Ухвала суду № 11620858, 30.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3197/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" вересня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого Бєлової Л.В.,

суддів: Кучми А.Ю.,

Бистрик Г.М.

при секретарі Комісаренко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва до субєкта господарської діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс»про стягнення з ТОВ «Ітекс»на користь СГД-ОСОБА_3 вартість наданих товарів у розмірі 39192,00 грн., стягнення з СГД-ОСОБА_3 на користь держави вартість наданих товарів в розмірі 39192,00 грн. ,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2009 року позивач - Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м. Києва звернулась до суду з позовом до субєкта господарської діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс», в якому просив:

- стягнути з ТОВ «Інтекс»(07254, Київська обл., Іванівський р-н, с. Обуховичі, вул. Шляхова, б. 4-А, код ЄДРПОУ 32678456) на користь СГД -фізична особа підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) вартість наданих товарів в розмірі 39 192,00 грн.;

- стягнути з СГД - фізична особа підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2)на користь держави вартість наданих товарів в розмірі 39 192,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачем подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, СГД-ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Харківською районною у м. Києві державною адміністрацією 27.09.2000р. та присвоєно індивідуальний код суб'єкта підприємницької діяльності НОМЕР_1, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ Дарницького району м. Києва, є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 від 25.10.2000р.

У відповіді наданої Іванівською МДШ №617/7/23-040 від 05.12.2008р. на запит Позивача про надання інформації щодо Відповідача-2 повідомила, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Інтекс»анульовано 20.11.2006р., а тому з 2005р. товариство не звітувало до Іванківської МДПІ. Як зазначає Позивач, між Відповідачем-2 (Постачальник) та Відповідачем-1 (Одержувач) 08.02.2008р. було укладено усну угоду, за умовами якої Постачальник зобов'язується поставити, а Одержувач прийняти і оплатити товар загальною вартістю 39 192,00 грн.

Поставка товару підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р., а також податковими накладними №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р. та видатковими накладними №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р.

Зазначена господарська операція була відображена у бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Інтекс».

Позивач зазначає, що на підставі направлення 18.12.2008р. відповідно до плану - графіка проведення документальних перевірок на жовтень місяць 2008р. була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Відповідачем-1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 30.06.2008р.

За результатами перевірки Відповідача-1, податковим органом виявлено порушення: п.п.4.1.4 «а»п.4.1 ст.4 Закону України №2181-111 від 21.12.2000р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1197р. №168/97-ВР та складено акт №222/17/4/2955518214 від 30.12.2008р. де зафіксовано порушення за період, що перевірявся.

На підставі вищевказаного акта було прийнято податкове повідомлення рішення №0000111704/0/1992 від 16.01.2009р. відповідно до якого Відповідача-1 зобов'язано сплатити 56 698,00 грн. за основним платежем та 31 069,00 грн. штрафних (фінансових, санкцій, загальна сума податкового зобов'язання складає 87 767,00 грн.

Позивач наголошує, що укладений договір між Відповідачами призвів до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України.

Враховуючи викладене, Позивач просить суд застосувати до Відповідачів наслідки, що передбачені ст.ст. 207 та 208 ГК України та стягнути із Відповідача-2 на користь Відповідача-1 вартість наданих товарів у розмірі 39 192,00 грн., а з останнього кошти в дохід Державного бюджету України.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй позовній заяві просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними з підстав укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільству, в усіх випадках потребують встановлення та доведення обставин, що підтверджують наявність умислу в діях хоча б однієї зі сторін.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду враховує і той факт, що позивачем ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності субєктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Сторонами по даній справі не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка б набрала законної сили.

Надані позивачем докази в підтвердження того, що за результатами перевірки відповідача-1 позивачем було встановлено факт порушення ним податкового законодавства колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду оцінює критично та зазначає, що ця обставина не є беззаперечною підставою визнання недійсними всіх угод укладених платником податків, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обовязкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Окрім того, товар, який став предметом купівлі-продажу оспорюваної угоди, не виключено із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, повязаних із стягненням виконаного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за спірним усним договором ТОВ «Інтекс»поставило, а СГД-ФОП Самійленка С.Г. прийняв та оплатив поставлений товар, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р., а також податковими накладними №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р. та видатковими накладними №27 від 08.02.2008р., №36 від 07.04.2008р., №50 від 18.04.2008р., №59 від 24.04.2008р., чим виконали договірні зобов'язання. Також, дана господарська операція була відображена у бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Інтекс».

Суд першої інстанції вірно також зазначив, що порушення платниками податків правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством і не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки в протилежному випадку правопорушенням була би несплата податків, а не вчинення правочину.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для визнання спірної угоди нікчемною та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у звязку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала складена в повному обсязі 01.10.2010 року.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді