Рішення № 115717919, 18.12.2023, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року Справа № 480/9873/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 за період з 2019 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2019 року по 2022 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача зі служби військовою частиною не проведено з нею остаточний розрахунок, а саме за час проходження служби позивачу не надавалася додаткова оплачувана відпустка, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, а також не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно в повному обсязі та невиплати грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 за період з 2019 року по 2022 рік включно, є протиправними, оскільки право позивача на них передбачено чинним законодавством, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідач у жодному випадку не відмовляв позивачу у виплаті грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна. Згідно довідки на вартість речового майна, що належить до видачі позивачу загальний розмір грошової компенсації за неотримане речове майно складає 113363,95 грн. У вересні 2023 року позивачу частково перераховано грошову компенсацію у сумі 2103, 28 грн. Позивач знаходиться у черзі на отримання вказаної грошової компенсації, яка буде сплачена найближчим часом. На даний час у відповідача відсутні бюджетні асигнування для виплати грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, і тільки після перерахування Адміністрацію Державної прикордонної служби України таких асигнувань на рахунок НОМЕР_5 прикордонного загону - грошова компенсація буде виплачена позивачеві в повному обсязі.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2019 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, представник відповідача зазначив, що посади, на яких перебувала позивач під час проходження військової служби в НОМЕР_5 прикордонному загоні, в період з 2019 по 2023 роки не входять до Додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702 Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах, а тому у позивача відсутнє право на грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

На даний час постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702 в цій частині Додатку 4 є чинною, ніким не скасованою, а тому виконання цього наказу є обов`язком всіх без винятку військових частин Державної прикордонної служби України.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, вважає їх не обґрунтованими та безпідставними, просить задовольнити позов у повному обсязі. Зазначає, що позивач в спірний період працювала на посаді інспектора прикордонної служби, а тому має право на нарахування та виплату відповідної суми компенсації.

Судом відкрито провадження, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебувала на військовій службі у відповідача та наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №755-ОС з позивачем було припинено (розірвано) контракт та з 31.08.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 12-13).

Спірним у даній справі є не нарахування та невиплата позивачу грошова компенсація щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 за період з 2019 року по 2022 рік включно та щодо невиплати грошової компенсації при звільненні за неотримане речове майно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в зазначеній частині позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення у разі звільнення з військової служби, а не, наприклад, при звільненні з військової служби, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 №14 (а.с. 33) грошова компенсація за неотримане речове майно до виплати становить суму 111663,49 грн.

Вказану суму станом на момент розгляду справи відповідачем у повному обсязі не відшкодовано, доказів на спростування вказаного відповідачем не надано. Згідно розрахункового листа за вересень 2023 року позивачу виплачено суму за не отримане речове майно частково, а саме у розмірі 2135,31 грн (а.с. 34).

Отже, сума яка підлягає виплаті позивачу за неотримане речове майно, з урахуванням виплаченої суми, становить 109528,18 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, не заперечує право позивача на виплату суми грошової компенсації за неотримане речове майно, несплату пояснює відсутністю фінансування. Зазначає, що виплата усією суми буде здійснення після надходження від Адміністрації Державної прикордонної служби Украйни відповідних коштів.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно, яка становить різницю між нарахованої суми до виплати згідно довідки №145 в сумі 111663,49 грн. та виплаченої 2135,31 грн., що становить 109528,18 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 109528,18 грн.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2019 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" затверджено, зокрема "Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку".

Тобто право на щорічну додаткову відпустку у військовослужбовців, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, виникло з 2012 року, з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2012 № 702.

Відповідно до Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, посади на яких перебував позивач з 2019 по 2022 роки під час проходження служби, відноситься до посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.

Судом враховується, що відповідно до довідки від 22.09.2023 №12/1942-23-вих (а.с.31) в спірний період позивач працювала на посадах:

- з 12.12.2018 по 16.12.2019 - інспектор прикордонного контролю 1 категорії третьої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Хутір Михайлівський (тип А) відділу прикордонної служби Конотоп І категорії (тип А) НОМЕР_5 прикордонного загону (І категорії) Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;

- з 16.12.2019 по 31.07.2020 - інспектор прикордонного контролю 1 категорії - технік (фахівець зв`язку) третьої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип А) відділу прикордонної служби Конотоп І категорії (тип А) НОМЕР_5 прикордонного загону (І категорії) Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України;

- з 31.07.2020 по 03.09.2021 - інспектор прикордонного контролю 1 категорії - перекладач третьої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 І категорії (тип Б) НОМЕР_5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України;

- з 03.09.2021 по 12.12.2022 - інспектор прикордонної служби 1 категорії - перекладач третьої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 І категорії (тип Б) НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України;

- з 12.12.2022 по 18.08.2023 - інспектор прикордонної служби 3 категорії - санітарний інструктор третьої групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби сімнадцятої " прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) четвертої прикордонної комендатури (з місцем дислокації н.п. Середина Буда) НОМЕР_5 прикордонного загону.

Враховуюче зазначене, позивач в спірний період працювала інспектором 1 категорії (з 12.12.2022 інспектором 3 категорії) у відділенні інспекторів відділу прикордонної служби.

Додаток 4 до вказаної постанови від 01.08.2012 № 702 містить перелік військових посад у відділеннях інспекторів прикордонної служби Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Згідно даних офіційного сайту Державної прикордонної служби України , посади інспектора прикордонної служби ( ІНФОРМАЦІЯ_3 та інспектора прикордонного контролю (https://dpsu.gov.ua/ua/Inspektor-prikordonnogo-sluzhbi-sluzhby-1-kategorii) обов`язки вищезазначених посад, є аналогічні за змістом, військовослужбовець здійснює прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна у пунктах пропуску через державний кордон.

Також, суд зазначає, що згідно даних офіційного сайту Державної прикордонної служби України відділення або група інспекторів прикордонної служби це підрозділ, який безпосередньо виконує завдання з охорони державного кордону України на ділянці відділу прикордонної служби у визначений час, здійснює прикордонний контроль і пропуск через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, виявляє та припиняє правопорушення, протидію яким законодавством України віднесено до компетенції Держприкордонслужби (https://dpsu.gov.ua/ua/slovnik-terminiv).

Таким чином, суд зазначає, що позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи в спірний період посади, передбачені Додатком 4 до Постанови № 702, зокрема п. 4 додатку 4, мала право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідач не надав жодних доказів того, що посади на яких перебувала позивач не передбачені згідно до Додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702.

Відтак, позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, зокрема, у період з 12.12.2018 по 12.12.2022, визначені додатком 4 до Постанови № 702, під час проходження служби мала право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст.10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19).

Тому, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702.

Відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів в підтвердження надання позивачу додаткової відпуски у спірний чи здійснення йому компенсації за невикористану додаткову відпустку за будь-якою з визначених законами підставою.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за спірний період.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем допущена саме протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за спірний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 01.01.2019 до 31.12.2022 включно та зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 01.01.2019 до 31.12.2022 (включно), виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Разом із тим, згідно змісту позовних вимог, судовий збір позивачем не повинен бути сплачений за вимоги, що пов`язані із нарахуванням та виплатою грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, оскільки дані виплати є складовою грошового забезпечення, яке повинно бути виплачено під час звільнення позивача, і не підлягають оплаті судовим збором згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", то з відповідача підлягає відшкодуванню сума судового збору тільки за вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію неотриманого під час проходження служби речового майна.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 04.09.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А.; копію акту виконаних робіт №02-09/23 від 04.09.2023, копію квитанції прибуткового касового ордера №02-09/23 від 04.09.2023 на суму 2500,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, складення позовної заяви не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать її зміст та обсяг.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи наявність заперечень відповідача щодо розміру витрат, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я у період з 01.01.2019 до 31.12.2022 (включно).

Зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) (а/с 103, м.Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 01.01.2019 до 31.12.2022 (включно), виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) (а/с 103, м.Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 109528,18 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) (а/с 103, м. Суми, Сумська область, 40030, ідентифікаційний код 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) суму судового збору у розмірі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета