Вирок № 115920603, 26.12.2023, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Слави, 26, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, 26100, тел.(255)2-19-38

е-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua, сайт: https://na.kr.court.gov.ua, Код згідно з ЄДРПОУ 02896957

26.12.2023смт. Новоархангельськ394/821/23 1-кп/394/105/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого - судді: ОСОБА_1

при секретарях судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю прокурора: ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинуваченого: ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9

потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12

представника потерпілих ОСОБА_13

цивільного позивача ОСОБА_14

представника цивільного позивача ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в смт Новоархангельськ матеріали кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023120000000734 від 27.06.2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Комишувате Новоукраїнського району Кіровоградської області, освіта середня-спеціальна, одруженого, має на утриманні неповнолітня дитина, пільг немає, військовозобов`язаного, стан здоров`я задовільний, працюючого водієм ТОВ "Астрон", раніше не судимого зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України

в с т а н о в и в :

ОСОБА_7 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть малолітнього та двом потерпілим заподіяно тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, за таких обставин:

27.06.2023 близько 15.30 год. в світлу пору доби, керуючи технічно-справним вантажним фургоном марки «MAN TGL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ТОВ «Астрон», здійснював рух по автомобільній дорозі М-30 «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине» зі сторони м. Умань Черкаської області у напрямку м. Кропивницький Кіровоградської області. При цьому, ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (п.1.3 Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну… і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху та позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Так, ОСОБА_7 , рухаючись по вищевказаній дорозі за межами населеного пункту на території Кіровоградської області, Новоархангельської територіальної громади Голованівського району, в порушення п. 2.3 ПДР не стежив за дорожньою обстановкою, яка полягала у наявності дорожнього затору у вигляді зупинених на його смузі руху транспортних засобів, що становили перешкоду для руху, а також попутних автомобілів, які зменшуючи швидкість, наближались до вказаного затору, не вжив елементарних заходів забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених п. п. 12.3., 13.1 ПДР (12.3 У разі виникнення … перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. п. 13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу). Продовжуючи рух у вищезазначеному напрямку, маючи об`єктивну можливість у денну пору доби на рівній прямій ділянці проїзної частини, завчасно виявити по напрямку свого руху дорожній затор та перешкоду для руху, ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху при попутному русі транспортних засобів, яка полягає у дотриманні водієм безпечної дистанції до автомобіля, що рухається попереду, та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, чим грубо порушив вимоги п. п. 13.1, 12.3 ПДР. Своїми протиправними діями та бездіяльністю ОСОБА_7 створив умови, при яких 27.06.2023 близько 15.30 на автомобільній дорозі М-30, на території Новоархангельської територіальної громади Голованівського району Кіровоградської області, на відстані 2040 метрів до повороту ліворуч до села Скалівські Хутори, спочатку допустив зіткнення передньою частиною керованого ним вантажного фургону «MAN TGL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із задньою частиною легкового автомобіля «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався попереду в попутному напрямку, зменшуючи швидкість перед наявним дорожнім затором. Внаслідок зіткнення автомобіль «Hyundai Accent», який на праві приватної власності належить ОСОБА_17 та перебував у користуванні ОСОБА_16 , правою боковою частиною контактував із задньою лівою частиною автомобіля «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,, після чого втративши керованість та перебуваючи у стані заносу, виїхав ліворуч за межі проїзної частини дороги, де зупинився на лівому узбіччі по напрямку свого руху. У подальшому, ОСОБА_7 допустив зіткнення передньою частиною керованого ним вантажного фургону «MAN TGL» реєстраційний номер НОМЕР_1 , із задньою частиною легкового автомобіля «Renault Logan», що перебуває у власності ОСОБА_14 , та який рухався попереду автомобіля «Hyundai Accent», з подальшим некерованим наїздом автомобіля марки «Renault Logan» в задню ліву частину спеціалізованого вантажного фургону «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зупинився на проїзній частині попереду в попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Renault Logan» був затиснутий між вантажними фургонами «MAN TGL» під керуванням ОСОБА_7 та «Mercedes-Benz», який належить на праві приватної власності СТ «Домашній Хліб Поділля» та яким керував ОСОБА_18 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 (б, д), 13.1, 12.3 ПДР малолітній пасажир автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримавши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, помер на місці події.

Крім того в результаті ДТП пасажиру автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя.; пасажиру автомобіля «Hyundai Accent» ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я, строком понад 21 добу.

Прокурор в судовому засіданні зазначила, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України доводиться зібраними у справі доказами, вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді реального позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки . Також просила обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, вказавши, що ОСОБА_7 після проголошення вироку матиме можливість переховуватися , тобто існує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України

Захисник обвинуваченого щодо міри покарання ОСОБА_7 просила не позбавляти обвинуваченого волі та права керування, застосувати положення ст.ст. 75, 76 КК України, вказавши, що її підзахисний здатний реально виконувати всі покладені на нього судом обов`язки, щодо задоволення цивільного позову висловила позицію про відшкодування роботодавцем обвинуваченого ТОВ "Астрон" в тому розмірі, яке прийме суд своїм рішенням.

Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_20 просили суд суворо покарати обвинуваченого та призначити йому максимальне покарання, як цивільні позивачі - просили подані ними цивільні позови задовольнити в частині стягнення моральної шкоди, витрат на правову допомогу, позовні вимоги до страхової компанії просили залишити без розгляду в зв`язку з добровільним вирішенням спору, при цьому цивільний позивач ОСОБА_14 в дебатах відмовився від заявленого ним цивільного позову в повному обсязі.

Представник потерпілих в дебатах підтримав позицію своїх клієнтів у повному обсязі, пояснив, що обвинувачений звертався до нього щодо відшкодування шкоди, проте потерпілі відмовилися, разом з тим, зазначив, що надавав номер картки потерпілої, тобто у обвинуваченого була можливість відшкодувати шкоду.

Представник цивільного позивача ОСОБА_17 - ОСОБА_15 висловив думку виключно щодо цивільного позову, заявленого ним та просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 , визнав себе винуватим у повному обсязі у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті. Визнає, що аварія сталася з його вини, лише не зміг пояснити, як це сталося, бо на якусь мить відволікся чи виключився. Не оспорював факт порушення ним низки пунктів Правил дорожнього руху, зазначених в описовій частині вироку, пояснив, що одразу після ДТП допомагав усунути наслідки аварії, розблоковував автомобіль, щоб потерпілих дістати. Позовні вимоги визнав частково. Він намагався відшкодувати спричинену шкоду, щиро розкаявся, готовий нести справедливе покарання, при цьому, просив розглянути можливість призначення покарання без реального позбавлення волі.

Приймаючи до уваги, що всі учасники не оспорювали обставини, встановлені органом досудового розслідування, прокурор запропонував досліджувати докази у кримінальному провадженні на підставі ч.3 ст.349 КПК України, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позицій, суд, учасникам кримінального провадження роз`яснив положення зазначеної норми закону та визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, тому суд обмежився допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, витрат, пов`язаних із залученням експерта, матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та дослідженням експертних висновків.

Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, обвинувачення, висунуте ОСОБА_7 відповідно до обвинувального акту, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється.

Суд вважає показання обвинуваченого правдивими і достовірними, оскільки вони детально узгоджуються між собою та в повній мірі відповідають фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні іншими доказами. Об`єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді обвинуваченого у суду немає. При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.

Крім того, у суду немає підстав сумніватися в достовірності висновків судових експертиз. Вони проведені з дотриманням встановленого процесуального порядку, компетентними особами, які володіють спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед ними питань і мають тривалий стаж експертної роботи. Висновки експертного дослідження не суперечать іншим зібраним у справі доказам, достовірність яких встановлена судом. За таких обставин, суд, оцінивши експертні висновки, вважає їх обґрунтованими і визнає їх достовірними.

Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і обов`язків. Саме сторона обвинувачення повинна забезпечити подання доказів, на обґрунтування обставин, на які вона посилається.

При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду, а саме: ст. 6 Конвенції, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також рішення ЄСПЛ "Коробов проти України", "Кобець проти України", де зазначається, що при оцінці доказів, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність випливає із достатньо переконливих, чітких, узгоджених між собою висновків.

Статтею 286 КК України передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, зокрема частина 2 стаття кваліфікується як діяння, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження

Згідно постанови ПВС України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті ", що при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 - 288, 415 КК, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У зв`язку з цим суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

Суд, заслухавши прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілих, їх представника, представника цивільного позивача, цивільних позивачів, дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що подія кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_7 , дійсно мала місце за обставин, викладених вище, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена «поза розумним сумнівом».

Органами досудового розслідування було вірно кваліфіковано дії обвинуваченого і суд погоджується з такою кваліфікацією, оскільки предметом даних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, додержання учасниками дорожнього руху безпечних правил експлуатації автотранспорту, як джерела підвищеної небезпеки, та додатковим об`єктом життя, здоров`я, недоторканність і безпеку людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та перебувають під особливою охороною та захистом держави, об`єктивна сторона даного правопорушення визначається трьома обов`язковими ознаками: а) суспільно небезпечним діянням (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечними наслідками (смерть потерпілого); в) причинним зв`язком між діяннями і наслідками, при цьому, правопорушення вчинено з необережності, обвинувачений ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального правопорушення (тяжкого злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Так, порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме п. п. 1.3, 1.5, 2.3 (б, д), 13.1, 12.3 водієм ОСОБА_7 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно небезпечними наслідками, що настали - смертю потерпілого малолітнього та спричиненням тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом потерпілим. Кваліфікуючі ознаки ст. 286 КК України знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Суд зазначає, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, завжди пов`язаний з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, передбачених законами та іншими нормативними актами - Правилами дорожнього руху. Для кваліфікації дій винного за ст. 286 КК України не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений. Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням, що передбачено ст. 286 КК України.

Слід зазначити, що за весь час, відколи ОСОБА_7 має посвідчення водія до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР притягувався лише один раз за ст. 125 КУпАП, що передбачає інші адміністративні правопорушення, в даному випадку - згідно постанови БАБ 789209 від 07.02.2023 року керував транспортним засобом без увімкненого ближнього світла фар.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд виходить з принципів законності справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації призначеного покарання, при цьому керується вимогами ст. 65 КК України, відповідно до якої особі має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, і й виправлення засудженого.

При призначенні покарання, суд також враховує практику Верховного Суду, (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо судової дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до абз. 17 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого. Так, з досудової доповіді, вбачається, що за результатами оцінки особи ОСОБА_7 ризик вчинення повторного кримінального правопорушення середній (6 балів, за шкалою від 5 до 32), криміногенних факторів не виявлено, при цьому він не становить небезпеку для суспільства, в тому числі для окремих осіб, враховуючи позитивні характеристики, рівень особистої реалізованості, наявність активної життєвої позиціі та планів на майбутнє, відсутність шкідливих звичок та кримінальних зв`язків, його щире каяття свідчать про можливість виправлення правопорушника без ізоляції від суспільства.

При цьому, враховуючи роз`яснення, які містяться у ППВС України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує особу обвинуваченого, що за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, на обліку у лікарів - нарколога та психіатра не перебуває, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, що згідно приписів ст. 12 КК України є тяжким злочином, вчиненим з необережності, тобто обвинувачений не мав конкретних мотивів чи умислу на вчинення інкримінованого йому злочину.

Разом з цим, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшуючими покарання обставинами обвинуваченому ОСОБА_7 є активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, яке виразилось у тому, що обвинувачений визнав свою вину та щиро жалкує про вчинення ним кримінального правопорушення, в процесі досудового та судового розгляду справи давав правдиві показання, які посприяли органам правосуддя встановити істину по справі, а також зважаючи на його поведінку як під час досудового слідства, так і під час судового слухання справи, переконав суд у своєму щирому каятті, він бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Крім того, як випливає зі свідчень обвинуваченого та не оспорюється іншими учасниками провадження, ОСОБА_7 після ДТП сам викликав поліцію, попросив викликати швидку допомогу та допомагав розблоковувати автомобіль, в якому знаходилися потерпілі ОСОБА_20 та ОСОБА_19 , намагався усунути заподіяну ним шкоду, тобто суд вважає за доцільне визнати як пом`якшуючу обставину, передбачену п.2-1 ст. 66 КК України - надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину , а також повне та беззастережне визнання вини, вчинення злочину вперше.

Обтяжуючою покарання обставиною згідно обвинувального акту зазначено - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини. Проте суд не погоджується із вказаним, оскільки, обвинуваченому ОСОБА_7 інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке характеризується такою обов`язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини, тому травмування чи загибель малолітньої дитини в результаті ДТП не охоплювались і не могли охоплюватись умислом обвинуваченого, тобто умислу завдати тілесних ушкоджень саме малолітній особі обвинувачений не мав, а тому правові підстави для врахування передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 67 КК обставини, яка обтяжує покарання, відсутні. Разом з тим, слід зазначити, що посилання на таку обставину, що підлягає виключенню, не впливає на вид та розмір призначеного покарання.

Разом з тим, злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, хоча і відноситься до злочинів вчинених з необережності, однак належить до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і в даному випадку призвів до непоправних наслідків у виді смерті малолітньої особи, що стосується охоронюваної державою найважливішої соціальної цінності - життя і здоров`я людини; грубому порушенню ПДР, які водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом з іншого боку покладає обов`язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за ч.ч.1,2 ст. 286 і ст.287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

Суд вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами в даному випадку може бути доцільним, але в мінімальному розмірі, адже на час вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_7 не перебував в стані алкогольного сп`яніння, з моменту отримання водійського посвідчення, не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, передбачених ст. 130 КУпАП, та зважаючи на ту обставину, що робота водія є основним видом його заробітку.

З урахуванням конкретних обставин, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, характер допущених обвинуваченим порушень Правил безпеки дорожнього руху, їх наслідків, суд вважає необхідним, крім основного покарання призначити обвинуваченому такий вид додаткового покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік. Такий розмір додаткового покарання на думку суду буде повною мірою відповідати характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.Колегія суддів зазначає, що санкція ч. 2 ст. 286 КК надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.

Із врахуванням всіх обставин справи, призначаючи вид і міру покарання, суд оцінюючи особу обвинуваченого, який не є суспільно небезпечною особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, обставини вчинення кримінального правопорушення та вжиття обвинуваченим заходів для усунення негативних наслідків його вчинення, дані про особу обвинуваченого, позитивні характеристики, те, що він має міцні соціальні зв`язки, на утриманні неповнолітню дитину, на момент вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп`яніння, його ставлення до вчиненого, досудову доповідь, позицію прокурора, тяжкі невідворотні наслідки, що настали у вигляді загибелі малолітнього, думку потерпілих, які просили призначити покарання пов`язане з реальним позбавленням волі, надаючи оцінку доводам сторони захисту зазначає, що обвинувачений вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому розкаявся та сприяв у розкритті злочину, намагався після ДТП надати необхідну допомогу потерпілій, а також в подальшому намагався компенсувати завдану потерпілому шкоду, однак потерпілий відмовився отримувати компенсацію, тому суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям в межах санкції ч.2 статті 286 КК України з призначенням додаткового покарання .

Підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст.ст. 69 та 75 КК України, з врахуванням вчиненого та особи обвинуваченого, суд не знаходить. Так, звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку або із застосуванням ст. 69 КК України у даному випадку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню обвинуваченого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами та не буде таким, що відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України. До того ж, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин, коли наслідками кримінального правопорушення стала смерть особи, не вплине на формування суспільної думки інших осіб про неприпустимість грубого порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Разом з цим, згідно положень ст. 69-1 КК України при наявності обставин, передбачений пп.1,2 ч.1 ст. 66 КК України, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк покарання не може перевищувати двох третин максимального строку виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі з урахуванням приписів ст.69-1 КК України явно буде відповідати вимогам справедливості та меті покарання.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи». Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним ("Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року).

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Вирішуючи заявлені у даному кримінальному провадженні цивільні позови, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до положень ч. 2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно вимог статті 129 цього Кодексу за результатами розгляду позову суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно положень ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як передбачено ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Верховним Судом України в п. 2 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Вина обвинуваченого у спричиненні шкоди потерпілим в судовому засіданні доведено повністю та не оспорюються обвинуваченим.

Судом встановлено, що внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, настала смерть потерпілої малолітньої особи - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який отримавши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, помер на місці події. Крім того в результаті ДТП пасажиру автомобіля «Renault Logan» ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя. Спричинення цих наслідків перебуває у причинному зв`язку із діяннями ОСОБА_7 , а саме вчиненням ним ДТП. Таким чином, у судовому засіданні достовірно встановлено, що моральна шкода потерпілій завдана внаслідок неправомірних дій обвинуваченого і полягає вона в тому, що в результаті смерті її сина тяжкість вимушених втрат є непоправною та такою, яку неможливо компенсувати у будь-який спосіб.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно п. 5 вказаної Постанови, під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У постанові ВС від 03.10.2019 у справі № 709/1173/17, постанові ВС від 23.03.2023 у справі № 127/35822/21, постанові ВС від 31.01.2023 у справі № 535/171/20 та інших зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає з урахуванням: характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо); стану здоров`я потерпілого; тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах; ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, якщо потерпілий посилається на втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, кожну з них необхідно довести.

Водночас, визначаючи суму моральної шкоди суд повинен виходити з того, що такий розмір має бути достатнім для покриття дійсної моральної шкоди, але не надмірним. На це звернула увагу судів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. І хоча у тій справі йшлося про відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок незаконного кримінального переслідування особи, загальний висновок усе ж таки стосується будь-якої моральної шкоди. Зводиться він до того, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Слід зауважити, що розмір заявленої моральної шкоди у цій справі становив від 100 до 3 000 000 тисяч гривень на особу, залежно від ступеня шкоди, завданої конкретному потерпілому. Стільки, скільки були заявлені потерпілими. Це значно більше, ніж буває у подібних справах, проте через те, що різні потерпілі по-різному оцінили розмір своїх душевних страждань, у загальному він не видається співмірним об`єктивним втратам кожного з потерпілих.

В матеріалах справи містяться висновки експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи в даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_20 та ОСОБА_12 від 21.11.2023 року, згідно якого випливає, що потерпілим завдано моральних страждань, ситуація є психотравмуючою, рекомендований розмір відшкодування шкоди з психологічної точки зору становить для ОСОБА_12 432 мінімальних заробітних плат, а для ОСОБА_20 - 1152 мінімальні заробітні плати.

На підставі вказаних висновків потерпілими було збільшені позовні вимоги , де вони просили стягнути на користь ОСОБА_20 моральну шкоду в сумі 7488000 гривень, а на користь ОСОБА_12 - 2808000 гривень.

Виходячи зі ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, спричинених потерпілій ОСОБА_20 , їх наслідків, у результаті яких настала смерть її сина, глибини і тривалості фізичних, душевних та психічних страждань, завданих потерпілим ОСОБА_20 та ОСОБА_12 , які вони зазнали у зв`язку зі смертю їх дитини, враховуючи принципи розумності та справедливості, а також те, що моральна шкода не є способом збагачення, зважаючи на висновки експерта, на переконання суду не є співмірним тим фізичним та душевним стражданням, які переніс кожен з потерпілих внаслідок вчинення щодо них злочину.

Отже, виходячи із засад розумності, виваженості, співмірності та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань, а також і те, що моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи, незважаючи на експертні висновки, суд вважає, що позов потерпілих ОСОБА_20 та ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає за необхідне визначити заподіяну потерпілій ОСОБА_20 моральну шкоду в розмірі 1500000 гривень, а ОСОБА_12 - 1000000 гривень.

При цьому суд також виходить із загальних засад кримінального провадження - принципів верховенства права, рівності перед законом і судом, принципу поваги до людської гідності, змагальності та доведеності перед судом переконливості поданих доказів. Суд приходить до твердого переконання, що визначений розмір завданої моральної шкоди є достатнім і співмірним.

Крім того, позовні вимоги щодо стягнення витрат по наданню правової допомоги ОСОБА_12 та ОСОБА_20 у розмірі по 16000 гривень кожному підлягають задоволенню.

Позовні вимоги ОСОБА_20 та ОСОБА_12 , які були заявлені до АТ "СГ"ТАС" підлягають залишенню без розгляду в зв`язку із поданням їх представником в судове засідання до дебатів відповідної заяви, оскільки між ними та страховою компанією узгоджена виплата в позасудовому порядку.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_11 щодо стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень, суд виходить з наступного:

Положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до п.п. 3, 5 та 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Слід зазначити, що позивачем ОСОБА_11 не надано жодного доказу на підтвердження того, що їй було сприченено моральну шкоду.

За вказаних обставин, у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_11 до ТОВ "Астрон" слід відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_14 підлягає залишенню без розгляду в зв`язку із заявленням ним у судових дебатах відповідного клопотання.

Щодо обгрунтованності цивільного позову, заявленого представником цивільного позивача ОСОБА_17 , суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України -кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Правило відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки сформульоване у частині другій статті 1187 ЦК України. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу

Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на наведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року зроблено висновки, відповідно до яких у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Автомобіль «MAN TGL 12.180» д.р.н. НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений ОСОБА_7 був забезпечений страховим полісом АТ3496245 ВТ «СГ» ТАС» (приватне) про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що свідчить поліс внутрішнього ОСЦПВВТЗ. Вказаний поліс передбачає ліміт відповідальності страховика за шкоду завдану майну в розмірі 160 000 грн.

Позовна заява підлягає задоволенню частково.

Так відповідно, до висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12023120000000734 від 17.08.2023 року №2764/23-27 ринкова вартість КТЗ Hyundai Accent, реєстраційний НОМЕР_2 , станом на 27.06.2023 складає: 326140 грн 80 коп. Вартість відновлюваного ремонту КТЗ Hyundai Accent, реєстраційний № НОМЕР_2 , становить на 25.07.2023 складає: 571539 грн. 30 коп. Вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ Hyundai Accent, реєстраційний № НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, станом на 27.06.2023 складає: 326140 грн 80 коп.

При обрахуванні суми відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок ДТП береться до уваги показник матеріального збитку завданого власнику КТЗ, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ..

Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Основні засади цивільно-громадянських відносин сторін при виконанні випадків необхідності відшкодування збитків або відшкодування майнової шкоди визначені Цивільним кодексом України. В Національному стандарті № 1 наведено також поняття «прямі збитки» та механізм його визначення. В Методиці застосовується поняття «матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу та наведена методика його визначення. «Прямий збиток - поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості об`єкта оцінки без урахування неотриманих майбутніх вигод».

Згідно п.4 Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ3496245 ВТ «СГ» ТАС» (приватне), який міститься в матеріалах кримінальної справи, страхова сума за шкоду, заподіяну майну становить 160 000 гривень.

Із врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що розмір відшкодування матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Астрон» на користь ОСОБА_17 становить 166 140 грн 80 коп. (матеріальна шкода завдана власнику КТЗ Hyundai Accent - 326140 грн 80 коп. мінус страхова сума за шкоду заподіяну майну відповідно до полісу №АТ/3496245 - 160 000 грн. = 166 140, 80 грн.) При цьому, із страхової компанії слід стягнути на користь ОСОБА_17 страхову суму в межах заявленого страхового ліміту, що становить 160 000 гривень.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні на залучення експертів відповідно до ст. 124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його вина доведена в повному обсязі.

Заходи забезпечення кримінального провадження в кримінальному провадженні передбачені ст. 131 КПК України.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

В даному кримінальному провадження ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда було накладено арешт на автомобілі марки MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки Huyndai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3 та вантажний фургон «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_4 . Слід зазначити, що питання про скасування арешту на автомобілі марки MAN TGL, та марки Huyndai Accent вирішено ухвалою Новоархангельського районного суду від 25.12.2023 року до судових дебатів у справі. Арешт, накладений на автомобіль «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_4 скасовано ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05.09.2023 року. Разом з тим, не вирішено питання щодо арештованого автомобіля марки «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Крім того, необхідність забезпечення збереження речових доказів на час ухвалення судового рішення відпала, тому арешт тимчасово вилученого майна підлягає скасуванню. За вказаних обставин слід скасувати арешт, накладений на автомобіль «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що на праві власності належить ОСОБА_14 , питання щодо скасування якого не вирішувалося.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Обвинувачений ОСОБА_7 був затриманий в порядку ст.208 КПК України 28.06.2023 року, 29.06.2023 року щодо обвинуваченого слідчим суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда був обраний запобіжний захід - тримання під вартою без визначення розміру застави, котрий неодноразово продовжено. Ухвалою суду від 23.11.2023 року зазначений запобіжний захід продовжено із визначенням обвинуваченому ОСОБА_7 заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку внесено та 28.11.2023 року ОСОБА_7 було звільнено з-під варти.

Що стосується заявленого клопотання прокурором про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає що такий запобіжний захід є необґрунтованим так як характеристики обвинуваченого є позитивні, має стійкі соціальні зв`язки, суд також враховує поведінку обвинуваченого під час вчинення злочину та після його вчинення, а саме те, що останній не мав намір ухилятися від відповідальності, який проявляв належну процесуальну поведінку, добросовісно з`являвся у всі судові засідання, мав належну поведінку і під час досудового розслідування, не переховувався від органів досудового розслідування, суду та не вчинив інше кримінальне правопорушення. При цьому, суд вважає що обвинуваченому до набрання вироком законної сили слід залишити запобіжний захід у виді застави з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Такий запобіжний захід є достанім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII. Таким чином, відповідно до ч.5 ст.72 КК України, строк попереднього ув`язнення зараховується судом у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосоване попереднє ув`язнення, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, суд вважає за необхідне врахувати це у своєму рішенні, тобто у строк відбування покарання зарахувати ОСОБА_7 строк перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за можливе обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 127-129, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.

В силу вимог ст. 72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з моменту затримання 28.06.2023 року по 28.11.2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Початок відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили та фактичного його звернення до виконання.

Відповідно до ч.3 ст. 55 КК України строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами ОСОБА_7 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді застави до вступу вироку законної сили залишити без змін з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до суду із встановленою періодичністю за викликом; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати за проведення судових інженерно-транспортних, транспортно-товарознавчих та психологічних експертиз в даному кримінальному провадженні в сумі 72888 / сімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім/ гривень 90 копійок.

Скасувати накладений відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11.07.2023 року арешт на автомобіль марки «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2016 року випуску, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 12.07.2018 року, виданого ТСЦ 1242, належить ОСОБА_14 .

Речові докази - автомобілі марки MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки Huyndai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_3 та вантажний фургон «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_4 , які знаходяться на території спеціального майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Кіровоградській області за адресою вул. Інженерів, 1 м. Кропивницький - повернути за належністю.

Цивільний позов ОСОБА_14 до ТОВ "Астрон" та АТ "СГ"ТАС" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_20 та ОСОБА_12 до АТ "СГ"ТАС" про відшкодування матеріальної шкоди - залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_20 до ТОВ "Астрон" про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Астрон" на користь ОСОБА_20 моральну шкоду в сумі 1500000 / один мільйон п`ятсот тисяч/ гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_20 до ОСОБА_7 про відшкодування витрат на правову допомогу - задовольнити

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_20 витрати на правову допомогу в розмірі 16000 /шістнадцять тисяч/ гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_12 до ТОВ "Астрон" про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Астрон" на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в сумі 1000000 / один мільйон / гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_12 до ОСОБА_7 про відшкодування витрат на правову допомогу - задовольнити

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 витрати на правову допомогу в розмірі 16000 /шістнадцять тисяч/ гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ТОВ "Астрон" та АТ "СГ"ТАС" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_17 до ТОВ "Астрон" та АТ "СГ"ТАС" про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з АТ "СГ"ТАС" на користь ОСОБА_17 страхове відшкодування, за шкоду завдану вчиненням кримінального правопорушення в сумі 160 000 / сто шістдесят тисяч / гривень.

Стягнути з ТОВ "Астрон" на користь ОСОБА_17 майнову шкоду в сумі 166 140 / сто шістдесят шість тисяч сто сорок/ гривень 80 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вирок може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду через Новоархангельським районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Повний текст вироку негайно після проголошення резолютивної частини згідно ч.15 ст.615 КПК України вручити учасникам судового провадження.

Роз`яснити, що інші учасники судового розгляду мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику, який не був присутній в судовому засідання, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня.

Суддя