Ухвала суду № 115902845, 25.12.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

25 грудня 2023 року Справа №200/7349/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

18 грудня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Маріупольського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідач, Маріупольський РТЦК), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 18 грудня 2023 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправними та необґрунтованими дії Маріупольського РТЦК стосовно зобов`язання ОСОБА_1 прибути до Маріупольського РТЦК;

- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського РТЦК стосовно визнання ОСОБА_1 особою, яка не підлягає мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати Маріупольський РТЦК визнати, що ОСОБА_1 не підлягає мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та внести відповідні записи до облікової даних ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності відповідача порушено його право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації.

19 грудня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22 грудня 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просив невідкладно вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії по відношенню до позивача, а саме примусові (виклики, оголошення в розшук з метою доставки до відповідача тощо) та мобілізаційні (призов за мобілізацією до лав Збройних Сил України тощо) заходи.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив таке.

За твердженням позивача, основним підґрунтям для виникнення спірних правовідносин у цій справі є тиск з використанням адміністративного ресурсу відповідача на позивача, оскільки позивач виступає представником позивачів у справі № 200/4840/23 та справах №№ 200/6818/23, 200/7095/23, 200/6916/23, які подібних справі № 200/4840/23.

20 грудня 2023 року Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі Донецькій ОТЦК) та Маріупольський РТЦК подали апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/4840/23, в якій ОСОБА_1 є представником позивача.

Позивач стверджує, що одночасно із цим він отримав інсайдерську інформацію, що з метою його усунення від участі в апеляційному провадженні у справі № 200/4840/23 в якості представника позивача та вчинення перешкод для подальшого збору доказів та повідомлення в правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення колишнім начальником та нинішнім заступником начальника Донецького ОТЦК, посадові особи Донецького ОТЦК вимагають від Маріупольського РТКЦ оголосити ОСОБА_1 у розшук з метою затримання та доставлення до Маріупольського РТЦК, складання адміністративного протоколу та мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, ігноруючи підстави, за якими позивач звільняється від мобілізації.

Позивач вважає, що це не випадковий збіг обставин.

Стверджує, що підставою для оголошення його в розшук мають стати вимоги Маріупольського РТЦК, зазначені в листі від 03 жовтня 2023 року № 01/1870, вимоги якого оскаржуються в межах цієї справи.

З огляду на це ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 150-152 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Маріупольському РТЦК вчиняти дії по відношенню до позивача, а саме примусові (виклики, оголошення в розшук з метою доставки до відповідача, тощо) та мобілізаційні (призов за мобілізацією до лав Збройних Сил України, тощо) заходи.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд виходить з наведених нижче міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Види забезпечення позову визначені ст. 151 КАС.

П. 2 ч. 1 ст. 151 КАС передбачено, що позов може бути забезпечено, з-поміж іншого, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Ч. 3 ст. 151 КАС визначені види забезпечення позову, застосування яких не допускається.

Порядок розгляду заяви про забезпечення позову визначений нормами ст. 154 КАС.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 151 КАС про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч. 6 ст. 154 КАС).

Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі ч. 5 ст. 242 КАС при застосуванні норм ст. ст. 150-154 цього Кодексу суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18, від 26 грудня 2019 року по справі № 640/13245/19, від 05 липня 2022 року у справі № 380/13491/21, а також в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Щодо доводів на обґрунтування заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень слід зазначити таке.

Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Проаналізувавши доводи позивача, викладені у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що жоден, з наведених ОСОБА_1 аргументів, не є свідченням очевидної протиправності дій та бездіяльності Маріупольського РТЦК, які є предметом спору.

Для перевірки наведених позивачем аргументів необхідне всебічне та повне з`ясування фактичних обставин у справі. Висновок про правомірність/протиправність дій та бездіяльності Маріупольського РТЦК та їх відповідність/невідповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд може зробити лише на наслідками розгляду справи по суті.

Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність оспорюваних дій та бездіяльності Маріупольського РТЦК, а також про те, що вони явно суперечать вимогам закону, порушують права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив.

Отже, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС підстави забезпечення позову в даному випадку відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС підставою для забезпечення позову є існування таких обставин, які можуть призвести не до будь-яких ускладнень для виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, а лише до істотних ускладнень чи взагалі до унеможливлення виконання рішення чи ефективного захисту прав.

Позивач не зазначив, які саме істотні та невідворотні наслідки настануть у разі, якщо не буде вжито заходів забезпечення його позову шляхом заборони Маріупольському РТЦК вчиняти дії по відношенню до позивача, а саме примусові (виклики, оголошення в розшук з метою доставки до відповідача, тощо) та мобілізаційні (призов за мобілізацією до лав Збройних Сил України, тощо) заходи, а також не надав докази на підтвердження ймовірності настання та істотності цих наслідків.

Таким чином, підстави забезпечення позову, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС, в даному випадку також відсутні.

Вжиття заходів забезпечення позову з наведених ОСОБА_1 підстав не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Так, позивач стверджує, що з метою його усунення від участі в апеляційному провадженні у справі № 200/4840/23 в якості представника позивача, вчинення перешкод для подальшого збору доказів та повідомлення в правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення колишнім начальником та нинішнім заступником начальника Донецького ОТЦК, посадові особи Донецького ОТЦК вимагають від Маріупольського РТКЦ оголосити ОСОБА_1 у розшук з метою затримання та доставлення до Маріупольського РТЦК, складання адміністративного протоколу та мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, ігноруючи підстави, за якими позивач звільняється від мобілізації.

Однак інститут забезпечення позову це механізм, покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Між тим, створення умов для участі ОСОБА_1 в апеляційному провадженні у справі № 200/4840/23 в якості представника позивача, для збору ним доказів у вказаній справі, подання повідомлень про вчинення кримінального правопорушення тощо, перебувають поза межами предмета спору у справі № 200/7349/23.

В заяві про забезпечення позову не наведені обставини, з якими ч. 2 ст. 150 КАС пов`язує застосування заходів забезпечення позову. Суду не надані докази існування таких обставин. Твердження позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, ґрунтуються на непідтвердженій інформації та власних умовиводах заявника.

Також суд враховує, що забезпечення позову ОСОБА_1 у спосіб, про який він просить, за своїми правовими наслідками по суті є задоволенням позову без розгляду справи по суті, що є неприпустимим.

В даному випадку застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не забезпечить збереження балансу інтересів сторін та неузгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.

3. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 25 грудня 2023 року.

Суддя Т.О. Кравченко