Ухвала суду № 115795730, 20.12.2023, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/4982/23

Провадження № 2-п/461/90/23

УХВАЛА

про повернення заяви про перегляд заочного рішення суду

20.12.2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі головуючого судді Стрельбицького В.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за №461/4982/23 від 19.09.2023 року за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк», в особі представника Гавриленко Яни Яковлівни, до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення у цивільній справі за №461/4982/23 від 19.09.2023 року за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк», в особі представника Гавриленко Яни Яковлівни, до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.10.2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику термін для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Копія ухвали скерована заявнику за адресою вказаною у поданій суду заяві.

На адресу суду 19.12.2023 повернуто поштове повідомлення разом із довідками поштового відділення з позначкою про неможливість вручення у зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з частиною 8 статті 285 ЦПК України, до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положеннястатті 185цього Кодексу.

Частиною 3 статті 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначеністаттями 175і177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, у справі, станом на час постановлення цієї ухвали, заяв чи клопотань від заявника (тобто відповідача у справі), які б свідчили про виконання ухвали суду від 26.10.2023 року не надходило. Враховуючи наведене, оскільки у визначений судом строк недоліки заяви про перегляд заочного рішення не усунуті, вона вважається неподаною та підлягає поверненню.

Ухвалюючи дане рішення суд також враховує наступне.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) є однією із основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Як наведено у рішенні ЄСПЛ Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021, хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені. У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або, принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і, схоже, не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці. У зв`язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.

Також, оскільки однією з обставин, які стали підставою для залишення заяви про перегляд заочного рішення без руху була несплата судового збору за подання згаданої заяви, суд вважає за необхідне звернути увагу ОСОБА_1 на положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд. Водночас, здійснення та реалізація такого права залежить від дотримання та виконання певних умов, тобто встановленої законом процедури, зокрема від необхідності сплати судового збору.

Конвенція, Рекомендація № R (81)7 щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Водночас, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та практику ЄСПЛ, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір сама по собі не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. ЄСПЛ виходить із того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий його розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя (див., зокрема, пункти 6876 рішення у справі «Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania» від 26 липня 2011 року).

У даному випадку від заявника не надано жодних доказів та не наведено жодних доводів щодо несплати судового збору.

Виходячи з наведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для повернення наведеної заяви відповідачу.

У відповідності до ч. 7ст. 185 ЦПК України,слід роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись ст.185, 285, 353 ЦПК України,

постановив:

заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за №461/4982/23 від 19.09.2023 року за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк», в особі представника Гавриленко Яни Яковлівни, до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, вважати неподаною та повернути заявнику.

Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо будуть усунуті обставини, що стали підставою для її повернення.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 20 грудня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький