Рішення № 116328427, 27.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року № 320/10955/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду, у якому просить суд:

-визнати дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року протиправними;

-визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони»;

-зобов`язати Верховний Суд відновити нараховування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадового окладу з розрахунку - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та наукову ступінь з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;

-стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення виходячи з положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадового окладу з розрахунку - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та наукову ступінь з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про те, що він з 04.03.2022 року проходить військову службу в лавах Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Починаючи з 19 липня 2022 року позивачу, всупереч положень статей 21, 22, 18, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не виплачується суддівська винагорода. Виплату суддівської винагороди було припинено наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №10-к від 19.07.2022 року «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних сил України в Сили територіальної оборони». Наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №10-к від 19.07.2022 року позивач вважає таким, що суперечить вимогам положень статей 21, 22, 48, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а дії відповідача в частині припинення виплати суддівської винагороди є протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державну казначейську службу України.

До суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав того, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада, у зв`язку з чим, з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу з призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення, середній заробіток не зберігається. Як наслідок, видаючи наказ від 19 липня 2022 року №10-к про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року №3/0/203-22, Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувався виключно нормою статті 119 КЗпП України та внесеними до цієї норми змінами згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій останній підтримав свою позицію викладену в позовній заяві.

Від третьої особи по справі пояснень щодо позову не надійшло.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено судове засідання.

В судовому засіданні 14.06.2023 учасники справи не заперечували, щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим протокольною ухвалою суду від 14.06.2023, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом України серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, 15.01.2014.

Указом Президента України від 07 травня 2019 року № 195/2019 позивача призначено суддею Верховного Суду.

З 14.05.2019 наказом в.о. голови Верховного Суду від 14.05.2019 №849-к, ОСОБА_1 призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційній цивільній суд та зарахований до відповідного штату суду.

Відповідно до листа Верховного суду № 172.2.22-23 від 05.03.2023, суддівська винагорода з розрахунку на місяць становить 344 860,25 грн, що складається з : посадового окладу - 197063 грн; -вислуги років (60 %) - 118237,80 грн; -доплати за науковий ступінь (15%)- 29559,45 грн.

Таким чином, позивач є діючим суддею Верховного суду з 14.05.2019.

За обставинами по справі вбачається, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 29 від 04.03.2022 позивача було зараховано до складу військової НОМЕР_2 на посаду командира міномета мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 .

Наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2022 року № 3/0/203-22 « Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони» позивача було увільнено від роботи зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади, середньої заробітної плати.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до Кодексу законів про працю України та законів «Про оплату праці», «Про відпустки» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зокрема, Законом № 2352 внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю, згідно з якими положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи за працівниками на час призову на військову службу виключено зі змісту цієї статті.

З набранням чинності Законом № 2352 частина третя статті 119 КЗпП містить таку норму:

«За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з наведеним головою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду було видано наказ №_10-к від 19.07.2022 року «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних сил України в Сили територіальної оборони», яким внесено зміни до пункту 1 наказу замінивши слова «зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати» словами «зі збереженням за ним місця роботи і посади» та пунктом другим зазначеного наказу було припинено позивачу збереження середньої заробітної плати з 19 липня 2022 року.

Не погоджуючись з такими діями та наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Також відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 25.02.2023 №830 ОСОБА_1 з 04.03.2022 по теперішній час проходить військову службу у Силах територіальної оборони Збройних Сил України як мобілізований.

Позиція позивача у справі базується на наявності у нього права на щомісячне нарахування та виплату йому суддівської винагороди, не залежно від обставин та фату несення ним наразі військової служби, оскільки право на таку суддівську винагороду зберігається та гарантується Конституцією України та Законом України Про судоустрій та статус суддів, також, враховуючи рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 №24 роз`яснено, що оскільки будь-яких змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів внесено не було, то суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Відповідач в свою чергу вважає свої дії по припиненню нарахування та виплаті ОСОБА_3 суддівської винагороди правомірними вказуючи на положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Таким чином, предметом спору у даній справі є суддівська винагорода, яка є щомісячною виплатою судді, що призупинена до виплати відповідачем з 19.07.2022 у зв`язку із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ, у зв`язку з чим, суд вважає необхідним встановити правомірність чи протиправність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачу суддівської винагороди з 19.07.2022, як вказує в позові позивач, на предмет відповідності таких дій положенням ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених ч. 3 вказаної статті.

За ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України серед іншого визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі суддівська винагорода позивачу не нараховувалася та не виплачувалася з 19.07.2022 відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Суд враховує, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада.

Тобто у статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Вирішуючи питання щодо спірних правовідносин суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, що кореспондується із положеннями ст. 92 Конституції України.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

З огляду на п.3 ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст.135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям також виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 7 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

З огляду на ч.9 ст.135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд наголошує на тому, що Закон № 1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частина 10 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Очевидним є також те, що суддя може не здійснювати правосуддя після відрахування його зі штату та звільнення.

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Суд в даній справі враховує також рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року №24, в якому зокрема вказано, що відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022 року, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів, виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).

19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, відповідно у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінені на слова зберігаються місце роботи і посада. Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям та при вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого, що за усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов`язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода, необхідно звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Відповідно, за суддями збережено на законодавчому рівні та позицією Радою суддів України, яка є вищим органом суддівського самоврядування, забезпечує виконання рішень з`їзду суддів України, контроль за їх виконанням, вирішує внутрішню діяльність судів, зокрема, задля забезпечення дії норм Конституції України, Закону України Про судоустрій та статус суддів, щомісячну виплату щомісячної суддівської винагороди на період проходження військової служби суддею.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на те, що суддя Верховного Суду Калараш А.А. не здійснює правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.

Таким чином, прийняття відповідачем наказу від 19.07.2022 №10-к «Про внесення змін до наказу від 05.03.2022 №3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони», а також безпідставне не нарахування та не виплата судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 19.07.2022, такі дії по призупиненню виплати суддівської винагороди та прийняття наказу, суд вважає протиправними, останні не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені судом порушені права позивача щодо призупиненої відповідачем виплати суддівської винагороди у вказаному періоді, суд вважає необхідним захистити встановлене порушене право позивача та відновити останнє шляхом зобов`язання Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19.07.2022 з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Верховного Суду недоотриману суддівську винагороду, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Метою адміністративного судочинства в силу приписів частини другої статті 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Так, частиною 1 ст.25 БК України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, враховуючи приписи ч.1 ст. 3 Закону №4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Відповідно до п.1-1 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності.

З огляду на наведені вище правові норми, а також враховуючи протиправність дій Верховного Суду щодо невиплати суддівської винагороди, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є також стягнення з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення виходячи з положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі №640/16326/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 109027134).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивача є саме стягнення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає, що зазначення конкретних складових суддівської винагороди позивача у резолютивній частині рішення є зайвим, оскільки ці складові визначені ст.135 Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та відомі відповідному органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд зазначає, що позивачем доведено протиправність дій відповідача, в свою чергу, відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами твердження позивача та не доведено правомірність своїх дій по застосуванню в даному спорі положень Закону № 2352-IX.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 242, 246, 255, 262 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року - протиправними.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони».

Зобов`язати Верховний Суд відновити нараховування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.