Рішення № 115681541, 14.12.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року Справа № 160/27294/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/27294/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

19.10.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , при призначенні пенсії період роботи з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року в комбінаті громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ним віку півтора роки 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.08.2023 року №045650004642 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області: зарахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії, період роботи з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року в комбінаті громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ним віку півтора роки 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно, повторно розглянути мою, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заяву від 04.08.2023 року про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом правової оцінки.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 19.10.2023 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 24.10.2023 року залучено до участі у справі №160/27294/23 у якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 24.10.2023 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:

- пенсійної справи позивача;

- заяви позивача про призначення пенсії від 04.08.2023 року;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.08.2023 року №045650004642 про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відомості/інформацію щодо зарахування/незарахування спірних періоду роботи/догляду за дитиною позивача;

- відомості/інформацію щодо підстав відмови позивачеві у призначенні пенсії згідно поданої нею заяви від 04.08.2023 року та інші докази щодо суті спору.

27.10.2023 року позивачем долучені додаткові докази по справі.

15.11.2023 року відповідачем 2 на адресу суду надіслано відзив на позовну заяву позивача. Долучені витребувані докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 14.12.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Ухвалою суду від 24.10.2023 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ухвалою суду від 24.10.2023 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/27294/23.

Відповідачем 1 отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Вказують, що оскаржувані дії та рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірними та скасуванню не підлягають.

В обґрунтування такої позиції вказують, що розглянувши заяву та додані до неї документи, відповідачем 1 правомірно та обґрунтовано 11.08.2023 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком за №045650004642 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 20 років.

Вказують, що згідно частини 2 ст. 26 Закону у разі відсутності стажу, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року: від 20 до 30 років.

Згідно рішення про відмову в призначенні пенсії, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, страховий стаж Позивача становить 15 років 06 місяців 03 дні, що відповідно є недостатнім для призначення пенсії.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04 серпня 2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком відповідно частини 2 ст. 26 згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До заяви позивачем було додано диплом про навчання, документи про підтвердження стажу роботи, свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, трудову книжку та інші документи, що підтверджується розпискою-повідомленням №1230 від 04.08.2023 року.

Згідно положень п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування після реєстрації заяви та копій документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засобами програмного забезпечення документи Позивача розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області для розгляду питання призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №045650004642 від 11.08.2023 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком за відсутності передбаченого законом страхового стажу.

У цьому рішенні від 11.08.2023 року про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком, відповідач 1 зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви:

- за наданими документами до страхового стажу не зарахований період роботи з 01.07.1981р. по 15.02.1994 р., згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки запис після звільнення завірений не чітким відтиском печатки (не можливо ідентифікувати назву підприємства);

- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорту, а також немає іншої інформації, що підтверджує факт догляду.

У рішенні вказано, що пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до 01.01.2004 встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта. У разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, особою в заяві про призначення/перерахунок пенсії зазначається відповідна інформація.

Отже, для зарахування періоду роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючу довідку.

Враховуючи вищезазначене відповідачем 1 було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно п.2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 20 років.

Також, вказано, що дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату з 03.08.2025 року.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача 1 щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону № 1058- IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно частини 2 ст. 26 Закону у разі відсутності стажу, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року: від 20 до 30 років.

Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Як вбачається з копії трудової книжки позивача та згідно матеріалів справ, ОСОБА_1 01 липня 1981 року наказом №1-к від 01.07.1981 року ОСОБА_3 була прийнята в комбінат громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по переводу з Красногвардійського тресту їдалень кондитером 3 розряду (запис №4 у трудовій книжці).

01.08.1984 року наказом №68-к від 01.08.1984 року переведена буфетницею 3 розряду столової №1030 (запис №5 у трудовій книжці).

17.10.1988року наказом №99-к від 17.10.1988 року переведена кондитером 4розряду (запис №6 у трудовій книжці).

09.03.1989року наказом №23-к від 09.03.1989 року переведена

буфетницею 4 розряду (запис №7 у трудовій книжці).

28.08.1992 року наказом №13-к від 28.08.1992 року кваліфікаційною комісією комбіната присвоєний 5 розряд буфетниці і переведена буфетницею 5 розряду(запис №8 у трудовій книжці).

Наказом №15-к від 15 лютого 1994 року позивача було звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується записом №9 у її трудовій книжці.

Встановлено, що у запису про звільнення підпис інспектора відділу кадрів Коцеруби, тобто особи, яка уповноважена здійснювати записи в трудовій книжці, завірена печаткою відділу кадрів підприємства.

На титульному розвороті трудової книжки позивача НОМЕР_2 виконаний запис про зміну її прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , виданого відділом ЗАГС Жовтневого району 26.06.1982 року, завірений підписом інспектора відділу кадрів Коцеруба і чітким відбитком печатки відділу кадрів підприємства.

В обох записах наявний підпис однієї й тієї ж особи - інспектора відділу кадрів Коцеруби і відбиток однієї й тієї ж печатки.

Встановлено, що 26 червня 1982 року япозивач у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 »,

ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач народила сина ОСОБА_2 та знаходилась з 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Так, судом встановлено, що у своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу відповідач 1 зазначив, що за наданими документами до страхового стажу не зарахований період роботи з 01.07.1981р. по 15.02.1994 р., згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки запис після звільнення завірений не чітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства).

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача, у періоди, які незараховані відповідачем, вона працювала:

- з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року в комбінаті громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Слід зазначити, що на час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Також, порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Нечіткий відтиск печатки в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження періоду роботи позивача з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач 1 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року

Щодо незарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до досягнення ним трирічного віку

Згідно ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і

на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Згідно матеріалів справи, до заяви про призначення пенсії від 04.08.2023 р оку позивачем додавалось, окрім іншого, і свідоцтво ІV НОМЕР_4 про народження дитини - сина ОСОБА_2 , видане 29 грудня 1982р. відділом запису актів громадянського стану Жовтневого району м.Дніпропетровська.

Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у свідоцтві ІV-299014 від 29 грудня 1982 р., відповідачем у рішенні про відмову у призначенні пенсії не наведено.

Згідно спірного рішення, позивачеві період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку незараховано так як відсутня відмітка про отримання паспорта.

У рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідачем 1 також зазначено, що пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637, визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта. У разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення 3-річного віку, особою у заяві про призначення/перерахунок пенсії зазначається відповідна інформація.

Проте, слід вказати, що згідно пункту 11 Порядку №637 (чинного на момент виникнення спірних відносин), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Встановлено, та не заперечується Пенсійним органом, позивачем до заяви про призначення пенсії було надано відповідне свідоцтво ІV-299014 про народження дитини - сина ОСОБА_2 , видане 29 грудня 1982 р. відділом запису актів громадянського стану Жовтневого району М.Дніпропетровська, копію трудової книжки серії НОМЕР_5 , із записів якої вбачається таке:

- 01 липня 1981 року наказом №1-к від 01.07.1981 року ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище Криволап) була прийнята в комбінат громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по переводу з Красногвардійського тресту їдалень кондитером 3 розряду (запис №4 у трудовій книжці);

- 01.08.1984 року наказом №68-к від 01.08.1984 року переведена буфетницею 3 розряду столової №1030 (запис №5 у трудовій книжці);

- наказом №15-к від 15 лютого 1994 року позивач була звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується записом №9 у трудовій книжці.

У відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_2 позивач перебувала з 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно згідно з законодавством, яке було чинним на той момент.

Таким чином, зазначене свідчить, що відмовляючи зараховувати до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до трьох років, відповідач дійшов передчасних висновків, а отже відповідач 1 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки норми чинного законодавства не містять обов`язку щодо наявності штампу про отримання паспорта на свідоцтві про народження.

Відтак, період догляду за дитиною до досягнення ним віку півтора роки з 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно має бути зараховано до страхового стажу позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.08.2023 року про відмову в призначенні пенсії за віком, з огляду на що таке рішення підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 04.08.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року та період догляду за дитиною до досягнення ним віку півтора роки з 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно.

При цьому, зобов`язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що позивач реєстрований за адресою: 49068, м.Дніпро, вул. Велика Діївська, 12/104,

Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.

З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем 1 заяви позивача про призначення пенсії за віком, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов`язок, так і фізичну можливість виконати зобов`язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.

При прийнятті цього рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 402,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, кожного окремо.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.08.2023 року №045650004642 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період її роботи з 01.07.1981 року по 15.02.1994 року в комбінаті громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ним віку півтора роки з 25.11.1982 року по 24.05.1984 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням висновків здійснених у цьому рішенні суду.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 402,60 гривень.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 402,60 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке Шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14.12.2023 року.

Суддя В.В. Ільков