Рішення № 115771493, 20.12.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/240/17

№ 2/183/107/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору таким, що не укладався, -

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 289,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 28.09.2008 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою, що затверджені наказом, та Тарифами Банку, які викладені на офіційному сайті позивача складає між нею та Банком відповідний договір.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався Умовами та Правилами надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт надає згоду на встановлення кредитного ліміту за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до Умов та Правил банківських послуг. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання, друга сторона не може пропонувати свої умови договору.

Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору, надав відповідачу кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, а позичальник зобов`язалась погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту у встановлений строк не виконав, у зв`язку з чим станом на 30.11.2016 року виникла заборгованість у розмірі 22 289,48 грн., з яких:

- 2073,76 грн. заборгованість за кредитом;

- 15896,78 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 2781,35 грн. заборгованість за пенею та комісією;

- 500,00 грн. штраф (фіксована частина);

- 1037,59 грн. штраф (процентна складова).

Зазначену суму заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача, а також покласти на неї судові витрати.

19 листопада 2019 року відповідачем по справі подано відзив з уточненнями на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків, права банку на повернення грошових коштів були порушені у 2008 року, прострочена заборгованість відповідача виникла станом на 02.12.2008 року, а отже з цього часу почався перебіг строку позовної давності. У даному випадку застосовується загальний строк позовної давності, який становить 3 роки. Отже, строк звернення до суду з заявленими вимогами сплив 03.12.2011 року.

До того ж, з наданих позивачем документів відсутні відомості про номер, тип та строк дії картки, інформація щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, відсоткової ставки, тощо. В матеріалах справи відсутній документ; що вказує на рух коштів за поточним рахунком, відкритим на ім`я відповідача.

Відповідач зазначає, що наведене у позовній заяві твердження про підтвердження нею згоди на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між сторонами договір, є безпідставним та неправильним, оскільки даний договір укладено із недодержанням письмової форми, а «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можна вважати складовою частиною даного договору, оскільки останні не містять підпису позичальника.

16 грудня 2019 року позивач надав суду відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача, зазначених нею у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що форма даного договору є додержаною, бо в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі.

Тарифи розмір винагороди за послуги Банку; є невід`ємною частиною Договору. Їх перелік може бути змінений та доповнений, про що власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач відзначає, що виконання позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 11 років, позичальник в банк за фактом неправильного нарахування відсотків жодного разу не зверталась, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок і повністю з ними погодилась, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення які вона здійснювала. Доказом підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може служити розрахунок заборгованості, виписка по розрахунку.

Також з матеріалів справи чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3% (36 % річних), вказано розміри комісій та штрафів тощо.

Крім того, суду було надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувалась грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінал в касах магазинів, а отже отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій неможливе без наявності картки.

В свою чергу, ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернулась до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в якому просила суд визнати кредитний договір № б/н від 16.08.2013 року укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриваиБанк» таким, що не укладався.

Позивач за зустрічним позовом в своїй заяві спростовує доводи позивача, на які останній посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, та зазначає наступне.

ОСОБА_1 стверджує, що ніякого кредитного договору від 16.08.2013 року з АТ КБ «ПриватБанк» не укладала та кредитні кошти від банку не отримувала, як і не отримувала ніякої пластикової картки.

Відповідно до вимог чинного законодавств, правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі, з чого виходить, що банк при передачі позивачу за зустрічним позовом кредитної картки повинен був отримати від неї відповідну розписку. Проте матеріали справи вказаної розписки не містять, що ставить під сумнів факт отримання і користування позивачем за зустрічним позовом кредитною карткою та саме існування договірних відносин між сторонами.

Позивач за зустрічним позовом не заперечує, що нею 16.08.2013 року подавались до АТ КБ «ПриватБанк» документи для отримання кредиту, однак запевняє, що в надані кредиту їй було відмовлено, про що свідчить відсутність в банку ксерокопії її податкового коду.

До того ж, кредитний договір на який посилається відповідач за зустрічним позовом укладено з недодержанням письмової форми, у зв`язку із чим він вважається нікчемним.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення заявлених вимог, у зв`язку з чим звернувся до суду з відзивом на зустрічний позов, в якому, ще раз надав пояснення по справі та підтримав доводи викладені ним у відповіді на відзив на позовну заяву.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом зауважує, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із зустрічним позовом. Про укладення між сторонами кредитного договору № б/н від 28.09.2008 року позивач за зустрічним позовом дізналась у день його підписання 28.09.2008 року, з цього часу вона активно користувалась кредитними коштами, сплачувала внески на погашення заборгованості, жодного разу з претензіями до відділень банку не зверталась.

Ухвалою суду від 07 лютого 2017 року відкрито провадження по справі (а.с. 25).

07 червня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення по справі № 183/240/17, яким задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , а саме:стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.09.2008 року станом на 30.11.2016 року у розмірі 22289,48 грн., яка складається з 2073 грн. заборгованості за кредитом; 15896,78 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2781,35 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1037,59 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 35-36).

05 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення по справі № 183/240/17 (а.с. 43-46).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.04.2023 року головуючою суддею по справі призначено Сороку О.В. (а.с. 48).

Ухвалою суду від 22 серпня 2019 року скасовано заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року по справі № 183/240/17 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. (а.с. 55-56).

Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору таким, що не укладався залишено без руху (а.с. 168-169).

Ухвалою суду від 03 грудня 2019 року об`єднано в одне провадження позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору, таким, що не укладався (а.с. 213-214).

Ухвалою суду від 03 грудня 2019 року вжито заходи для забезпечення доказів (а.с. 215-217).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с. 254).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення (а.с. 260-261).

В судовому засіданні представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надав суду пояснення по суті позову, позовні вимоги за первісним позовом підтримав, заперечив проти задоволення зустрічного позову.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог за первісним позовом, заявлений ним зустрічний позов підтримав.

Суд, заслухавши доводи сторін та дослідивши подані докази, з точки зору належності й допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

28.09.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 9).

АТ КБ «ПриватБанк» зі своєї сторони повною мірою та належним чином виконав умови кредитного договору, що підтверджено випискою по картковому рахунку відповідача за період часу з 01.09.2008 по 29.07.2019 роки, із якої вбачається, що ОСОБА_1 тривалий час безперервно та активно користувалась кредитними коштами, знімала з банківської картки готівку, розраховувалась у магазинах, здійснювала платежі по погашенню заборгованості (а.с. 84-86).

Як зазначає банк у позові, відповідачу встановлений кредитний ліміт у розмірі, що 16.04.2012 року був збільшений до 2 000,00 гривень (а.с. 98).

Із довідки АТ КБ «ПриватБанк» № 30.1.0.0/2-20180410/1346 від 09.08.2019 р. встановлено, що згідно кредитного договору б/н від 31.03.2004 року, ОСОБА_1 отримала картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , зі строком дії останньої до 03.2015 року (а.с. 105).

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором виконувала не належним чином та не повною мірою, внаслідок чого, за розрахунком банку, станом на 30.11.2016 року виникла заборгованість у розмірі 22 289,48 грн., з яких:

- 2073,76 грн. заборгованість за кредитом;

- 15896,78 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 2781,35 грн. заборгованість за пенею та комісією;

- 500,00 грн. штраф (фіксована частина);

- 1037,59 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 5-8).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

До правовідносин щодо стягнення заборгованості суд вважає за доцільне застосувати наступні норми законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Позивач з посиланням на положення ч. 1 ст.634ЦК України зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1050ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредита, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит пенею, комісією та штрафами.

Анкета-заява позичальника від 28.09.2008 року не передбачає собою можливість, розмір та порядок нарахування відсотків та неустойки.

В наданих позивачем розрахунках вбачається одностороння зміна процентної ставки. Так позивачем при нарахуванні відсотків спочатку застосовувалась процентна ставка (поточна) 36,00%, з 01.01.2013 року 30,00 %, 01.09.2014 року 34,80 %; з 01.04.2015 43,20%. Пунктом 1.1.3.2.4 наданих до суду Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин, що суперечить ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України. Жодного доказу на підтвердження отримання відповідачем повідомлення від позивача про зміну процентної ставки до позову не надано.

Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Тарифи та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», як невід`ємні частини договору.

Однак, матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цим витягом з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» ознайомилась відповідач та погодилась з ними, підписуючи Анкету-заяву.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час пере укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.09.2008 року шляхом підписання заяви-анкети.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що відсутні підстави про стягнення з відповідача нарахованих відсотків та неустойки.

Але, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за відсотками та неустойкою нарахованими на кредит, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 28.09.2008 року.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.

У свою чергу, відповідач звернулася до суду із письмовою заявою про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

За змістомст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно дост.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 Цивільного кодексу Українипередбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу Українивизначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Згідно пункту 1 частини другоїстатті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно дост.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначаєтьсястаттею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5ст.261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина першастатті 259 ЦК України).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другоїстатті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зістаттею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у Постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

Із матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору б/н від 28.09.2008 року, а отже і кінцевий термін погашення заборгованості, відповідає строку дії наданої відповідачу банківської картки чинної до березня 2015 року.

Суд приходить до висновку про те, що строк позовної давності у даному випадку позивачем пропущений не був, оскільки останній звернувся із вказаним позовом до суду 07 червня 2017 року.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що з часу визначеного для повного погашення кредиту до моменту звернення позивача до суду пройшло менше трьох років, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності.

За вказаних обставин суд приходить до переконання про часткове задоволення основного позову, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 073,76 гривень, а в іншій частині позову, - слід відмовити.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 1600,00гривень.

Вирішуючи зустрічний позов, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права, а саме.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених закономабо домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами першою, третьою статті 215ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третійстатті 203 ЦК України, волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

У тому випадку коли сторона не виявляла своєї волі до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тоді правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо простої письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частини другої статті 16ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У даній справі, позивач за зустрічним позовом звернулась з вимогою про визнання недійсним кредитного договору, яку аргументувала тим, що даний договір укладено з недодержанням письмової форми, який до того ж не містить підпису позичальника.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зробила висновки, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання самостійного позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), яка не встановила підстав для відступу від зазначених висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

На підставіст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі ОСОБА_1 пред`явила вимогу про визнання кредитного договору недійсним з мотивів його неукладеності (недодержання письмової форми договору, не підписання договору та неотримання коштів за ним), а отже, обрав неналежний способом захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним, що також є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обрання позивачем за зустрічним позовом помилкового способу захисту, який не установлений законом та є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 95, 141, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.09.2008 року, що виникла станом 30.11.2016 року, у розмірі 2073,76 гривень (дві тисячі сімдесят три гривні 76 копійок), що складає тіло кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 600,00 гривень (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , - відмовити.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору таким, що не укладався.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Сорока О.В.