Рішення № 116042054, 19.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2023Справа № 910/11499/23

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (місто Київ)

до Київської міської ради (місто Київ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "МПП "Імпульс" (місто Київ)

про визнання незаконним та скасування рішення,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Крохмальова Я.Е.; Гончаренко О.О.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: Майстренко Л.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення №6707/6748 від 20.06.2023 "Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.09.2023. Цією ухвалою також залучено до участі у справі Приватне підприємство "МПП "Імпульс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

16.08.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та поновлення пропущеного строку для їх подання.

18.08.2023 від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких ПП "МПП "Імпульс" заперечує проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості.

21.08.2023 до суду надійшов відзив на позовну заву, в якому Київська міська рада заперечує проти позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, а також просить суд поновити строк для подання відзиву.

08.09.2023 до суду надійшла відповідь на відзив.

12.09.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про поновлення позивачу пропущеного процесуального строку для подання доказів та долучив подані 16.08.2023 докази до матеріалів справи.

12.09.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 10.10.2023.

05.10.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому він також просить суд поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів.

10.10.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 17.10.2023.

У підготовчому засіданні 17.10.2023 представник позивача підтримала заяву про поновлення строку для подання доказів, представники відповідача та третьої особи проти задоволення означеної заяви заперечували.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" про поновлення процесуального строку для подання доказів, поданий позивачем висновок експерта №1664/1/10-2023 від 03.10.2023 до розгляду не прийнято.

17.10.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.11.2023.

У судових засіданнях 07.11.2023 та 05.12.2023 оголошувалися перерви.

У судовому засіданні 19.12.2023 представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Представник третьої особи проти задоволення позову заперечив. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

19.12.2023 по виходу з нарадчої кімнати суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (позивач) є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї", яке, у свою чергу, являється правонаступником Київського державного автотранспортного підприємства Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України.

Позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об`єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за Договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по Акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.

11.02.1999 між ЗАТ "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та Київською міською державною адміністрацією укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди строком на 25 років для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Договір зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040.

Таким чином, позивач є орендарем земельної ділянки площею 6557 кв. м, яка надана йому в користування для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві.

25.03.2002 між АКБ "Східно-Європейський Банк", як продавцем, та малим приватним підприємством "Імпульс" (третя особа), як покупцем, укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна - частини нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв.м. за адресою вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Дане майно передано покупцю по акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.03.2002.

13.03.2023 Приватне підприємство "МПП "ІМПУЛЬС" звернулось до Київської міської ради зі зверненням №247465202 щодо внесення змін до укладеного з позивачем Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 шляхом визначення третьої особи стороною вказаного договору, оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2002 підприємство набуло право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці (частина нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв. м).

20.06.2023 Київською міською радою (відповідач) прийнято рішення №6707/6748 "Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040", відповідно до якого Рада вирішила:

"1. Унести зміни до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року №88-5-00040 (кадастровий номер 8000000000:88:061:044, площа 0,6557 га), укладеного із Закритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у Шевченківський районі м. Києва, у зв`язку з переходом права власності на нежилі споруди, а саме:

- замінити сторону у договорі "Закрите акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" на сторони "Приватне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" та "Приватне підприємство "МПП "Імпульс".

Позивач з таким рішенням Київської міської ради не погоджується та зазначає, що воно не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню з огляду на відсутність у третьої особи будь-яких прав користування орендованою позивачем земельною ділянкою.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та зазначає, що спірне рішення КМР на сьогоднішній день не виконано, зміни до укладеного з позивачем договору оренди не внесено шляхом укладення відповідної додаткової угоди, тож це рішення не створює для його сторін будь-яких правових наслідків і не підлягає скасуванню; спірне рішення не порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача; а також це рішення відповідає положенням законодавства у сфері земельних відносин.

Третя особа у своїх поясненнях проти задоволення позову заперечує, зазначає про відсутність порушеного даним рішенням права позивача та дотримання Радою вимог законодавства при прийнятті даного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства - безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренди землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Ураховуючи викладене, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.

Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов`язковим.

Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що в разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об`єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача.

Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

Редакція статті 120 ЗК України, чинна на час набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Частиною 9 ЗК України (у чинній редакції) встановлено, що вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті поширюються на випадки переходу спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва від одного суб`єкта такого права до іншого. Вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об`єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об`єкта незавершеного будівництва.

Судом встановлено, що попередній власник придбаного третьою особою нерухомого майна - АКБ "Східно-Європейський Банк", не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

Таким чином, у даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи від попереднього власника такого нерухомого майна.

За таких обставин, судом встановлено обґрунтованість тверджень і доводів позивача про те, що він, як єдиний орендар спірної земельної ділянки, не відчужував об`єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, зокрема і АКБ "Східно-Європейський Банк", тож відповідно в цьому випадку не відбулось переходу належного позивачу права оренди на земельну ділянку до третьої особи.

Враховуючи вищевикладене, оспорюване рішення Київської міської ради суперечить вимогам закону та підлягає скасуванню судом.

Заперечення відповідачів та третьої особи щодо відсутності порушеного права позивача судом відхиляються як безпідставні та такі, що суперечать змісту прийнятого Київською міською радою рішення.

Так, згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суб`єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов`язана сторона. Суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною другою статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що спірне рішення Київської міської ради порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, на користування орендованим майном, спрямоване на зменшення обсягу належних позивачу згідно з договором оренди прав та передачу частини таких прав від позивача до третьої особи.

Відтак позивачем вірно зазначено про порушення його прав, а також правильно обрано передбачений ЦК України спосіб захисту такого порушеного права шляхом визнання незаконним і скасування рішення Ради.

Доводи відповідача та третьої особи про те, що спірне рішення не призвело до зміни умов укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки не внесення таких змін зумовлено незгодою позивача, у той час коли відповідачем волевиявлення на внесення змін до договору оренди висловлено чітко та однозначно.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, доведені, підтверджені належними і допустимими доказами та неспростовані відповідачем, тож позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 "Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040".

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство бакалеї" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 29; ідентифікаційний код 21534734) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.12.2023.

Суддя Т.М. Ващенко