Рішення № 11628870, 08.10.2010, Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-494/

2010 рік

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2010 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

в складі: головуючого - судді Тощевої О.О.

при секретарі - Ібрагімової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств про зміну формулювання причини звільнення, стягнення суми розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача 24 лютого 2009 року. Позовні вимоги мотивувала тим, що з 15 квітня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді бухгалтера магазина «Маркет» в смт. Совєтський. Наказом відповідача № 23-Л від 04 лютого 2009 року вона була звільнена з займаної посади у звязку із втратою довіря до неї з причин незабезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей за п. 2 ст. 41 КЗпП України, при цьому при звільненні її примусили написати заяву про відмову від належного ОСОБА_1 при звільненні розрахунку. Позивачка зазначає, що не є матеріально-відповідальною особою, тому наказ про її звільнення є незаконним, у звязку із чим, оскільки 02 лютого 2009 року вона подавала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, просила задовольнити заявлені вимоги, в тому числі, стягнути з відповідача належні їй при звільнення суми, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що в загальному розмірі розрахувала у сумі 19993 гривні 25 копійок.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 повністю підтримали позовні вимоги та посилаючись на викладені у позові обставини наполягали на їх задоволенні, в тому числі зазначили, що обовязок відшкодування суми недостачі, покладений відповідачем на ОСОБА_1, був визнаний незаконним рішенням суду від 20 серпня 2009 року, яке набрало законної сили 01 грудня 2009 року.

У судовому засіданні представник відповідача Пономарьов С.С. позовні вимоги не визнав та посилаючись на обставини, які викладені у письмових запереченнях проти позову, що надавалися суду під час розгляду справи, просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивачки, доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств на посаду оператора компютерного набору магазина «Маркет» в смт. Совєтський, та 07 жовтня 2008 року переведена на посаду бухгалтера зазначеного магазину, що підтверджується наказами відповідача № 80-Л від 15 квітня 2008 року і № 202-Л від 07 жовтня 2008 року, а також узгоджується із записами у трудовій книжці позивачки (а.с. 6, 7, 10).

У ході розгляду справи судом також встановлено, що 14 січня 2009 року між КГРТП КРССТ, в особі директора ОСОБА_4 з одного боку, та членами колективу магазина «Маркет», в тому числі із позивачкою, в особі директора магазина ОСОБА_5 з іншого боку, був укладений договір про колективну матеріальну відповідальність (а.с.3,4).

Відповідно до наказу відповідача № 19 від 30 січня 2009 року у магазині «Маркет» була призначена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей на 02 лютого 2009 року, за результатами якої у магазині було виявлено недостачу на суму 62882 гривні 41 копійка, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи (а.с. 29, 31).

На підставі наведеного, наказом № 23-Л від 04 лютого 2009 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 41 КЗпП України у звязку із втратою довіря до неї з причин незабезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей та до трудової книжки позивачки внесені відповідні записи (а.с. 8, 10).

При цьому, відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви від 04 лютого 2009 року та на підставі наказу генерального директора КГРТП КРССТ № 26 від 04 лютого 2009 року, із заробітної плати позивачки за січень 2009 року і суми компенсації за невикористану відпустку, були утримані суми в рахунок виявленої в магазині недостачі, що підтверджено документально (а.с. 81, 82) та не оспорювалося у судовому засіданні учасниками процесу.

Як вбачається із п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Проте, не зважаючи на положення вказаної вище норми закону, звільняючи ОСОБА_1 з посади з власної ініціативи, відповідач помилково дійшов висновку про наявність винних дій позивачки у незабезпеченні схоронності товарно-матеріальних цінностей в магазині «Маркет», оскільки договір про матеріальну відповідальність з позивачкою, яка займала посаду бухгалтера, укладатися не міг і на неї не могла бути покладена матеріальна відповідальність.

Ці обставини встановлені рішенням Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2009 року, які в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню в цій цивільній справі.

Відтак, формулювання причин звільнення позивачки з посади бухгалтера магазина «Маркет» за п. 2 ст. 41 КЗпП України у звязку із втратою довіря з причин незабезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей є неправильним, у звязку із чим, виходячи з вимог ч. 3 ст. 235 КЗпП України, формулювання причини звільнення ОСОБА_1 підлягає зміні на звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

При цьому, судом встановлено, що позивачка подавала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням 02 лютого 2009 року, що у судовому засіданні не спростовувалося представником відповідача.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення суми розрахунку при звільненні суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не була матеріально відповідальною особою в магазині «Маркет» і не повинна була нести відповідальність за виявлену у магазині недостачу, тому утримання із її заробітної плати 1276 гривень 82 копійки в рахунок погашення недостачі в магазині (а.с. 144) проведено відповідачем незаконно, у звязку із чим, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума розрахунку при звільненні у розмірі 1276 гривень 82 копійки (без утримання податку та інших обовязкових платежів).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд відзначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже було встановлено судом, при звільненні позивачки з займаної посади їй були нараховані підлягаючі до виплати суми у загальному розмірі 1276 гривень 82 копійки (без утримання податку та інших обовязкових платежів), але ця сума була утримана відповідачем в рахунок погашення недостачі в магазині «Маркет», ці обставини не оспорювалися у судовому засіданні сторонами та підтверджуються довідкою-розрахунком (а.с. 144).

Таким чином, суд не вбачає вини відповідача по не виплаті належної позивачці суми при звільненні 04 лютого 2009 року, виходячи з того, що ці суми на момент звільнення були утримані на підставі заяви ОСОБА_1 від 04 лютого 2009 року та відповідного наказу (а.с. 81, 82).

Крім того, на момент утримання цих сум, в тому числі і на момент звернення позивачки із цим позовом до суду, відповідач вважав прийнятий наказ про звільнення позивачки законним, а рішення, яким встановлена відсутність у ОСОБА_1 матеріальної відповідальності перед підприємством, було постановлено 20 серпня 2009 року і набрало законної сили 01 грудня 2009 року.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивачка звернулася до суду із позовом, згідно із відбитком штампу суду, 24 лютого 2009 року (а.с. 1), тобто у межах строків передбачених ст. 233 КЗпП України.

У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі ст.ст. 41 ч. 1 п. 2, 47, 48, 184, 232-235, 237-1, 241-1 КЗпП України, положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправильним формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера магазина «Маркет» в смт. Совєтський у звязку із втратою довіря до неї з причин незабезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера магазина «Маркет» в смт. Совєтський, на звільнення за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, із внесенням відповідного запису до її трудової книжки.

Стягнути з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств (ЄДРПОУ № 01757107) на користь ОСОБА_1 суми розрахунку при звільненні у розмірі 1276 (одна тисяча двісті сімдесят шість) гривень 82 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, - відмовити.

Стягнути з Кооперативного гуртово-роздрібного торгівельного підприємства Кримської республіканської спілки споживчих товариств на користь держави судовий збір в розмірі 51 (пятдесят одна) гривня 00 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя: