Постанова № 11638399, 13.07.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.07.10Справа №2а-6491/10/10/0170 16:44 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Левченко Д.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Сокол А.Ф., представник по довіреності №1 від 05.01.2010 року;

від відповідача - Шилін В.С., представник по довіреності №94/10 від 16.04.2010 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кримелектромашторг"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Кримелектромашторг" - позивач - 19 травня 2010 року звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання дій відповідача по прийняттю рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0007902303 від 06.05.2010 року на суму 24986грн.00коп. протиправними та визнати його нечинним. Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.04.2010 року працівниками податкового органу було проведено перевірку позивача, за результатами якої перевіряючи дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій в КОРО відсутні записи про рух готівки. Позивач зазначає, що грошові кошти, отримані за 20.04.2010 року, були оприбутковані в касовій книзі в повному обсязі, вся сума здана по прибутковому касовому ордеру. Також позивач зазначає про відсутність порушення з його боку в частині відображення суми виручки в книзі обліку розрахункових операцій, оскільки денні звіти за вказані дні були вклеєні в КОРО. Позивач вважає, що вказану перевірку проведено з порушенням встановленого порядку її проведення, передбаченого ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ, оскільки відповідач не був своєчасно попереджений про проведення перевірки, направлення на проведення перевірки виписано на інше підприємство ТОВ «Кримелектромашторг», тоді як позивач є Відкритим акціонерним товариством; направлення на проведення перевірки було вручено продавцю-консультанту без повідомлення про проведення перевірки керівника та головного бухгалтера підприємства.

Заявою від 12.07.2010 року, що надана у судовому засіданні 13.07.2010 року, позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0007902303 від 06.05.2010 року на суму 24986грн.00коп.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти задоволення адміністративного позову заперечував, вважає прийняте рішення про застосування фінансових санкцій законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані у судовому засіданні 13.07.2010 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність застосування фінансових санкцій тим, що під час проведення перевірки позивача встановлено порушення пп.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій. Відповідач вважає, що позивач повинен був здійснити оприбуткування грошових коштів як шляхом підклеювання звітів, так і шліхом здійснення відповідних записів в КОРО. Також відповідач стверджує, що під час проведення перевірки порядок її проведення, встановлений діючим законодавством, порушено не було.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відкрите акціонерне товариство «Кримелектромашторг» (код ЄДРПОУ 05512035, юридична адреса: 95047, АР Крим, м. Сімферополь, Залізничний район, Миколаївське шосе, 3км) зареєстровано як юридична особа 25.07.1996 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджено довідкою з ЄДРПОУ №006470 від 27.05.2008 року (а.с.7). Позивач є платником податків та зборів, на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що підтверджено матеріалами справи, та представниками позивача і відповідача не оспорювалось і не заперечувалось.

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ та Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.2005 року №265/95-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно з законодавством України.

Судом встановлено, що працівниками Державної податкової адміністрації в АР Крим 21 квітня 2010 року проведена перевірка за дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій у відділі реалізації, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, Миколаївське шосе, 3км, де здійснює господарську діяльність позивач. Належність даного господарського обєкта позивачу підтверджена матеріалами справи та представниками позивача і відповідача під час розгляду справи не оспорювалось і не заперечувалось.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірку було проведено на підставі Плану-графіку проведення перевірок обєктів торгівлі, громадського харчування та послуг на квітень 2010 року, затвердженого заступником Голови ДПА в АР Крим (а.с.36-37), направлення на проведення перевірки №951/23-3 від 20.04.2010 року (а.с.38). Суд зазначає, що вказане направлення на перевірку було вручено працівнику позивача ОСОБА_3, що підтверджено її підписом на направленні з зазначенням дати ознайомлення 21.04.2010 року; зазначені обставини представником позивача не оспорюються та не заперечується.

Суд зазначає, що в акті перевірки наявна відмітка про те, що перевіряючим під час проведення перевірки журнал реєстрації перевірок позивача не надано (а.с.39). Зазначені відомості акту представником позивача не оспорююються та не заперечуються.

Як свідчать матеріали справи перевірка проводилась у присутності працівника позивача ОСОБА_3, що підтверджено актом перевірки (а.с.39-40) та представниками позивача і відповідача не оспорюються.

За результатами перевірки складено акт №003700 від 21.04.2010 року (а.с.39-40), в якому вказано, зокрема, про неоприбуткування готівкових грошових коштів в касу в день їх надходження у розділі 2 книги обліку розрахункових операцій позивача відсутній запис про рух готівкових грошових коштів та суму розрахунків за 20.04.2010 року, сума неоприбуткування склала 4997грн.20коп. по Z-звіту №0734.

На підставі викладеного, під час проведення перевірки працівники відповідача дійшли висновку про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320).

