Постанова № 11619275, 13.08.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.6.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2010 року Справа № 2а-4787/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Глазунової О.О.

та

представників сторін

від позивача - не прибув

від відповідача -не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби

Головного управління юстиції у Луганській області

про визнання дій незаконними, скасування постанови від 17 березня 2010 року

ПВ № 14146434 про закінчення виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, в якому просить:

- визнати дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження по виконавчому листу № 2а-485 незаконними;

- скасувати постанову від 17 березня 2010 року ПВ № 14146434 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Постановою відповідача від 17 березня 2010 року ПВ № 14146434 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн. (постанову отримано позивачем 02 червня 2010 року, про що свідчить штемпель на конверті).

Такі дії державної виконавчої служби позивач вважає незаконними і необґрунтованими, а постанову від 17 березня 2010 року ПВ № 14146434 про закінчення виконавчого провадження такою, що підлягає скасуванню з таких підстав.

Позивач вважає, що пункт 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає таку підставу закінчення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 76 цього Закону (якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншої органу, що видав виконавчий документ), не відноситься до виконавчого провадження по виконавчому листу № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області.

Ігнорування з боку відповідача штрафних санкцій, на думку позивача, не свідчить про здійснення виконавчого провадження у відсутність боржника боржник має юридичну адресу, на цей час не ліквідований, постанову про відкриття виконавчого провадження отримав. Застосування штрафних санкцій не може бути єдиним засобом впливу на боржника державний виконавець мав використати усі можливі міри для виконання рішення суду: накласти арешт на рахунки боржника, звернутися до суду з вимогою змінити спосіб виконання рішення (у разі відсутності можливості виконати рішення) та інше.

Судове рішення, зазначив в позові позивач, є актом судової влади, який постановлений іменем держави і дозволяє здійснити його виконання в примусовому порядку, забезпеченому силою держави. Вищевказана стаття є реалізацією пункту 9 статті 129 Конституції України, яка визначає основні принципи судочинства, одним з яких є саме обовязковість рішень суду. Невиконання судового рішення є порушенням принципів верховенства права та основних принципів судочинства в Україні, які передбачені Конституцією України.

Заявою, яка надійшла через канцелярію суду 05 липня 2010 року за вхідним № 33271, позивач просить розглядати справу за його відсутності, та зазначив, що адміністративний позов підтримує у повному обсязі (арк. справи 15).

Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на позов від 05.08.2010 № 4322/14-32/6, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити і розгляд справи провести за їх відсутності (арк. справи 22-24). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

30 липня 2009 року на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області надійшов виконавчий лист № 2а-485, виданий 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн., за яким 03 серпня 2009 року відкрито виконавче провадження.

На адресу підрозділу неодноразово надходили відповіді від боржника - управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області, в яких повідомлялось, що Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату державної допомоги. Призначення управлінням праці та соціального захисту населення державної допомоги здійснюється автоматично згідно з програмним забезпеченням, яке розробляється та надходить від інформаційно-обчислювального центру на замовлення Міністерства праці та соціальної політики України.

19 листопада 2009 року державним виконавцем відповідно до вимог статей 76, 87 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу на боржника - управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області у розмірі 340,00 грн., яку направлено боржнику для виконання. Оскільки боржником повторно рішення суду не виконано, державним виконавцем 30 листопада 2009 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника у подвійному розмірі 680,00 грн., яку направлено боржнику для виконання, відповіді не надходило.

У звязку із невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем 15 грудня 2009 року направлено подання до прокуратури Словяносербського району Луганської області про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області за невиконання рішення суду. 25 лютого 2010 року на адресу підрозділу надійшла відповідь з прокуратури Словяносербського району Луганської області щодо розгляду вищезазначеного подання, в якій повідомлялось, що за фактом умисного невиконання посадовими особами управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області рішення суду відмовлено в порушенні кримінальної справи у звязку з відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 3 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», а саме коли виконати рішення суду без участі боржника неможливо і державним виконавцем застосовані штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду.

Таким чином, на думку відповідача, дії державного виконавця є правомірними та такими, що вжиті відповідно до чинного законодавства, а тому у задоволенні позову відповідач просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи серед іншого керується принципами:

- верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини;

- законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України є відповідний орган державної виконавчої служби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_1 від 30 липня 2009 року постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 03 серпня 2009 року ВП № 14146434, яку направлено стягувачу, боржнику та Словяносербському районному суду Луганської області, відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн. та надано строк для добровільного виконання (арк. справи 25, 26, 27, 28).

Постановою державного виконавця від 19 листопада 2009 року ВП № 14146434 за невиконання рішення суду на боржника - управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області, накладено штраф у розмірі 340,00 грн. Листом від 19 листопада 2009 року № 3621/14-32/6 боржнику надано строк для виконання рішення суду 3 дні з моменту одержання постанови про накладення штрафу, та попереджено, що у разі ненадходження інформації щодо виконання виконавчого документа, на боржника буде накладено штраф у подвійному розмірі 680,00 грн. У разі подальшого невиконання, при наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення, буде надіслано подання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (арк. справи 29).

Постановою державного виконавця від 30 листопада 2009 року ВП № 14146434 за невиконання рішення суду на боржника - управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області, накладено штраф у подвійному розмірі 680,00 грн. Листом від 01 грудня 2009 року № 7838/14-32/6 боржника попереджено, що у разі подальшого невиконання рішення суду при наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення, буде надіслано подання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (арк. справи 30).

За невиконання рішення суду, у тому числі і на користь ОСОБА_1, державний виконавець вніс до прокуратури Словяносербського району Луганської області подання від 15 грудня 2009 року за № 8170/14-32/6 про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області за ухилення від виконання рішення суду (арк. справи 31-43).

Листом від 31 грудня 2009 року за № 82пр-09 прокуратура Словяносербського району Луганської області повідомила підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, що на підставі статті 99 Кримінально-процесуального кодексу України за фактом умисного невиконання посадовими особами Управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області рішення суду відмовлено в порушенні кримінальної справи у звязку з відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України і розяснила право на оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи до прокурора Словяносербського району Луганської області або до Словяносербського районного суду Луганської області протягом семи діб з дня отримання зазначеної постанови (арк. справи 44).

Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області ані до прокурора Словяносербського району Луганської області, ані до Словяносербського районного суду Луганської області не оскаржував.

Постановою від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 державний виконавець на підставі статей 37, 76, 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн. (арк. справи 46).

Постанову від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 про закінчення виконавчого провадження було направлено ОСОБА_1 02 червня 2010 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на поштовому конверті (арк. справи 6). До суду ОСОБА_1 з даним позовом звернулась 11 червня 2010 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на поштовому конверті (арк. справи 4), тобто в межах строку, встановленого частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн., та постанову від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 про закінчення виконавчого провадження протиправними з огляду на таке.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобовязання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо субєктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

В рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), серія А, № 32, Європейський Суд з прав людини (пункти 40, 41) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Зазначені принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Подаючи заяву про проведення перевірки в порядку судового контролю до найвищого адміністративного суду держави, сторона у спорі домагається не тільки визнання оспорюваного рішення недійсним, а насамперед усунення його наслідків. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У справі «Кайсін проти України» (Case of Kaysin v. Ukraine) (рішення від 27 січня 2001 року, серія А, № 32) Європейський Суд з прав людини ще раз наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обовязкового рішення суду стосовно однієї зі сторони. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невідємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції.

У справі «Бурдов проти Росії» (Case of Burdov v. Russia) (рішення від 07 травня 2002 року, серія А, № 21) Європейський Суд з прав людини зазначив, що державний орган влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про повернення боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права. У справі, що розглядається, не можна було, посилаючись на стверджувані фінансові труднощі, яких зазнавала держава, перешкоджати заявникові отримати вигоду від ухваленого на його користь судового рішення, яке стосувалося компенсації за завдання шкоди його здоров'ю внаслідок участі в обов'язковому порядку в надзвичайній операції у зоні катастрофи на Чорнобильській атомній станції.

Враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов'язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Горнсбі проти Греції», «Кайсін проти України» та «Бурдов проти Росії», суд вважає дії підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн., протиправним, а постанову від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 про закінчення виконавчого провадження протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розвязання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення субєкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії субєкта владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до абзацу 1 пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 13 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 17 березня 2010 року ВП № 14146434 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-485, виданого 27 липня 2009 року Словяносербським районним судом Луганської області, про зобовязання управління праці та соціального захисту населення Словяносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової компенсації при встановленні до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік в сумі 7630,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 18 серпня 2010 року.

СуддяТ.І. Чернявська