Рішення № 115672185, 13.12.2023, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18296/23

Провадження № 2-а/161/309/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого судді Пушкарчук В.П.

з участю секретаря судового засідання Швед Н.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Тернопільській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

20.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом на обґрунтування якого зазначив, що 11.10.2023 року інспектором Кременецького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області Шмигельським В.О. винесено постанову серії ЕАТ № 7916124 (далі - оскаржувана постанова) про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП. Відповідно до оскаржуваної постанови, 11.10.2023 року об 11:34 год. на 35 км. 500 м а/д Н-02 він керував автомобілем «ВАЗ 21093», д.н.з. НОМЕР_1 , крайньою лівою смугою руху при вільній правій, чим порушив п. 11 ПДР. Вказує, що притягнення його до відповідальності є незаконним та необгрунтованим, оскільки при розгляді справи доказів порушення інспектором надано не було. Враховуючи наведене, просить суд визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою суду від 08.11.2023 року замінено неналежноговідповідача інспектора Кременецького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області Шмигельського Віталія Олексійовича на належного відповідача Головне управління Національної поліції у Тернопільській області.

04.12.2023 року представником відповідача було подано відзив на вищевказану позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову зазначає, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП відбулось з повним дотриманням матеріальних норм та чинних норм процесуального законодавства. Вказує, що факт вчинення адміністративного правопорушененя визнано позивачем. У задоволенні позову просить відмовити.

11.12.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній просить позов задовольнити повністю.

Позивач до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові та електронні докази, надані сторонами у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 11.10.2023 року інспектором Кременецького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області Шмигельським В.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 7916124, відповідно до якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 510 грн.

Як вбачається зі змісту вищевказаної постанови, 11.10.2023 року об 11:34 год. на 35 км. 500 м а/д Н-02 ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 21093», д.н.з. НОМЕР_1 , крайньою лівою смугою руху при вільній правій, чим порушив п. 11 ПДР.

Відповідно до п. 11.2 ПДР на дорогах, які мають дві або більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об`їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом.

Диспозиція ч. 2 ст. 122 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.

На переконання суду, дотримання процесуальних норм під час притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб.

Так, до свого відзиву на позовну заяву представником відповідача було долучено відеозапис з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, як доказ вчинення ОСОБА_1 правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Однак, на даному відеозаписі відображено виключно розгляд справи відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

У свою чергу, жодних доказів фіксації факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, інкримінованого йому за ч. 2 ст. 122 КУпАП, матеріали справи не містять.

На переконання суду, візуальне спостереження за неправомірними діями осіб, може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Однак, будь-які інші докази, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у матеріалах справи відсутні.

Вищенаведене обставина є самостійною та достатньою підставою ставити під сумнів законність та обгрунтованість оскаржуваної постанови.

Разом зтим,не заслуговуютьна увагутвердження сторонивідповідача про фактичне визнання своєї вини ОСОБА_1 під час складання відносно нього адміністративних матеріалів, оскільки у своїй Постанові від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, що сам факт визнання особою вини у порушенніПДРне може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».

У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що будь-які докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП суду не надані, суд вважає за необхідне оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнений на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», як особа з інвалідністю IІгрупи.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені судом у повному обсязі, то судовий збір в сумі 536,80 грн. підлягає стягненню в користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП у Тернопільській області.

На підставі ст. ст. 122, 251, 252, 280 КУпАП, керуючись ст. 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕАТ № 7916124 від 11 жовтня 2023 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути зарахунокбюджетних асигнувань Головного управлінняНаціональної поліціїу Тернопільськійобласті вдохід держави536 (п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області В.П. Пушкарчук