Як свідчить надпис на акті перевірки ОСОБА_3 з актом перевірки ознайомлена, зазначила про наявність на місці грошових коштів у сумі 180грн.00коп., отримала копію акту перевірки, що підтверджено її підписами.

Судом встановлено, що на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АРК прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0007902303 від 06 травня 2010 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 24986грн.00коп. (а.с.14) за порушення вимог абзацу 3 пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320) фінансова санкція застосована відповідно до абзацу 3 статті 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (4997,20 х 5).

Вказане рішення було вручено позивачу, що представником позивача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність нарахування та стягнення позивачем фінансових санкцій за порушення абз.3 п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки” від 12.06.1995 року №436/95 за рішенням від 06 травня 2010 року №0007902303 року судом встановлено наступне.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (надалі - Положення №637) визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями).

Відповідно до пункту 2.6 п.2 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися (абзац 1 пункту).

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів (абзац 2 пункту 2.6).

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзац 3 пункту 2.6).

Відповідно до п.3.2. Положення №637 касові операції, що проводяться відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” оформляються згідно з вимогами цього Закону.

У ст.1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” встановлено, що за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки до юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у пятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Суд зазначає, що під час перевірки позивача відповідачем встановлено, що за 20.04.2010 року у позивача відсутні записи в КОРО - в розділі 2 про облік руху готівки та сум розрахунків за фіскальними чеками.

Проте, проаналізувавши матеріали справи, надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що не можна вважати суму у розмірі 4997грн.20коп. такою, що була не оприбуткована виходячи з наступного.

Суд зазначає, що на час розгляду справи позивачем надано суду: квитанцію до прибуткового касового ордеру №220 від 20.04.2010 року про прийнятті від ОСОБА_3 до каси підприємства готівкових коштів в сумі 4997грн.20коп. (а.с.11), виписки з касової книги за 20.04.2010 року (лист №73 а.с.13), що підтверджують оприбуткування грошових коштів в зазначеній сумі в касі підприємства 20.04.2010 року в повному обсязі.

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки сума у розмірі 4997грн.20коп. була проведена позивачем через РРО відповідно до вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, що підтверджується фіскальним звітним чеком (Z-звітами) №0734 (а.с.12). Також позивачем відповідно до вимог п.7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №614 від 01.12.2000 року, фіскальні звітні чеки підклеювались до КОРО - зокрема чек №0734 був підклеєний на відповідній сторінці КОРО, що підтверджено актом перевірки (пункт 2.2.12 акту перевірки).

Таким чином, судом встановлено, що сума у розмірі 4997грн.20коп. оприбуткована позивачем та була облікована в його податковому та бухгалтерському обліку.

Більш того, суд зауважує, що проведення суми у розмірі 4997грн.20коп. через РРО, зазначення її в фіскальній памяті РРО, відображення на роздрукованих та збережених фіскальних звітах, робить неможливим ухилення позивача від сплати податків.

За таких умов стає зрозумілим, що припис п.2.6. Положення №637 щодо необхідності запису сум отриманої готівки у книзі обліку розрахункових операцій набуває суто формальне значення, що повязане з дотримання порядку її ведення.

Отже, суд зазначає, що відсутність запису отриманої позивачем готівки у розмірі 4997грн.20коп. у КОРО, при наявності роздрукованого та збереженого фіскального звітного чеку, означає виключно порушення позивачем порядку ведення КОРО, а не його ухилення від оподаткування зазначеної суми.

Більш того, суд звертає увагу відповідача на те, що одним з основних принципів адміністративного судочинства є пропорційність, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване судове рішення. Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані не обхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш “шкідливі” засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, з приводу чого слід врахувати наступне.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст.19 Закону України „Про міжнародні договори України”).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі „Шмалько проти України” Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мирне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації оспорюваного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.

У справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що застосування на підставі рішення від 06 травня 2010 року №0007902303 фінансових санкцій до позивача у сумі 24986грн.00коп. за порушення вимог Положення №637 слід кваліфікувати як таке, що порушує принцип пропорційності, а матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів.

В силу викладеного, суд приходить до висновку, що в умовах відсутності такої шкоди чи загрози її завдання, до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції. Слід також враховувати, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намір позивача приховувати доходи, отримані за продаж товарів, в наслідок чого на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06 травня 2010 року №0007902303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що до позивача застосовані фінансові санкції на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95.

Однак, суд зауважує, що зазначений Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 встановлює відповідальність за порушення порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, порушення суб'єктами господарської діяльності норм з регулювання обігу готівки, в тому числі встановлює застосування фінансових санкцій за неоприбуткування готівки у каси.

Суд зазначає, як встановлено вище, позивачем було порушено порядок ведення КОРО.

Суд зауважує, що відповідальність за порушення встановленого порядку використання КОРО встановлена Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 року №265/95-ВР.

