №100 від 29.10.2004р. на суму 102 грн., призначення платежу податок на землю за жовтень 2004р.;

-платіжного доручення №154 від 29.11.2004р. на суму 102 грн., призначення платежу податок на землю за листопад 2004р.;

-платіжного доручення № 156 від 29.11.2004р.на суму 1000грн., призначення платежу земельний податок за листопад 2004р.;

-платіжного доручення №198 від 24.12.2004р.на суму 102 грн.., призначення платежу земельний податок за грудень 2004р.;

-платіжного доручення № 197 від 24.12.2004р.на суму 1000 грн.., призначення платежу земельний податок за грудень 2004р. ;

-платіжного доручення № 225 від 28.01.2005р.на суму 826 грн.., призначення платежу земельний податок за січень 2005р. ;

-платіжного доручення № 228 від 28.01.2005р. на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за січень 2005р.;

-платіжного доручення № 250 від 25.02.2005р.на суму 826 грн.., призначення платежу земельний податок за лютий 2005р.;

-платіжного доручення № 252 від 25.02.2005р. на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за лютий 2005р.;

-платіжного доручення № 299 від 30.03.2005р.на суму 826 грн.., призначення платежу земельний податок за березень 2005р.;

-платіжного доручення № 300 від 29.03.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за березень 2005р.;

-платіжного доручення №317 від 04.04.2005р.на суму 1000 грн.., призначення платежу земельний податок за квітень 2005р.;

-платіжного доручення №364 від 28.04.2005р.на суму 826 грн.., призначення платежу земельний податок за квітень 2005р.;

-платіжного доручення №365 від 28.04.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за квітень 2005р.;

-платіжного доручення №402 від 30.05.2005р.на суму 826грн.., призначення платежу земельний податок за травень 2005р.;

-платіжного доручення №403 від 30.05.2005р.на суму 102 грн.., призначення платежу земельний податок за травень 2005р.;

-платіжного доручення № 444 від 29.06.2005р.на суму 826грн.., призначення платежу земельний податок за червень 2005р.;

-платіжного доручення №445 від 29.06.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за червень 2005р.;

-платіжного доручення №487 від 27.07.2005р.на суму 826грн.., призначення платежу земельний податок за липень 2005р.;

-платіжного доручення №486 від 29.07.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за липень 2005р.;

-платіжного доручення №579 від 30.08.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за серпень 2005р.;

-платіжного доручення №487 від 27.07.2005р.на суму 826грн.., призначення платежу земельний податок за серпень 2005р. ;

-платіжного доручення №662 від 30.09.2005р.на суму 826грн.., призначення платежу земельний податок за вересень 2005р.;

-платіжного доручення №663 від 30.09.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за вересень 2005р.;

-платіжного доручення №789 від 28.10.2005р.на суму 102грн.., призначення платежу земельний податок за жовтень 2005р.;

- виписки банку по рахунку позивача станом на 28.10.2005р. позивачем було сплачено земельного податку за жовтень 2005р. 1372 грн. (а.с. 50).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.Відповідно до ст.17 зазначеного Закону податкове зобов'язання по земельному податку, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

При цьому, порівнюючи надані суду позивачем платіжні документи із відомостями, задекларованими позивачем у податковому розрахунку земельного податку №147 від 30.01.2004р. (а.с. 13), судом встановлено, що позивачем із розрахованих за травень 2004р. сум земельного податку сплачено 200 грн., доказів зі сплати решти 727 грн. позивачем суду не надано.

Отже, суми податкових зобовязань зі сплати земельного податку, за якими вбачається порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за травень 2004р. складають 727 грн.

Щодо інших місяців 2004 року судом встановлено наявність переплат з боку позивача самостійно визначних податкових зобовязань зі сплати земельного податку, отже порушень граничних строків сплати зобовязань з боку позивача в інші місяці 2004 року, крім травня, судом не встановлено.

Стосовно розрахунку №317 від 31.01.2005р., суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем надані платіжні документи, якими підтверджуються щомісячні сплати земельного податку згідно наданих позивачем розрахунків із зазначенням призначення платежів в повному обсязі, без затримки сплати.

Таким чином, суми земельного податку, які були сплачені із затримкою та порушенням строків, встановлених п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що були виявлені відповідачем у 2005 році, а також визначення строків затримки, не відповідають дійсним обставинам та спростовуються матеріалами справи.

Проте, фактично сплачені позивачем суми були зараховані в рахунок погашення податкового боргу і пені по календарній черговості виникнення податкового боргу і тому3 відповідачем нараховані штрафні санкції у розмірі 50% з розрахунком кількості днів затримки.

Таким чином, відповідач вважає, що погоджені суми по розрахунках земельного податку за 2004-2005р.р., були погашені фактично з затримкою в строки та розмірах, встановлених в акті невиїзної документальної перевірки з питання своєчасної сплати земельного податку Республіканського підприємства «Джанкойське Міжрайпаливо» від 14.07.2007р. за №1085/15-03/01884567.

З цієї причини, відповідач зробив висновок, що позивачем по справі порушено вимоги п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. і на підставі п.п. 17.1.7 ст. 17 цього Закону застосовано до позивача штрафні санкції за несплату узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених Законом.

Суд не може погодитися з позицією відповідача по справі з наступних підстав.

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України «Про платіжні системи і переклад грошей в Україні» №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми перекладу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

П. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобовязані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні” немає права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначати призначення платежу, що здійснений юридичною особою. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.

До того ж, будь-яких доказів того, що відповідач направляв позивачеві повідомлення про направлення його коштів не за призначенням, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобовязаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п. 17.1. 7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. №2181 є безпідставним.

Нарахування таких штрафних санкцій в автоматичному режимі чинним податковим законодавством не передбачено.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обовязку і витребовує необхідні докази. Субєкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обовязку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для прийняття відповідних рішень про донарахування податкових зобовязань.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Щодо несплати позивачем суми податкового зобовязання із земельного податку за травень 2004 року у сумі 727грн. на підставі податкового розрахунку земельного податку №147 від 30.01.2004р., суд вважає, що вказана обставина також виключає можливість застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21.12.2000р. штрафні санкції застосовуються, залежно від кількості днів прострочення, у відсотках від погашеної суми податкового боргу, а тому, в разі непогашення боргу відсутні і підстави для нарахування штрафних санкцій.

Доказів того, що ДПІ зверталась до суду з позовом про стягнення податкового боргу по цьому податковому розрахунку, суду не надано, як і не надано платіжних доручень позивача з відповідним призначенням платежу по його оплаті.

Вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.

У звязку зі складністю справи, судом 02.09.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 07.09.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ від 23.07.2007р. №0001041501/0 про нарахування Республіканському підприємству «Джанкойське Міжрайпаливо» штрафних санкцій у розмірі 8174,42 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Республіканського підприємства «Джанкойське Міжрайпаливо» (96100, м. Джанкой, вул. Промислова, 3, р/р 260030233514 у КФ ВАТ Інпромбанк, МФО 384481, код ЄДРПОУ 01884567) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кушнова А.О.