Рішення № 115932803, 15.12.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20181/19

Провадження № 2/752/403/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 грудня 2023 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.,

розглянувши у місті Києві в приміщенні суду, у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець Шмідт Катерина Валеріївна про звільнення майна з-під арешту,

встановив:

30.09.2019 року АТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, яким позивалось до ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець Шмідт Катерина Валеріївна.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що 26.05.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №195/60183. Також між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно - трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.09.2019 року іпотекодержателем зазначеної квартири виступає АТ «Укрсоцбанк».

У зв`язку з невиконанням боржником умов кредитного договору банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на іпотечне майно. Однак реалізувати квартиру на даний час неможливо оскільки постановою приватного виконавця Шмідт К.В. накладено арешт на нерухоме майно відповідача та заборона на його відчуження.

Позивач вважає, що наявність арешту майна порушує права та обмежує його законні права та інтереси, як власника відповідного майна. Тому просить суд звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить АТ «»Укрсоцбанк, а саме трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 34).

Ухвалою від 23.07.2021 року заяву акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено, замінено у справі позивача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк» (а.с. 53).

Ухвалою від 09.01.2023 року в межах розгляду цивільної справи № 752/20181/19-ц витребувано у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. засвідчену копію постанови про арешт майна боржника від 10.07.2018 (а.с. 60).

Підготовче провадження у справі закрито 06.06.2023 року.

У судовому засіданні учасники справи відсутні, про його дату та місце повідомлялися у встановленому законом порядку.

Позивач АТ «Сенс-Банк» подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідач та третя особа приватний виконавець Шмідт К.В. відзив на позов та письмових пояснень на надіслали, про причини неявки суду не повідомили.

Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (нова назва - АТ «Сенс Банк») підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 26.05.2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №195/60183 (а.с. 4).

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26.05.2006 року між сторонами укладено Договір іпотеки № 35.02-09/318, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.С. і зареєстрований в реєстрі за № 1816, предметом якого є трикімнатна квартира номер АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 квітня 2005 року Головним управлінням житлового забезпечення. (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи 10.07.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В., в рамках ВП № 56744828, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/752/1396/15, виданого 14.12.2015 Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №195/60183 від 26.05.2006 року у сумі 201710 доларів США 92 центів, що еквівалентно за курсом НБУ 2637029,64 грн, винесено постанову про арешт майна боржника. Накладено арешт на нерухоме майно: квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 263702,96 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.09.2019 іпотекодержателем об`єкту обтяження, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 зазначено АКБ СР «Укрсоцбанк», боржник за зобов`язанням - ОСОБА_1 . Іпотека зареєстрована 03.08.2007 року реєстратором: приватним нотаріусом Кравченко І.С. (а.с. 15).

Внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк» виникає у AT «Альфа-Банк» з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року.

Як зазначає позивач реалізувати заставне майно на даний час неможливо, оскільки постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП 56744828, виданий 10.07.2018, видавник: приватний виконавець Шмідт К.В. накладено арешт на нерухоме майно відповідача. Дані обставини підтвержується також інформаційною довідкою № 180935904 від 13.09.2019.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Статтями 575, 577 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положень ч.ч. 5-7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, установленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Враховуючи положення ст. 16, 572, 589 ЦК України, а також ст.ст. 1, 3, 5 Закону України «Про іпотеку», ураховуючи роз`яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 56 Закону арешт майна (кошти) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до частини першої та другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс-Банк» посилалось на те, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, а тому іпотекодержатель АТ «Сенс-Банк» реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки і зареєстрував право власності на іпотечну квартиру. Однак позивач позбавлений можливості реалізувати своє майно, оскільки на нього накладено арешт.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» .

У разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 10.04.2018 року у справі № 910/4772/17, від 19.11.2019 року у справі № 137/2080/18- ц, від 16.05.2018 року у справі № 338/1118/16, від 23.10.2019 року у справі № 520/7842/16 та від 30.06.2021 року у справі № 337/800/19.

Таким чином оскільки накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше ніж накладення арешту, суд дійшов висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 33 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 16, 572, 589 ЦК Українист, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: приватний виконавець Шмідт Катерина Валеріївна про звільнення майна з-під арешту, задовольнити.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 92,70 кв.м., жилою площею 46,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений постановою про арешт майна, серія та номер: 56744828, виданий 10.07.2018, видавник: ПВВО м. Києва Шмідт К.В.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , власниця майна за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс- Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714, м. Київ вул. В.Васильківська, 100) судовий збір у розмірі 5 763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Суддя К.Г. Плахотнюк