Отже, за таке правопорушення застосування Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 є необґрунтованим.

Стосовно підстав проведеної перевірки суд зазначає наступне:

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 16 Закону про РРО контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону. Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 розділу 3 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків (додаток 1 до наказу ДПА України від 27.05.2008 р. №355) працівниками органів ДПС здійснюються відповідно до щомісячних планів органу ДПС планові перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі, а також операцій купівлі-продажу іноземної валюти (далі - розрахункові операції) та касових операцій, а також наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій та позапланові перевірки у випадках, передбачених законодавством. Перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій проводяться групою у складі не менше двох посадових осіб органів ДПС за наявності у них службових посвідчень та направлення на перевірку (примірна форма направлення наведена в додатку 8 до Методичних рекомендацій). Направлення виписується окремо на перевірку кожного суб'єкта господарювання у 2-х примірниках (один з яких оформлюється на бланку органу ДПС), що скріплюються гербовою печаткою і підписуються керівником органу ДПС.

Судом встановлено, що перевірка здійснювалась працівниками податкового органу на підставі направлень. Під час розгляду справи представником відповідача також надано суду копії направлень, які містять підпис працівника позивача про отримання одного примірника направлення, при цьому проставлення особистого підпису працівником позивача на перших примирниках направлень позивачем не оспорюється.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений фактичний допуск перевіряючих до проведення перевірки та складення акту перевірки.

Суд зазначає, що пунктами 3.7 та 3.8 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків за результатами проведеної перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів та ліцензій посадовими особами органу ДПС складається акт за формою, встановленою ДПА України. Акт перевірки складається на бланку органу ДПС, за рішенням якого було призначено і проведено перевірку, та реєструється у цьому органі ДПС.

Суд зазначає, що акт перевірки від 21.04.2010 року було складено на бланку ДПА в АР Крим, працівники якої проводили перевірку; після проведення перевірки акт було передано до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується копією акту, що надана представником відповідача під час розгляду справи (а.с.38-39). При цьому матеріалами справи підтверджено, що працівники податкового органу були допущені працівником позивача до перевірки, надали йому на підтвердження своїх повноважень направлення на проведення перевірки.

Разом з тим, суд вважає необхідним погодитись з доводами позивача про порушення порядку проведення перевірки в частині виписки направлення на ТОВ «Кримелектромашторг», тоді як позивач є Відкритим акціонерним товариством. Однак суд зазначає, що в зазначеному направленні також було вказано код ЄДРПОУ перевіряємого підприємства 5512035, що відповідає коду ЄДРПОУ позивача.

Таким чином, на підставі наданих позивачем та відповідачем під час розгляду справи документів суд приходить до висновку, що працівниками податкового органу, що проводили вказану перевірку, були виконані всі вимоги Закону про РРО та Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків. Матеріалами справи підтверджено надання позивачу належним чином оформлених направлень на проведення перевірки, вручення других примірників направлень працівнику позивача, складення акту перевірки, що свідчить не тільки про допуск позивачем до проведення перевірки, але й про її проведення належним чином.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про порушення перевіряючими під час проведення перевірки вимог Закону про РРО.

Крім того, суд зазначає про відсутність з боку податкового органу порушень вимог ст.11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” під час проведення перевірки, оскільки наведеними нормами врегульовано порядок проведення перевірок фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, тоді як проведена перевірка є перевіркою за дотриманням позивачем діючого законодавства під час здійснення розрахункових операцій. Також суд зазначає, згідно з вимогами ст.11-1 та 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” надання позивачу перед початком проведення перевірки наказу про її проведення та направлень на перевірку є умовою для проведення планової або позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, що передбачає перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), тоді як фінансові санкції за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій не є податком або збором.

У даному випадку проведена саме перевірка по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу позивача. Вказана перевірка проведена відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Частиною 1 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Оскільки в даному випадку була проведена перевірка в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що не є перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), то податковим органом дотримано порядок проведення перевірки.

Суд також зазначає, що незалежно від назви посади особи, що реалізовувала товар (надавала послуги) касир або продавець-консультант, проведена перевірка не може вважатися неправомірною, оскільки зазначена особа є працівником позивача, що представником позивача у судовому засіданні не оспорювалось та не заперечувалось, отримала направлення на проведення перевірки та розписалась в акті перевірки про ознайомлення з ним.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок.

Під час судового засідання, яке відбулось 13 липня 2010 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.163 КАСУ постанову у повному обсязі складено 19 липня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0007902303 від 06.05.2010 року, прийняте стосовно Відкритого акціонерного товариства «Кримелектромашторг».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Кримелектромашторг» (код ЄДРПОУ 05512035, юридична адреса: 95047, АР Крим, м. Сімферополь, Залізничний район, Миколаївське шосе, 3км) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кудряшова А.М.