Рішення № 11588621, 04.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

04 жовтня 2010 р. Справа 11/115-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок

«Мегаполіс», м. Запоріжжя

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 44994,24 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача не зявився;

від відповідача ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 03.07.2010р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором постачання № 1750 від 25.05.2009р. в загальному розмірі 44 866,79 грн., з яких: 43094,60 грн. - основний борг, 1540,28 грн. - пеня, 231,91 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідності до умов договору позивач згідно накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 43216,98 грн., за який останній зобовязався провести розрахунки у відповідності з положеннями 5.2 договору. В порушення взятих на себе зобовязань відповідачем проведено лише часткові розрахунки в сумі 700 грн., з яких часткова сума спрямована на погашення заборгованості, що виникла до 31.03.2010р., а часткова, в розмірі 122,38 грн. на погашення заборгованості за накладною № 219983056 від 31.03.2010р..

Таким чином, станом на 01.07.2010р. заборгованість відповідача становить 43094,60 грн..

Відповідач у відзиві заперечує проти позову посилаючись на те, що обставини викладені в позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки товар відповідачем отримано лише за накладними № 219983056 від 31.03.2010р. та № 219983058 (их) від 31.03.2010р.. Накладні № 219985979 (их), № 219985976 (квд), № 219985977 (окз), 219985978 (их), 219985979 (квд), 219986088 (окз), 219986089 (их), № 219986090 (квд), які вказує позивач, як підставу позовних вимог не можуть підтверджувати наявність заявленої до стягнення заборгованості, оскільки не є належними доказами, так як не містять підпису та печатки відповідача.

Крім того відповідач зауважує, що починаючи з 06.04.2010р. він припинив господарську діяльність.

В судовому засіданні 30.09.2010р. судом оголошено перерву до 04.10.2010р..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

25 травня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс»(позивач, за договором Постачальник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Покупець) укладено договір за № 1750 за умовами якого, позивач зобовязався передавати у власність відповідача товар, а відповідач зобовязався приймати товар та оплачувати його у відповідності до положень розділу 5 даного договору.

Як встановлено судом, позивач на виконання умов договору згідно накладних № 219983056 від 31.03.2010р., № 219983058 (их) від 31.03.2010р. поставив відповідачу товар на 2907,96 грн..

Відповідно до п. 5.2. договору остаточний термін оплати отриманої Покупцем партії товару складає 7 календарних днів з моменту одержання товару Покупцем за накладною.

Зі змісту позовної заяви та пояснень представників сторін випливає, що в рахунок оплати отриманого товару відповідачем внесено в касу позивача грошові кошти в сумі 700 грн..

При цьому, сторонами не надано доказів в підтвердження даної обставини, тоді як відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а отже суд вважає, що дана обставина не доведена.

Таким чином, за відповідачем існує заборгованість в розмірі 2907,96 грн.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 2907,96 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимоги про стягнення 1540 грн. пені та 213,91 грн. 3% річних.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що за порушення строків розрахунків, передбачених даним договором, Покупець виплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»розрахунок пені та трьох відсотків річних, судом встановлено, що до задоволення підлягають суми 135,96 грн. пені та 20,32 грн. 3% річних.

Щодо заявлення до стягнення заборгованості за накладними № 219985977 (окз) від 20.04.2010р., № 219985976 (квд) від 20.04.2010р., № 219985978 (их) від 20.04.2010р., № 219985975 (их) від 20.04.2010р., № 219985979 (квд) від 20.04.2010р., № 219986090 (квд) від 22.04.2010р., № 219986088 (окз) від 22.04.2010р., № 219986089 (их) від 22.04.2010р. в загальному розмірі 40309,02 грн. суд зауважує наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Позивач стверджує поставку товару за вищевказаними накладними посилаючись на ту обставину, що відповідачем було виписано довіреності на отримання товару за накладними, в яких вказано номер накладної та суми поставки.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені якої складений документ; зміст, обсяг та підстава для здійснення господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Подані позивачем накладні таким вимогам не відповідають, оскільки в них не зазначено посаду особи зі сторони одержувача товару, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та відсутня печатка відповідача, що позбавляє можливості ідентифікувати вказану особу.

Судом також на беруться до уваги посилання позивача на довіреності, як докази отримання товару за вказаними накладними, зважаючи на таке.

Відповідно до положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 відпуск цінностей фізичній особі приватному підприємцю не потребує пред'явлення довіреності у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, установи, організації за наявності в неї таких документів: паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу; Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, якщо приватний підприємець одержує цінності особисто, довіреність на їх отримання не потрібна. У разі, якщо підприємець доручає отримати цінності іншій особі, така особа має пред'явити постачальнику довіреність.

Зазначені позивачем довіреності не відповідають приписам наведеної норми, оскільки вони виписані на фізичну особу підприємця ОСОБА_1., тобто відповідачем виписано довіреності на своє імя на отримання цінностей.

При цьому, позивачем не надано доказів уповноваження відповідачем інших осіб на отримання у позивача товару згідно накладних № 219985977 (окз) від 20.04.2010р., № 219985976 (квд) від 20.04.2010р., № 219985978 (их) від 20.04.2010р., № 219985975 (их) від 20.04.2010р., № 219985979 (квд) від 20.04.2010р., № 219986090 (квд) від 22.04.2010р., № 219986088 (окз) від 22.04.2010р., № 219986089 (их) від 22.04.2010р..

До того ж суд зауважує, що форма довіреностей на які посилається позивач не відповідає Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на одержання цінностей, оскільки довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей видається на відповідних бланках, (додаток 1 до Інструкцій).

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено отримання відповідачем товару за накладними № 219985977 (окз) від 20.04.2010р., № 219985976 (квд) від 20.04.2010р., № 219985978 (их) від 20.04.2010р., № 219985975 (их) від 20.04.2010р., № 219985979 (квд) від 20.04.2010р., № 219986090 (квд) від 22.04.2010р., № 219986088 (окз) від 22.04.2010р., № 219986089 (их) від 22.04.2010р., а тому позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (21000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс»(69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 96, код 25484884) 2907 (дві тисячі девятсот сім) грн. 96 коп. боргу; 135 (сто тридцять пять) грн. 96 коп. пені; 20 (двадцять) грн. 32 коп. - 3% річних; 30 (тридцять) грн. 64 коп. - витрат зі сплати державного мита та 16 (шістнадцять) грн. 07 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Копію рішення направити позивачу.

Повне рішення складено 08.10.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 96)