Ухвала суду № 11620982, 06.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1721/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" жовтня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Троян Н.М., Романчук О.М.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги прокурора Соломянського району м. Києва, Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторсировина»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Укрвторсировина»звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Соломянському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2008 року № 0000562306/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2010 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ у Соломянському районі м. Києва, прокуратура Соломянського району м. Києва подали апеляційні скарги про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Соломянському районі м. Києва на підставі п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», було проведено невиїзну перевірку ТОВ «Укрвторсировина»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за період вересень 2004 року, які виникли за рахунок від'ємних значень з ПДВ, що декларувались у вересні 2004 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1730/23-06/30010898 від 04.02.2008 року.

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, було виявлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме:

ТОВ «Укрвторсировина»неправомірно завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 1745129,00 грн. по декларації з ПДВ за вересень 2004 року.

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, податковим органом було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.02.2008 р. № 0000562306/0, в якому визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2526720,00 грн., з яких 1684480,00 грн. основного платежу та 842240,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «Укрвторсировина»звернулись до суду з адмінпозовом та просять його задовольнити.

Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог. Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Згідно до пп.7.2.3 та пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

На підтвердження реальності господарських операцій щодо реалізації TOB «Ломресурс», TOB «Металспецекспорт», ТОВ «КМК- Метал»позивачу товару протягом серпня-вересня 2004 року, останнім подано наступні копії документів: договір № 01/04 купівлі-продажу промислових товарів від 29 квітня 2004 року; додаткову угоду від 20 серпня 2004 року до договору № 01/04 від 29 квітня 2004 року, додаткову угоду від 5 серпня 2004 року до договору № 01/04 від 29 квітня 2004 року; акти приймання - передачі товару від 20 серпня 2004 року, від 25 серпня 2004 року, від 31 серпня 2004 року, від 3 вересня 2004 року за якими позивачем було прийнято товар брухт металу та первинних стальних злитків; податкові накладні № 136 від 18.08.2004 року, № 137 від 19.08.2004 року, № 138 від 19.08.2004 року, № 7 від 20.08.2004 року, № 139 від 20.08.2004 року, № 140 від 20.08.2004 року, № 8 від 25.08.2004 року, № 10 від 31.08.2004 року, № 11 від 03.09.2004 року, № 1105 від 23.09.2004 року; ліцензія АА № 549791 від 17.07.2003 року.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган не заперечує, що відомості в цих документах відповідають дійсності, та не спростовує наявність прав на виписку податкових накладних TOB «Ломресурс», TOB «Металспецекспорт»та ТОВ «КМК- Метал».

Отже, ТОВ «Укрвторсировина»сформували податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих продавцями TOB «Ломресурс», TOB «Металспецекспорт»та ТОВ «КМК- Метал».

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування ТОВ «Укрвторсировина»сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцям.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, як випливає з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету»для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Вказаним обставинам також надано правову оцінку у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», відповідно до якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Господарська діяльність TOB «Ломресурс», TOB «Металспецекспорт», ТОВ «КМК- Метал»на момент здійснення правочинів не припинена, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов, оскільки обгрунтування податковим органом про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»при заявлені до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, не узгоджуються з вимогами Закону.

Погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 05.02.2008 року № 0000562306/0 прийнято з порушенням строку, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто після того, як минуло 1095 днів з дня подання податкової декларації.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційних скарг Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва, прокуратури Соломянського району м. Києва відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 11.10.2010 року.