Ухвала суду № 116046237, 22.09.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/13321/23

Провадження № 4-с/752/164/23

У Х В А Л А

Іменем України

22.09.2023 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Колдіної О.О.,

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ); боржник: ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м.Києва із скаргою на бездіяльність заступника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), мотивованою тим, що 25.11.2002 державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у ході виконання постанови Голосіївського районного суду №2518 від 13.03.2002 про стягнення з ОСОБА_2 штрафу у розмірі 255,00 грн на користь держави, було накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 23.05.2023 ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про спадщину, однак державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки при отриманні інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено арешт майна боржника.

Заявник стверджує, що за життя ОСОБА_2 сплатив штраф у розмірі 255,00 грн, чим виконав постанову суду. Проте Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на її звернення відмовив у знятті арешту з майна померлого боржника, посилаючись на відсутність на виконанні у Відділі вказаної постанови.

Посилаючись на вказані обставини заявник просить суд зняти арешт, вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешту частини квартири АДРЕСА_1 , який накладений 25.11.2002 постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №637534 (оригінал АА №384320), реєстраційний номер обтяження 1370225.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.07.2023 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

В ході судового розгляду заявниця просила скаргу задовольнити, оскільки наявність арешту майна перешкоджає оформити їй свої права на спадщину

Державний виконавець в судове засідання не з`явився.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 450 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.11.2002 постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві у ході виконання постанови №2518, виданої 13.03.2002 Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 штрафу у розмірі 255,00 грн, накладено арешт на майно боржника, а саме: частину квартири АДРЕСА_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.09.2022 Другою київською державною нотаріальною конторою 12.10.2004 зареєстровано обтяження - арешт частини квартири АДРЕСА_1 , належної на праві власності ОСОБА_2 .

06.10.2022 ОСОБА_2 сплатив штраф у розмірі 255, 00 грн, що підтверджується квитанцією (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 11.11.2022 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №21296.

Згідно зі ст. 57 Закону «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Необхідно враховувати, з якою метою особа звертається до суду, та чи дійсно порушено право особи, з огляду на положення ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, у даному випадку подача скарги про зняття арешту з майна боржника (який помер) в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, є неналежним способом захисту порушеного права спадкоємця, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту.

Зі змісту скарги вбачається, що арешт накладено на майно боржника, яке увійшло до спадкової маси, а скарга містить обставини щодо оспорення/невизнання за спадкоємцем права власності на спірну нерухомість, тобто у даних правовідносинах вбачається спір про право, що свідчить про наявність підстав розгляду у позовному провадженні питання звільнення з-під арешту майна, який накладено постановою виконавця під час вчинення виконавчих дій.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України).

За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України..

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року.

Отже, права заявника як законного представника ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті власника частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , порушені та підлягають захисту у порядку позовного провадження шляхом подачі позовної заяви про зняття арешту з спірної частини квартири боржника (який помер), накладеного в межах виконавчого провадження під час виконання постанови суду.

За таких обставин, в діях державного виконавця відсутні ознаки неправомірності, а процедура зняття арешту з майна в судовому порядку, передбачена законом, визначає звернення до суду з відповідним позовом про зняття арешту з майна.

З огляду на наведене, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що в задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись ст.ст.447 -453 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ); боржник: ОСОБА_2 , відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя